Шевченківський гай отримав норвезький грант у розмірі 500 тис. доларів. Чи допоможе це врятувати музей, який сьогодні у жахливому стані?

Директори львівських музеїв, галерей, маленьких кнайп і розцяцькованих ресторанів метушливо готуються до туристичного сезону. Горе тим, хто не встигне усе дофарбувати, добити цвяхи та залатати діри. Але якщо довести до ладу, скажімо, кафе не надто важко, то що робити, якщо територія атракції займає немало-небагато, а 50 гектарів? Тим паче, якщо це – музей просто неба, де зібрано понад 120 експонатів – зразків народної архітектури України?

Після цьогорічного зимового обвалу даху хати зі с. Люта про негаразди Шевченківського гаю наввипередки заговорили усі: преса, депутати міської ради, архітектори та просто ті, кому було що сказати. Однак далі розмов справа наразі не пішла. Музей так і живе зі своїми проблемами та без реальної стратегії їх вирішення. Архітектори та етнографи б’ють на сполох – якщо ситуацію не змінити, за кілька років від унікального музею можуть залишитись лише руїни.

Як усе починалося

Ідею Музею народної архітектури та побуту почали втілювати у життя ще у 1970-х роках. Первинно облаштування музею та формування експозиції трималося на плечах ентузіастів – людей, яким хотілося зберегти для майбутніх поколінь неповторні зразки народної архітектури.
– Перед засновниками музею постало кілька проблем, – розповів “Пошті” Ігор Цимбровський, головний архітектор музею. – Одна з них – треба було знайти хату, перевезти її, визначити процент допустимих втрат. Ще тоді у музеї зіткнулися дві різні культури: культура народного будівництва, яка збереглася ще з давніх-давен, і культура встановлення об’єкта тут. Ті, хто починав створювати музей, не були професійними архітекторами. Тому чимало недоліків з’явилося ще під час встановлення об’єктів. У процесі експлуатації всі ці недоробки почали даватися взнаки.

Ті проблеми, які виникли при встановленні, мали б виправити уже під час роботи. Але…

– Потрібно пам’ятати, що скансен (музей просто неба) має непросту специфіку, адже експонати постійно піддаються зовнішнім впливам. За весь час діяльності Шевченківський гай мав не більше трьох планових реконструкцій, а це дуже мало, – додає Ігор Цимбровський.
На порозі руйнації?

Сьогодні як мінімум 20 об’єктів музею народної архітектури та побуту зі 125 вимагають негайної реставрації. Та і фондові матеріали не в кращому стані, бо зберігаються в неадаптованих приміщеннях, у підвалах, де перевищена норма вологості і процвітає грибок. А поповнити фонди музею нині не так і легко. Ігор Цимбровський розповідає, що ще 10 – 20 років тому об’єкти кінця ХІХ ст. не надто охоче розглядали, а зараз і такий об’єкт у доброму стані знайти важко. Нині про поповнення експозиції новими експонатами мова не ведеться. Основна проблема– як рятувати те, що є.

– Оскільки бюджет на 2010 рік прийняли лише у травні, то в першому півріччі фінансування музею здійснювалося за бюджетом минулого року. У 2009-му комісія з культури виділила нам 100 тис. гривень на реставраційні роботи, з яких ми використали лише 23. Цих коштів вистачило на один об’єкт – водяний млин. Ще чотири об’єкти ми реставрували власними силами, – розповідає Іван Косачевич, директор скансену.

У цьогорічному бюджеті депутати погодили на потреби музею 200 тисяч гривень. Однак, за словами Наталії Усач, члена постійної депутатської комісії з культури, промоцій, ЗМІ та туризму ЛМР, остаточне рішення, чи довіряти ці кошти нинішньому керівництву

Шевченківського гаю, за міським головою.

– Нинішнього директора обирали кулуарно, не провівши відкритого конкурсу, як це має бути відповідно до чинного законодавства. Ситуація у музеї дуже погана. У нас є багато претензій до робити дирекції, – розповіла “Пошті” пані Усач. Чимало зауважень депутати мають і до освоєння коштів, які міська рада виділяла минулого року.

– У Шевченківському гаї склалася тривожна ситуація із реконструкцією лемківської хати, на яку виділили 100 тис. грн. Експонат сьогодні фактично знищений. Уявімо собі, що комісія затвердила б півтора мільйона гривень, які просив новий горе-керівник. Що б ми на сьогодні мали? Напівзнищені не один, а  усі експонати, списано кругленьку суму на “реставрацію” та повну руїну? Адже розпочавши реставрацію, не продумали та не передбачили наслідків половинчастого втручання в долю об’єкта. Виділивши кошти на латання даху, ніхто не провів ґрунтовної експертизи та не встановив істинної потреби цього об’єкта. А потужні снігопади у лютому просто проломали халтуру. і дах сповз донизу, а з ним і бюджетні кошти.  Хто за це відповідатиме?

Допомога з-за кордону

Поки у Львові думають, як рятувати унікальні пам’ятки, Шевченківським гаєм зацікавилися норвежці. Музей нещодавно отримав просто-таки казковий подарунок – грант від уряду Норвегії та ЮНЕСКО. За його довгою назвою (“Програма ревіталізації та збереження колекції Музею народної архітектури та побуту у м. Львові, Україна”) стоять 500 тис. доларів та низка завдань, які за допомогою цих коштів планують реалізувати.

Щоправда, левова частка цих коштів піде не на реставрацію та порятунок експонатів, а на навчання народних майстрів, які реставруватимуть об’єкти.

– Є кілька напрямів, на які підуть кошти. Основний, без сумніву, стосуватиметься поліпшення функціонування самого музею. Важливою проблемою Шевченківського гаю є нестача майстрів, які могли б відреставрувати об’єкти. Значну частину коштів спрямують на організацію курсів з підготовки цих майстрів. Такі п’ятиденні курси попередньо передбачені у червні. Крім того, оберуть два об’єкти для реставрації, але поки що ми не знаємо, які саме. Ще одна мета – побудова візит-центру для туристів, про який поки що нічого конкретного сказати не можемо. Крім того, у музеї дуже поганий стан фондосховища. Тому плануємо побудувати нове приміщення або як мінімум відремонтувати старе. Не завадило б також покращити документацію музею, адже там досі немає електронної бази, – розповіла “Пошті” Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища.

У Ратуші сподіваються, якщо програму виконають, це буде великий крок до поступу музею, а разом з тим – наближення Львова до європейського культурного середовища.

Але не слід забувати, що грант не зможе вирішити усіх проблем. Реконструюють лише два об’єкти (принаймні обіцяють). А решта? Курси для майстрів проведуть, але чи захочуть вони тут працювати і надалі? Адже зарплати працівників музею мізерні. До прикладу, провідний архітектор отримує 900 грн заробітної плати, а головний – аж (!) 1300. Чи працюватимуть за такі гроші професіонали?

На жаль, норвезький грант не є панацеєю від усіх бід. Адже норвежці поїдуть, а музей залишиться. А тоді вже вся вага відповідальності за збереження цього унікального об’єкта ляже на плечі Львова. І хто зна, чи подужає він її...