– Поясніть, будь ласка, навіщо успішному бізнесмену йти в обласну раду? Потрібно лобіювати свій бізнес чи, можливо, підтримувати родичів або друзів?

– Бізнесу, слава Богу, й так нічого не бракує. А родичі і друзі самі дають собі раду. Балотуватися до облради по Жовківському мажоритарному виборчому округу я вирішив тому, що бачу, як важко простим людям добитися до обраної ними ж самими влади. А бачу я це щодня, тому що мешкаю поруч з батьком в селі Замочок у Жовківському районі, і щодня спілкуюся з односельцями. Крім того, моя робота пов’язана з частими відрядженнями по всій області, тож знаю від людей, що відбувається в усіх районах Львівщини.

Наведу такий приклад – у Львівській обласній раді попереднього скликання не було жодного депутата від Жовківщини. Результат очевидний – район отримував менше коштів із бюджету, ніж решта районів області. А мешканці просто не мали до кого звернутися зі своїми проблемами – їх ніхто не хотів слухати. В моєму виборчому окрузі лише зареєстрованих виборців майже 43 тисячі, мешканців, відповідно, ще більше. Напевно, багато в кого є якісь проб­леми, які депутат обласної ради може вирішити. Тим більше, що за багато років роботи у Львові я набув доброго досвіду і знаю, за якими законами діє влада.

– За час відряджень у всі куточки області у вас мало б вималюватися якесь бачення загальних проб­лем, що існують в районах Львівщини?

– Найбільша проблема, на мою думку, – це відсутність системності в роботі влади. І це на всіх рівнях: від району до держави в цілому. Подивіться на наші села. Через хату хтось на заробітках, причому, в основному, гарують за кордоном жінки. Так, вони надсилають сюди гроші, але фактично ж сім’ї розпалися. Діти роками не бачать мам, чоловіки надіслані гроші пропивають, бо не мають ні роботи, ні дружин. Згадаймо, як колись мало не з кожного села щоранку кілька автобусів везли людей на роботу до Львова. Тепер підприємства зупинилися, люди сидять без роботи. Коли я чую від різних політиків гасло: “Потрібно відроджувати село”, мені завжди кортить додати: “Через відродження промислового виробництва”. І це теж питання системності: якщо будуть створені умови для успішної роботи промислових підприємств, значить, з’являться робочі місця, і тоді в наших людей не виникатиме необхідності шукати шматок хліба за кордоном. Причому, промисловість можна розвивати в будь-якому районі Львівщини, адже в нас дуже багато вільних робочих рук. Потрібно, звичайно ж, розвивати й інші галузі господарства. І це цілком реально, можу вас запевнити – моє підприємство створило по області 750 робочих місць лише за чотири роки. Ці люди працюють в себе вдома, біля родин, а не їдуть в далекі світи. Правда, мушу зізнатися, тут не обійшлося без протекціонізму – таки більшість моїх працівників із Жовківщини. А хто казав, що не треба допомагати землякам?

–  А як збирається допомагати землякам не бізнесмен, а депутат обласної ради Ярослав Скиба?

– Ще раз повторюю: найголовніше – це системність в роботі, в тому числі, й окремо взятого депутата в своєму окрузі. Я висуваюсь не за партійним списком, бо, зрештою, не є членом жодної партії, а як мажоритарник. І мені потрібно буде всі п’ять років дивитися в очі своїм землякам, які за мене проголосують. А мене батько завжди вчив: “Слова треба дотримуватися”.

Окреслю принаймні кілька найголовніших проблем, над якими потрібно працювати. Про створення робочих місць я вже казав. Але й тут є певні нюанси. Скажімо, зараз в селі Любеля створюється нова шахта. З одного боку, це добре, бо люди матимуть роботу. Але чи сказали людям всю правду про можливі наслідки? Чи не почнуть хворіти діти, чи не “втече” вода з криниць, чи не провалюватимуться будинки?

Вважаю, що потрібно створити ефективну і прозору систему заготівлі та переробки сільськогосподарської продукції. Причому, й на загальнодержавному, і на регіональному рівнях. Тоді в селян з’явиться стимул вирощувати якомога більше продукції і мати певний прибуток, а державні заклади – дитсадки, школи, зрештою, виправні установи – отримують якісні продукти харчування, а не той непотріб, який фурами везуть з інших країн.

Наступна проблема – шляхи, що ведуть до кордону. Я зараз не хочу коментувати їхній стан. Поговоримо про те, що в селах, через які ті дороги проходять, немає ні впорядкованих тротуарів, ні освітлення. Результат страшний – гинуть люди. Гинуть діти – в своїх рідних селах, біля свого дому!

Як це вирішити? Колись існував екологічний збір з транспортних засобів, що здійснювали на перетині кордону при в’їзді в Україну. Кілька років тому його чомусь скасували. Хоча в усіх сусідніх країнах він існує: в’їжджаєш на нашу територію – плати. Якщо його відновити, то можна було б створити фонд, кошти з якого йшли б на розвиток прикордонних районів, у тому числі й Жовківського. На ці гроші можна було і облаштувати ділянки, які проходять через населені пункти, й встановити ліхтарі. Звичайно, всього й відразу не буде, але проблему треба проаналізувати і скласти план: коли, що і в якому селі буде зроблено. І повідомити про такий план людей. А коли в такий-то час в тому чи іншому селі нічого не робитиметься, то люди підуть до обраного ними депутата обласної ради і спитають: “В чому річ?” Тоді не сховаєшся за якусь партію, а мусиш сам щось відповідати.

Ще одна величезна проблема, причому, на державному рівні – корупція. Завж­ди вважав і вважаю, що на будь-яку посаду потрібно призначати не за протекцією, а за професіоналізмом.

Зрештою, будь-яку проблему можна вирішити, коли є політична воля згори. А також тоді, коли ті самі депутати не з’ясовують особисті стосунки, а починають думати про те, як спільно вирішувати проблеми громади. Коли бачиш проблему – думай, як її вирішити.

Іван Сидоренко