Чи довіряєте ви львівським правоохоронцям?

За останні півроку в Україні відбулося падіння рівня громадської довіри до всіх органів влади та до значної кількості соціальних інституцій. Про це свідчать дані соціологічного дослідження Лабораторії законодавчих ініціатив та компанії TNS в Україні. При цьому найбільше впав рівень довіри до Президента України – на 10,3% до 31%. Простежується й падіння рівня довіри до судів (на 7,3% до 14,3%), прокуратури (на 5,7% до 17%), міліції (на 7,6% до 17,4%), СБУ (на 6,7% до 18,3%). При цьому найбільший рівень довіри традиційно спостерігається до Церкви (67,1%), і за останні півроку він майже не змінився. Загалом у лютому 2011 р. соціологи опитали 1200 респондентів віком від 16 до 75 років у всіх регіонах України.

Міністр МВС Анатолій Могильов узявся до реформ відомства. Мовляв, після їх завершення міліція “має стати правоохоронним органом європейського зразка”. Нині ж найбільше нарікань звучить на адресу роботи ДАІ. Власне, міністр мало не щодня наголошує на необхідності викорінення зловживання та корупції в ДАІ. Саме ж керівництво ДАІ закликає водіїв не давати хабарів, а про інспекторів, які вимагають гроші, повідомляти.

Змінити обличчя львівської міліції ще торік пообіцяв і головний міліціонер Львівщини Богдан Щур. “Рівень довіри жителів Львівщини до міліції, на жаль, не є високим. Для мене це складне питання. Поставив собі за мету змінити ситуацію. Буде нелегко, але цілком реально. Хочу, щоб люди повірили міліції. У правоохоронні органи звертаються лише з проблемами, тож тут мають вислухати, надати допомогу”, – зазначав торік у серпні “Пошті” Богдан Щур.

Сьогодні “Пошта” запитує читачів, чи довіряють вони львівським правоохоронцям?

Валерій Веремчук,
депутат Львівської міської ради, фракція НРУ:

– У правоохоронних органах є фахівці і люди з честю. Але чомусь у тих випадках, коли до мене зверталися львів’яни, правоохоронці саме  керувалися не законодавством про охорону порядку. Тому, враховуючи ці випадки, особисто в мене довіри до правоохоронців немає. Але, якщо говорити про окремих людей, особистостей, то у цій системі є такі люди... Свого дільничного я не знаю і з ними не знайомий. У мене просто не було такої потреби. Хоча у Сихівський райвідділ міліції звертався неодноразово з клопотаннями мешканців, які, своєю чергою, зверталися до мене як до депутата.  

Роман Чайка,
музикант і журналіст:

– Я зараз рідко буваю у Львові, тому можу говорити про українську міліцію загалом. Як можна довіряти структурі, якщо її керівництво є злочинним, а рядовий склад змушений виконувати злочинні накази? Йдеться, зокрема, про дорожню міліцію, якій дають план, як у радянському колгоспі, скільки штрафів треба зібрати. Крім того, й інтелектуальний рівень не завжди відповідає тому, який мав би бути. Мені соромно дивитися, як столичний міліціонер не може двох слів англійською зв’язати, щоб пояснити іноземцеві, де є та чи інша вулиця. У мене таке враження, що міліція смілива лише тоді, коли треба розігнати пікет, а злочинців вона боїться так само, як і решта населення.

Ірина Ключковська,
директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою:

– Коли я була в Сполучених Штатах на стажуванні, то заприятелювала з американською родиною, яка виховувала чотирирічного хлопчика на ім’я Колл. Маленьке  пустотливе дитя було центром всесвіту для родини, яка намагалася його убезпечити від усіляких неприємностей. Кожного дня мама або тато  читали дитині книжечку з порадами про те, що він має робити, коли загубиться, коли до нього будуть приставати чужі люди, коли він залишиться сам вдома і ще тисячі інших ситуацій, у яких може опинитися дитина. І відповідь була завжди одна: підійти, знайти, зателефонувати  до великого друга дитини – поліцейського. На жаль, таких порад своїм дітям я ніколи не давала. Не дам і своєму внукові.

Лілія Онищенко,
начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради:

– Я звикла довіряти людям, незважаючи, чи це звичайна людина, чи правоохоронець. На щастя, не мала нагоди особисто співпрацювати з правоохоронцями, тому не маю причин довіряти чи не довіряти таким особам. Якщо людина буде дотримуватися законодавства, тоді не буде проблем ні з правоохоронцями, ні з іншими органами. Потрібно завжди діяти у законодавчому полі.

Ольга Прімович-Грабар,
художниця, фотограф:

– Так, на оперативність львівських правоохоронців гріх скаржитися. Кілька років тому трапився прикрий інцидент: коли нас із чоловіком не було вдома, в наше помешкання вламалися злодії. Але міліція затримала їх по гарячих слідах, майже на місці злочину, і повернула вкрадене. Отож, можу говорити про львівську міліцію лише позитивні речі.

Микола Крупей,
підприємець:

– Скажу про правоохоронців загалом, не лише про львівських. Звичайно, я незадоволений їхньою роботою, хоча й визнаю: не така це й легка робота – зберігати порядок у суспільстві. Наприклад, образливо, коли міліціонери чи вуличні патрулі чіпляються до іноземців, досить безпардонно поводяться, без знання елементарної англійської. Це ж імідж держави загалом. Однак основні функції, які покладають на правоохоронців,  все-таки виконують. Урешті, має бути хоч якийсь контроль. Така вже людська натура: немає контролю – роблю, що хочу, є контроль – поводжуся належним чином.

Ольга Мелимука,
референт відділу інформації УКУ:

– Не маю довіри до львівських правоохоронців. Навіть коли у моїй квартирі була дрібна крадіжка, то не зверталася до них. Не впевнена, чи б вони могли мені допомогти в чомусь чи затримати правопорушника.

У нашій країні на дрібні злочини звертають дуже мало уваги. Послугами міліціонерів, мабуть, скористалася б тільки в екстреному випадку. Хоча сусіди неодноразово викликали правоохоронців, щоб заспокоїти п’яниць, які живуть у нашому будинку. Адже це єдиний дієвий спосіб навести лад.