Ксенія Бородін: Збирати старі написи ми почали понад п’ять років тому.  Коли зібрали більше двох тисяч різних зразків та побачили інтерес до нашого дослідження, вирішили укласти їх у серію книжок. Сьогодні ми закінчуємо дизайнерську роботу над третім путівником у серії “Львів пpo polsku” під назвою “Знак якості”. Його присвячено різноманітним фірмовим підписам: клеймам, сигнатурам, шильдам (наклейка, віддрукована методом шовкотрафаретного друку, – “Пошта”), якими виробники минулих століть особисто гарантували довговічність своєї продукції.

Іванна Гонак:  Найдавнішими польськомовними написами Львова, що повністю знаходяться у вільному доступі, ми вважаємо інскрипції на паркані церкви св. Лазаря, на вул. Коперника, 27. Вони виконані у манері, притаманній періоду ренесансу, хоч храмовий комплекс збудований у першій половині XVII ст. Ці відголоски часів Відродження є свідченням унікального перехідного моменту в культурі церковних написів, оскільки вони дублюються латиною та польською, хоч і не є повністю ідентичними. Їх поява свідчить про поступове витіснення латини з суспільного життя на користь польської. Таке рішення у цьому випадку було прийняте братством Вервиці, на чиї благодійні внески постав храм і шпиталь. Зрештою, благодійність заохочується і самими збереженими написами.

Ксенія Бородін:  Старі написи дають ключі не тільки до вивчення історії краю, але й культури, економіки, менеджменту, національного складу, мовної політики, освіти. Крім того, кожен напис приховує у собі не одну оповідку з життя кожного конкретного майстра. Це історії людей, що не були видатними політиками чи військовими, тож згадувати про них не звикли. Тим не менше, саме вони найбільше доклалися до того, щоб Львів був таким, яким ми його любимо. 

Ксенія Бородін: Знаки якості залишали на підлозі, стінах, дверях і вікнах, на водостоках і каналізаційних решітках, ліхтарях та умивальниках, ліфтах, ролокасетах, кахлях та черепиці. В антикварних крамничках можна знайти ще безліч підписаних предметів, від сейфів до ручок для зливу води. Згідно концепції наших книжок ми пишемо лише про ті об’єкти, що є у вільному безкоштовному огляді і знаходяться на своїх функціональних місцях.

У Львові збереглися вироби, привезені з різних куточків Європи: столичних міст (Відень) і найближчих містечок (Перемишль). Львівську продукцію також досі можна побачити за межами нашого міста, зокрема в Івано-Франківську, Тернополі, Дрогобичі, Кракові. З-поміж життєвих історій вражає, скажімо, історія Густава Паммера, каналізаційні люки та стовпчики фірми якого й донині на вулицях Львова. Це була надзвичайно активна і підприємлива людина. Статті про його діяльність друкували регулярно впродовж кількох десятків років у всіх газетах краю: він керував Ремісничою та Рукодільною палатами, входив до різних спілок, товариств, комісій, їздив на численні конференції та виставки, займався благочинністю і навіть був кандидатом на посла до сейму. Якою ж несподіванкою було дізнатися, що на схилі літ Паммера було засуджено, а його підприємство продано з аукціону. 

Ксенія Бородін: Кожен виробник сам обирав, чи підписувати йому власний виріб і в який спосіб. Доволі часто у підпис виносили родинні зв’язки, що лягли в основу діяльності (наприклад, Брати Мунд, Шимона Малохлєба син тощо). Були такі, що біля прізвища вказували свій титул (князь Чарторийський, князь Любомирський) або спеціалізацію (інженер Словік або інженер Хилєвський). Іноді фірмі давали назву, скажімо, Ферум, Аякс, Фаброль. У міжвоєнний період частіше почали зазначати вид підприємства, як то акціонерне товариство чи спілка.

Знаки якості залишали на підлозі, стінах, дверях і вікнах, на водостоках і каналізаційних решітках, ліхтарях та умивальниках, ліфтах, ролокасетах, кахлях та черепиці

Були виробники, що завжди підписувалися однаково, проте більшість мала кілька варіантів фірмового знака, часами також логотип. 

У підписі також зазначали адресу виробництва чи приймальні, навіть номер телефону.

Ксенія Бородін: Досить часто скульптори перед своїм підписом писали латиною Fecit, що означає “зробив”. Для виробничих написів такого роду кліше не було.

Іванна Гонак: У львівському виробничому сере­до­вищі до Другої світової війни кожен продуцент намагався зміцнити підписом авторитет власного імені. Тому про неякісні підробки не йшлося. Хоча були підприємства, що виробляли ідентичну з вигляду продукцію. Наприклад, Генрик Ебер, брати Каден та Ітамер Гірштріт пропонували кахлі з однаковим візерунком. Що ж до якості – про неї ми можемо судити аж зараз, коли кахлини одних виробників майже стерті, а інші виглядають як нові, хоча отримані навантаження були майже однаковими.

Ксенія Бородін: У Львові збереглася велика кількість найрізноманітніших довоєнних написів. Є такі, що їх писали видатні митці, зокрема художники об’єднання “Артес”, що розписували пасаж Андреолі. Є написи з помилками, наприклад, відлитими у металі. Є такі, що знаходяться під землею, а є – на дахах. Є також віршовані; є дубльовані трьома мовами (польською, німецькою та ідиш). Є будинки, в яких виробники-конкуренти залишали по кілька підписів, часами навіть у межах одного поверху.

Іванна Гонак: Кожен старий напис є унікальним артефактом, тому вони всі потребують якщо не відновлення, то хоча б збереження. А львів’яни не завжди цінують ті частинки старого світу, що дійшли до нас. Хоча мода на відновлення старих настінних інскрипцій – це позитивний момент, натомість приватне колекціонування металевих та кахляних пам’яток є фактично нищенням цілого прошарку довоєнної культури міста. Ми вважаємо, що така кількість інскрипцій різного характеру, яка збереглася у Львові до наших днів, заслуговує шанобливого ставлення. Кожен довоєнний напис становить унікальну цінність, і ми маємо постаратись, щоб зберегти їх для наших нащадків. Львів позиціонує себе як туристичний центр європейського масштабу, відповідно такі туристичні приваби і родзинки геть не будуть зайвими. Місто потребує окремо розробленої концепції зі збереження таких написів із відповідним супроводом у законодавчому полі.

Ксенія Бородін: Дуже шкода, що на “Копальні кави” польськомовний напис відреставрували, а україномовний, що є поруч, – ні.  

Іванна Гонак: Написів у Львові збережено достатньо, щоб категоризувати їх для окремих маршрутів. Ми регулярно такі екскурсії проводимо. Серед них найпопулярнішою є “Імена львівських вілл”. Цей маршрут охоплює значну частину львівських колишніх приватних будинків, чиї назви-імена дійшли до нас. 

Ксенія Бородін: Надзвичайно захопливою є екскурсія “33 старі написи вулиці Коперника”, оскільки на достатньо короткому відрізку міського простору можна побачити чи навіть доторкнутися до інскрипцій різними мовами, зокрема польською, німецькою, латиною та українською, та побачити написи на найрізноманітніших об’єктах: від цитати з Біблії до централізованої вакуумної системи для прибирання. 

Ксенія Бородін: У довоєнному Львові найчастіше зустрічалася польська мова. Нею підписувалися й українець Іван Левинський, і чехи Ярослав Урбан, Антоній Гласер, Йозеф Свобода, і євреї Адольф Кампель, Саломон Утенберг, Генрик Браттель, й угорець Кароль Бальог, й італієць Джовані Цуліані…