Саме у Підгірцях, що на Бродівщині, височіє один з десяти найбільших замків середньовічної Європи. Його бачили усі мешканці пострадянського простору – у фільмі  “Д’Артаньян і три мушкетери”. Цей замок – частинка так званої Золотої підкови України. Звели його ще у далекому 1640 році за проектом знаного архітектора Андре дель Аква.

А замовив це диво ренесансної архітектури коронний польський гетьман Станіслав Конєцпольський, кот­рий за кілька років перед тим викупив маєток та навколишні землі у шляхтичів Підгорецьких. За задумом коронного гетьмана та архітектора, тут майже чотири сотні літ тому з’явилися двоповерховий будинок, який з боків оточували на поверх вищі павільйони, та вежа. Подвір’я та тераса навколо замку були пристосовані до оборонних функцій.

Однак вже через десять років після спорудження замок частково зруйнували війська Богдана Хмельницького. І нині на території замку із захопленням показують липу, під якою перепочивав гетьман після бою. Міцна, як і він: щоб обхопити її, треба зо півдесятка людей!
“Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок”

Суспільні зміни спричиняли і зміни власників замку в Підгірцях. Деякий час він був частиною маєтків короля Яна ІІІ Собєського. А перед палацом стояло його скульптурне зображення. Нині воно – у Росії. Свого часу його забрав із собою російський цар Пьотр І, котрий кілька місяців прожив у Галичині, намагаючись укласти договір проти шведів. Так і стоять у Літньому саду в Петербурзі скульптури Яна ІІІ Собєського та Марії-Казимири.

“Золоті” часи Підгорецького замку припадають на період володіння ним родом Жевуських. Перший з них – Станіслав – придбав маєток у сина Яна ІІІ Собєського. Його ж нащадок – Вацлав Жевуський – розпочав та провів ґрунтовну реконструкцію: двоповерховий замок перетворився на триповерхову будівлю, в якій створюють Золоту, Китайську, Лицарську, Зелену, Мозаїчну та Дзеркальну зали. Для гостей замку Вацлав розпорядився звести Гетьманський заїзд із сонячним годинником. Тутешні бали тривали по кілька тижнів, а їх завершенням обов’язково були військовий парад та феєрверк.

У Підгірцях у той час створюють друкарню та театр. Зупинявся у Підгірцях й Оноре де Бальзак.

Колись над брамою Підгорецького замку висів напис: “Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок”.

А ще замок Жевуських при Вацлаві перетворюється на галерею прекрасного, адже власник був колекціонером картин  і старовинної зброї. Чимало цінностей у Підгірцях з’явилося тоді з Олеського замку. Зокрема і чорний мармуровий стіл, на якому хрестили короля Яна Собєського.

Особливо гарно було не лише у самому палаці, а й довкола нього. Адже оточений він так званим італійським парком. Нині це – пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення. Колись цей парк славився своїми фонтанами. Вони були на вершині гори і працювали без насосів, адже вода у замок та до фонтанів надходила мідними трубами із сусідньої, ще вищої, гори.

Останні роки свого життя Вацлав Жевуський був ченцем-капуцином. Після його смерті замок став власністю нащадків, які не дбали про маєток у Підгірцях. Щойно 1833 року один з найбільших замків тодішньої Європи отримав нову надію на відродження. Тоді на постійне проживання до нього перебрався Леон Жевуський, стараннями котрого тут відновили дах, стелю, двері. Однак цей господар був бездітним і заповів маєток князю Євстахію Сангушці. Він дотримав обіцянки і ґрунтовно відреставрував замок у Підгірцях.

Знову в палаці звучала музика, у парку походжали павичі. Але життя у Підгірцях змінилося з приходом радянської влади. У 1940 році замок-палац став філією Львівського історичного музею. Під час Другої світової війни будівля зазнала значних ушкоджень, а в 1945 році замок-палац розграбували військові Золочівського гарнізону. Згодом тут відновлювали здоров’я хворі на туберкульоз.

Однак непоправних втрат перлина європейської архітектури зазнала у 1956 році під час пожежі: знищено стіни, люстри, дерев’яні барельєфи.

Монастир василіян

Ще з княжих часів на околиці нинішніх Підгірців є василіянський монастир. Ця чернеча обитель раніше називалася Плісненською, адже зведена неподалік стародавнього Плісненська, який згадується у “Слові о полку Ігоревім”, у відомих давньо-руських літописах: Київському і Галицько-Волинському. Поряд з монастирем розташовані залишки городища стародавнього літописного Плісненська, котре зруйнували татаро-монголи у ХІІІ столітті.

Появу монастиря датують 1180 роком. Вважається, що його звела на свої кошти княжна Єлена, яка під час хвороби молилася про порятунок до Богородиці. Пречиста Діва явилась їй і наказала вмитися водою, що раптом почала бити з-під її ніг. Жінка вмилася цілющою водою і на знак вдячності звела на цьому місці монастир і храм Преображення Господнього, бо у момент появи Богородиця була оповита світлом як Ісус Христос у час преображення.

На підтвердження цієї версії появи монастиря є історичний документ – меморіальна таблиця. На ній викарбувано: “Високопреподобна княжна Єлена, дочка великого князя Всеволода, у 1180 році цей монастир вперше заснувала, який опісля ясновельможний Станіслав Конєцпольський, воєвода Сандомирський, відновив, надалі найясніший Ян ІІІ, король польський, щедрими дарами обдарував та надав привілеї. Те ж саме зробили королевичі Костянтин і Якоб. Саме тому вдячні монахи цього монастиря, про ці їх добродійства пам’ятаючи, і викарбували цю меморіальну плиту”.

Понад три століття тому, а саме у 1694 році, до тодішнього плісненського монастиря перенесли зі села Голубиця чудотворну ікону Пресвятої Богородиці. За ці роки відомо немало випадків чудесних зцілень біля образу. Відомо, що тут зцілився немічний на ноги молодий граф. Він наказав принести себе до храму, молився перед іконною і повернувся додому своїми ногами..

7 квітня 1754 р. відбулась коронація ікони за понтифікату Святійшого отця Бенедикта XIV, Папи Римського, який відповідним декретом надав головному престолу монастирського храму привілей повного повсякчасного відпусту. Тобто, кожна Божественна літургія, відправлена на цьому престолі, надає вірним повний відпуст за умови доброї сповіді і Святого причастя.

У тому ж році розпочалося і встановлення у монастирі іконостасу за проектом Павла Гіжипського. Таких іконостасів усього два в Україні: у Підгірцях, у монастирі, та у львівському храмі святого Андрія Первозванного.

Чудесні зцілення тривають і в наші дні. Медики дивуються разом з оздоровленими, і сухою мовою фактів кажуть: вода з джерела у Підгорецькому монастирі справді помічна, адже у ній є цілющі мінерали та йод.

Історики ж цікавляться “Літописом Підгорецького монастиря”, що вівся у 1662 – 1699 роках. А ще тут в архівах зберігалися цінні рукописи, зокрема твір Івана Вишенського “Літопис Підгорецького монастиря”, та єдина відома копія твору Петра Могили “Книга душі”.

Ірина Вороняк