– Реабілітаційний центр “Фенікс” – це місце у Львові, де можуть зібратися бійці та волонтери. Зараз бійцям, які повернулися з війни, пройшли крізь пекло, бачили смерть своїх побратимів, потрібна реабілітація. “Фенікс” – це місце, де бійці можуть знайти розуміння. Це місце, куди вони приходять за порадою, підтримкою, лікуванням. Це місце, де хлопці можуть поспілкуватися зі своїми побратимами і волонтерами. У “Феніксі” бійцям надають якісну психологічну допомогу. Дуже помічні для хлопців є масажі, які робить Андрій Посікіра. Задля фізичної реабілітації в центрі багато тренажерів. Зокрема, за гроші з проекту “Ангели надії” придбали унікальний тренажер – терапевтичний комплекс Бубновського, який передбачений саме для реабілітації. Дякуємо волонтерці Уляні Дейнеці, яка взяла на себе транспортні витрати і привезла нам цей тренажер до Львова! Під час арт-терапії, яку я проводжу в центрі, ми разом із хлопцями малюємо, ліпимо з глини, проводимо різні асоціативні ігри, багато спілкуємося. Все це допомагає їм зняти стрес. Цим хлопцям дуже потрібне спілкування. Їм так важливо, аби їх чули і розуміли! До Різдва у “Феніксі” готуємо з волонтерами вертепне дійство – 9 січня його побачать бійці та їхні родини. У січні цей вертеп завітає в Дім Франка. Зібрані кошти передамо на потреби центру “Фенікс”.

– Добре, що у “Феніксі” бійці гуртуються, отримують психологічну та фізичну реабілітацію. Хлопці радіють, що про них не забувають, їх тут чують і розуміють. Людям, які пройшли війну, дуже потрібне спілкування! Тішуся, що до центру вже привезли тренажер – терапевтичний комплекс Бубновського, який придбали за гроші, виручені під час благодійного аукціону в Києві. Одного з “Ангеликів надії” в парламенті малювала і я. Певна, що такі реабілітаційні центри, як “Фенікс”, дуже потрібні в Україні! “Фенікс” є прикладом роботи. Дякую волонтерці Марії Петришин, що познайомила мене з волонтерами центру! Тепер також підтримую і допомагаю “Феніксу”. Андрій Посікіра, Марія Петришин і Лев Скоп – великі молодці, що допомагають бійцям і популяризують роботу центру.

– Центр “Фенікс” – яскравий приклад того, що виходить, коли небайдужих людей об’єднує одна мета. Ми познайомилися з Андрієм Посікірою на одному з перших особистих прийомів громадян. Тоді це була тільки ідея, а зараз вже великий і надзвичайно важливий проект. Чому важливий? Є кілька моментів. По-перше, це волонтерська ініціатива. Треба розуміти, що люди, які поставили собі за мету допомагати військовим, котрі пройшли війну, роблять це не з комерційного інтересу, не з метою піару, а через небайдужість та реальне переживання за долю хлопців і дівчат. Пам’ятаю, коли ми перші кілька разів приїжджали з моєю командою до центру, це була напівзанедбана будівля, голі стіни, обшарпані кімнати. Але крок за кроком “Фенікс” став найактивнішим осередком реабілітації бійців, місцем, де гуртуються волонтери і люди, яким болить війна. Буквально днями до “Феніксу” привезли останній тренажер, придбаний завдяки коштам, вирученим від проекту “Ангели надії”. Мало яка ініціатива може заангажувати дружину Президента України, але нам це вдалося! На благодійному аукціоні під час продажу намальованих ангеликів ми змогли виручити рекордні 92,5 тисячі гривень. Усі кошти передали “Феніксу”, і тепер хлопці мають сучасні тренажери, на яких воліли проходити реабілітацію. Щоби переконатися, чи їм це важливо, варто було глянути в їхні очі, повні сліз, коли обладнання прибуло до центру. Намагаємося підтримувати “Фенікс” за кожної нагоди. Зараз, наприклад, надіслали звернення до уряду про виділення 400 тисяч гривень на потреби осередку. Думаємо над тим, як зробити для хлопців і дівчат реабілітаційний майданчик просто неба. Дуже сподіваюся, що в майбутньому потреба у таких центрах відпаде сама собою, але поки Україна веде боротьбу з ворогом, мусимо розуміти, що необхідність існування таких центрів нікуди не зникне. І обов’язок кожного – за можливості долучитися до допомоги тим, що тримали чи тримають для нас небо!