Жіноче обличчя українського війська
“Пошта” довідалась, яку роль відіграє жінка в українському війську, чи багато їх у армійських лавах і як чоловіки ставляться до колег у спідницях
фото: takeinfo.net
У сучасному світі жінка – давно вже не домогосподиня, яка, крім кухні, нічого не бачить. Вона освічена, сильна і готова конкурувати з чоловіками на роботі. Чимало жінок і в силових структурах, зокрема, у Збройних силах України.
Щоправда, до генерала поки не дослужилася жодна, але полковників, підполковників, сержантів та офіцерів вистачає. Воно й не дивно: жінки відповідальні, сумлінні, та й шкідливих звичок у них значно менше.
41% контрактників – жінки!
За даними Львівського обласного військового комісаріату, зі 100% охочих служити за контрактом аж 41% жінок! Ці дані отримали, підсумовуючи результати добору за перші два місяці 2015 року. Жіночих спеціальностей у війську чимало: діловоди, медсестри, фельдшери, телефоністки, радіотелефоністки, механіки зв’язку та бухгалтери. До того ж на контракті не потрібний попередній досвід служби в армії – військову спеціальність можна здобути в навчальних центрах.
Цього року кількість охочих вступити до лав Збройних сил України значно перевищує показники минулого року. Всі бажають якнайшвидшого закінчення війни, тож усе більше жінок стають військовими, аби допомагати боронити країну.
“Вікова категорія – 18 – 40 років. Добровольці спершу проходять професійно-психологічний відбір, потім – медичну комісію. Якщо здоров’я відповідає необхідним вимогам, є змога підписати один із двох видів контрактів: короткостроковий (до виходу Указу Президента України “Про демобілізацію”) і довгостроковий (на 3 – 5 років). Тобто якщо у вас є бажання пов’язати своє життя зі Збройними силами України, варто підписувати довгостроковий контракт. Якщо ж хочете бути потрібним державі лише в особливий період – короткостроковий”, – інформує прес-служба Львівського обласного військкомату.
А жінок-генералів… нема
Хоча жінок-військових в Україні багато, високі звання вони мають рідко. Серед генералів же їх нема взагалі! А от у Казахстані, Бельгії, Америці та навіть Росії генеральські погони давно на жіночих плечах.
“У 2008 році американка Енн Данвуді стала першою в історії США жінкою, яка отримала звання чотиризіркового генерала. У своїй вітальній промові жінка зауважила, що “раніше майже 98% військовослужбовців вважали, що найкраща для жінки посада в армії – кухар”. Проте Енн Данвуді ніколи не зважала на стереотипи: дослужилася до звання офіцера, а в 1992 році стала першою в історії США жінкою-командиром десантного батальйону. Наразі у Збройних силах Америки більше сотні жінок мають звання генералів, але більшість – бригадні генерали (це найнижче з генеральських звань; його позначають однією зірочкою)”, – пише сайт zhinka-online.com.ua.
Як зазначають експерти, жінка може служити за контрактом на будь-якій посаді, але мати спеціальності, визначені в законодавстві. Зазвичай це телеграфіст, радіотелеграфіст, бухгалтер, діловод і телефоніст.
За останні 10-15 років було дуже багато зроблено, щоб жінка знайшла собі гідне місце у Збройних силах України
Дослідження військових психологів показують, що освітній рівень жінок-військовослужбовців значно вищий, ніж чоловіків. До того ж присутність у колективі жінок значно пом’якшує морально-психологічну атмосферу, змушує командирів бути стриманими, а головне – зростає культура взаємовідносин між військовослужбовцями в самому колективі.
До речі, відсоток порушень військової дисципліни або злочинів, скоєних жінками-військовослужбовцями, мінімальний, бо вони менше п’ють і не лізуть у бійки. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 10 років, свідчать, що саме жінки-військовослужбовці найбільш старанно виконують службові обов’язки. Вони уважніші, відповідальніші та можуть надовго зосереджуватись під час виконання монотонної роботи.
Головне не стать, а професіоналізм!
Як розповів “Пошті” Олександр Поронюк, керівник Західного регіонального медіацентру Міноборони України, нині все більше жінок хочуть бути військовими і йдуть на контракт, бо передусім така робота гарантує регламентований робочий день і державні соціальні гарантії, жінка має змогу реалізуватися як фахівець. Крім того, у військових добре грошове забезпечення.
“Я переконаний: жінці значно легше працювати в чоловічому колективі, ніж чоловікові в жіночому. Я неодноразово помічав, що чоловіки серед жінок стають… жіночними. А от коли в чоловічому колективі є жінка, вони намагаються бути більш виваженими, стримуватись у емоціях, поводитися так, як годиться справжнім чоловікам. Жінка ж завжди залишається жінкою! За останні 10-15 років було дуже багато зроблено, щоб жінка знайшла собі гідне місце у Збройних силах України. Є багато жінок і в інших силових структурах, зокрема міліції. Вони обіймають різні посади нарівні з чоловіками”, – каже Олександр Поронюк.
Жіночих спеціальностей у війську чимало: діловоди, медсестри, фельдшери, телефоністки, радіотелефоністки, механіки зв’язку та бухгалтери
Дівчата, які обирають військо, зазвичай спершу стають курсантками відповідних вишів. Наприклад, у Львові – Академії сухопутних військ, у Харкові – військового університету. Вони можуть опановувати авіаційну спеціальність, навчатись і протиповітряної оборони, і різноманітних військових професій, а згодом використовують свої знання для потреб Збройних сил України. Є багато жінок-офіцерів, сержантів, бувають і з вищими званнями.
“Особливо багато жінок-військових у медичному середовищі. Йдеться про полковників і підполковників, які проходять службу в нашому Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону. Я спілкуюся з ними, знаю, що точно нічим не поступаються чоловікам. Серед них, зокрема, Ольга Зачепа – хірург із золотими руками, які врятували багато солдатських життів”, – зазначає Олександр Поронюк.
Звісно, жінки є і в бойових військових частинах, і в підрозділах протиповітряної оборони, і в механізованих та аеромобільних військах.
“У Збройних силах України є не менше п’яти жінок-льотчиць. У нашій 80-ій аеромобільній бригаді, що зараз на сході, також є жінки, які виконують там свої функціональні обов’язки за призначенням. Україна виходить на той рівень, коли на першому плані – професіоналізм, сумлінне і добросовісне виконання своїх обов’язків, рівність у грошовому забезпеченні, змога кар’єрного росту. Все це – європейські та світові цінності”, – каже співрозмовник.
Проте далеко не завжди світові цінності і стандарти співмірні з українським вихованням. У нас хлопчиків ще з дитинства вчать шанобливо ставитися до жінок і допомагати їм. А ось у середовищі військових, виявляється, це може вилізти боком! Військовий розповів про випадок, який стався з ним на міжнародних навчаннях.
Дослідження військових психологів свідчать: освітній рівень жінок-військовослужбовців значно вищий, аніж чоловіків
“Хто би чого не казав, але фізичні дані жінки та чоловіка різні. На навчання прибув величезний вантажний автомобіль, привіз ящики. Бачу, стоїть жінка-афроамериканка, низенька (десь 160 сантиметрів зростом), намагається посунути той ящик. Поруч із нею стоїть такий же афроамериканець і навіть не звертає на її дії уваги, – розповідає Олександр Поронюк. – У мене тоді спрацював якийсь рефлекс: я застрибнув у кузов автомобіля, намагався той ящик потягнути. Але жінка почала дуже обурюватися, мовляв, я її ображаю, буде скаржитися своєму начальникові, бо то ледь не приниження. Хотів як краще, а вийшло як завжди. Було дуже соромно за свій вчинок, тож зробив усе, аби уникнути продовження скандалу, щоб у моїх керівників не було проблем. У них там заведено, що всі рівні, але це неправильно, бо те, що може зробити двометровий чоловік, не завжди під силу тендітній жінці”.
А в Україні навпаки. Жінкам-військовим дають поблажки, які, може, не завжди доречні, бо соціальна справедливість не може мати подвійних стандартів. “Якщо є два офіцери – чоловік і жінка, які разом навчались, а потім прибули у військову частину, зрозуміло, що вони мають виконувати однакові обов’язки. Коли в якійсь частині жінок, до прикладу, не ставлять у добовий наряд, це не зовсім правильно. Мовляв, це неетично, бо вона – жінка, тож не можна призначати її черговим по якомусь підрозділу. Але це означає, що замість неї мусить працювати інша людина. Думаю, тут має бути жорсткий розподіл обов’язків, бо передусім вона – офіцер”, – каже Олександр Поронюк.
Вони не можуть сидіти вдома, коли триває війна
Чотири історії сильних і мужніх жінок, які вирішили пов’язати свої долі з військовою справою
Підполковник Тарас Грень, журналіст Західного регіонального медіацентру Міністерства оборони України, перебуваючи на сході, спілкувався з багатьма жінками-військовими, а згодом описував їх історії та свої роздуми про роль жінки в армії у публікаціях. “Пошта” наводить деякі з них.
Прапорщик, чергова по зв’язку Алла Шуляк пише вірші і не втрачає жіночого шарму
“…А я щаслива! Чуєте?! Щаслива!” – своїм власним віршем прапорщик Алла Шуляк просто заворожила мене з перших хвилин знайомства. Я ледь встиг увімкнути диктофон.
“…А я радію! Чуєте?! Радію! Радію ранку, сонцю і весні, і кожній подарованій надії, яку Всевишній милував мені…”
Я навіть не слухав, а просто дивився, як вона серцем читає свій вірш, і розумів, чому офіцери командування 114-ої Івано-Франківської бригади тактичної авіації одностайно захоплюються саме цією жінкою-військовослужбовцем, її природною чарівністю.
Кажуть, що армія – суто чоловіча справа, яка навіть найкрасивішу та найтендітнішу жінку перетворює з часом на чоловікоподібного солдата. Однак Алла Павлівна – яскравий приклад того, що це далеко не так. Військовий однострій вона вдягнула 19 років тому. За своєю першою професією вона психолог, але так сталося, що після закінчення Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника дівчині запропонували військову службу. Півроку підготовки в Харкові – і вона повертається до льотної частини, де служить досі.
Попри постійні напруження, суворий режим і чергування, Алла Павлівна вміє зберегти той жіночий шарм, який чоловіки помічають не очима, а душею. Сяюча усмішка, вміння бачити світле і радісне, жити з розкритим назустріч людям серцем… Навіть військовий однострій вона носить якось підкреслено шанобливо і акуратно, як кажуть командири, “відповідно до статуту, але зі своїм шармом”.
 |
| фото: blog.i.ua |
Військова служба – не завада її захопленням, яким вона віддає вільний від служби час. Алла Шуляк радо вирощує квіти, а ще дуже любить мандрувати. Вона сама керує автомобілем і на дорозі може дати фору багатьом чоловікам-автомобілістам. Однак найбільшим здобутком у житті вона вважає свою родину та дитину. “Моя найзаповітніша мрія – виростити і поставити на ноги свою донечку, жити так довго зі своїм чоловіком у мирі й любові, скільки нам відпустить Всевишній”, – ділиться Алла Павлівна.
Прапорщик Алла Шуляк – яскравий приклад того, що в армійській службі жінки можуть бути не лише відповідальними та акуратними виконавцями наказів старшого керівника, а й можуть обіймати керівні посади, керувати чималою кількістю особового складу, приймати важливі рішення та нести за це відповідальність. Алла Павлівна обіймає посаду чергового по зв’язку. В її обов’язки входить організовувати і контролювати роботу всіх вузлів та станцій зв’язку, що забезпечують і польоти бойових винищувачів під час виконання ними поставлених завдань, і повсякденне життя бригади. Навіть на перший погляд ця посада не здається простою, адже організувати своєчасне проходження сигналів і команд провідним, радіо- та мережевим зв’язком – складна справа. Щоразу, заступаючи на чергування, ця жінка бере на себе відповідальність за злагоджену роботу кількох десятків інших військовослужбовців, жінок і чоловіків.
“Я ні на хвилину не пошкодувала, що стала прапорщиком. Звичайно, тут, як і в кожній професії, є свої плюси і мінуси. Але мені подобається бути військовою. Керувати чоловіками, з одного боку, складно, а з іншого… Хочу сказати, що чоловіки-військові – це окрема каста людей. Вони надійні і дружні, готові прийти на допомогу в будь-якій ситуації. Так і жінки. Адже коли в небі літають винищувачі, їх потрібно супроводжувати, керувати, щоб політ пройшов успішно. Чимало залежить від якісного і своєчасного зв’язку – тут не до заздрощів або ревнощів. Усі працюють однією командою”, – розповідає Алла Шуляк.
Про свою службу у бригаді тактичної авіації Алла Шуляк може розповідати довго і пристрасно. Відчувається, що жінка живе роботою і відчуває високу відповідальність. А поза службою це надзвичайно чарівна привітна струнка молода жінка, яка ховає в серці свою таємницю любові.
Десантник Юлія Якимчук колись мріяла підкорити небо
Рядова військової служби за контрактом Юлія Якимчук – зв’язківець у 80-ій окремій аеромобільній бригаді, що виконує свою нелегку роботу на передовій.
 |
фото: Західний регіональний медіацентр МОУ |
Коли дівчатка, навчаючись ще у школі, мріяли про принців і платтячка, вона, крім цього, мріяла і про небо, про те, як його підкорить. Власне, так і сталось. У військкоматі наполегливій і рішучій дівчині пішли назустріч, тож вона стала десантником. І не простим, а з однією з найважчих військових професій — зв’язківцем.
“Мені подобається порядок і чесність у стосунках, і я рада, що в нашій бригаді саме так. У нас відсутня більшість того бруду, який нерідко можна зустріти в цивільних структурах”, – каже Юлія Якимчук.
Крім цього, Юлія переконана, що служба в армії – це впевненість у майбутньому. За її словами, доки існуватиме держава, доти буде і військо. Значить, у неї буде і гарантована робота й соціальний пакет.
Коли постало питання відправлення в АТО, Юлія не вагалася ні секунди. Вона вирішила, що її місце там, де її підрозділ, де воюватимуть її бойові брати і сестри. Вона знає, що в списку снайперів зв’язківці завжди перші, адже не керований вищим командуванням підрозділ приречений на поразку. Та це не лякає мужнього солдата! Дуже скептичне ставлення в десантника Юлі до осіб чоловічої статі, які зараз ухиляються від призову та мобілізації. Проте жінка вдячна тим чоловікам, які через певні обставини просто не можуть воювати, але багато роблять як волонтери.
“Не шкодую, що зробила такий вибір”, – військовий медик Анна-Марія Носаль
Хотів би зараз звернутися до тих чоловіків, які або вагаються, або відверто ігнорують четверту хвилю мобілізації. Подивіться на фото! Цю красиву тендітну львів’янку звати Анна-Марія Носаль.
 |
| фото: Західний регіональний медіацентр МОУ |
Вона там, де майже цілодобово чути обстріли з ворожих мінометів та “Градів”, де важка робота військового медика не припиняється ні вдень, ні вночі, де буває страшно. Маючи у Львові престижну і високооплачувану роботу, ця дівчина, отримавши повістку, ні миті не вагаючись, пішла до військкомату. Її так, як і всіх нас, хтось чекає вдома, молиться за неї і не спить ночами. Проте вона вирішила, що коли держава в небезпеці – має бути на передовій.
“Ну як я можу ховатися десь у закутках, коли людям потрібна допомога?! Прийшла повістка, значить мої знання та вміння потрібні зараз у зоні АТО. Я не шкодую, що зробила такий вибір”, – розповіла Анна-Марія.
“Головне – вчасно допомогти пораненому”, – операційна медсестра Оксана Тицька
Минув майже рік війни. За цей час особисто я ніяк не можу звикнути до того, що вільно чи невільно в таку брудну та важку справу, як збройний конфлікт, часто втягнуті жінки, діти, люди похилого віку. Логічно, що воювати мусять чоловіки. Втім зустрічаючи на передовій дівчат, не можу зняти з себе якогось відчуття провини за те, що вони тут. Та наші україночки в лиху для всієї держави годину часто є еталонами мужності, героїзму та самовідданості.
От, наприклад, операційна медична сестра Оксана Тицька: вона служить у одному з військових госпіталів, що зараз на передовій. Маючи дві освіти – юридичну і медичну, жінка цілком могла знайти способи уникнути мобілізації. Та отримавши повістку, мужня дівчина відразу пішла до військового комісаріату.
 |
| фото: Західний регіональний медіацентр МОУ |
“Найстрашніше в роботі військового медика – не надати вчасної допомоги пораненому. Страшно, коли на твоїх очах помирають люди, які могли би ще жити і жити. Тому всі наші лікарі викладаються повністю, аби зберегти життя і врятувати наших бійців, які зазнали поранень”, – розповідає Оксана.
Зараз командири подали кандидатуру Оксани на заохочення орденом Княгині Ольги. Сподіваємося, документи не загубляться в кабінетах тих, хто знає про війну лише зі стрічок новин.
“Я не можу бути вдома, коли іде війна за цілісність нашої держави, адже зберегти країну для нащадків – справа кожного з нас. Користуючись нагодою, хочу звернутися до всіх лікарів, які підпадають під мобілізацію. Хочу попросити людей у білих халатах зрозуміти, що їх знання та вміння дуже потрібні хлопцям тут, на передовій. Тому прошу всіх лікарів, які отримали повістки, не ховатись і не ухилятись від служби, адже саме від нас залежить доля поранених солдатів. Просто подумайте про це…А потім ідіть у військовий комісаріат”, – підсумувала Оксана.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
