Стара реформа нового часу
Експертні центри реформ допоможуть у децентралізації, а місцеві посадовці готуються до відповідальності перед громадою, яка вчиться їх контролювати
На ІІІ Форумі місцевого самоврядування, що проходив у Львові 26 – 27 березня, експерти, міжнародні фахівці, народні депутати й депутати місцевих рад, а також посадовці місцевих адміністрацій із усіх регіонів країни говорили про реформу місцевого самоврядування, про вигоди й загрози децентралізації, дискутували, як швидко і “безболісно” реформувати, кому які повноваження давати і в кого які забирати.
Дискусії були досить гарячими, адже про децентралізацію мовиться мало не 20 років, а поступ малий. Майже всі склади уряду незалежної України готували таку реформу, а сучасний обіцяв децентралізацію вже й негайно. Тож майже кожен уже знає основні підвалини реформи місцевого самоврядування.
Про те, що таке децентралізація, “Пошта” запитала в містян. Більшість, очікуючи реформи, як “Отче наш” відповідають: “Гроші та влада мають залишатися на місцях, громада мусить ними розпоряджатися!” То в чому ж суть і в чому спротив та поступ старої реформи за нових часів?
Владу містам!
Міський голова Львова певен: без децентралізації не буде країни. “Держава і люди, які наділені державною владою, повинні розуміти: якщо передадуть повноваження містам, держава буде, якщо не зроблять цього – її не буде.
Нині в багатьох регіонах, на жаль, бачимо відсутність державної влади як такої. Передача повноважень у міста дасть змогу Україні постати як держава. Потрібно довести до кінця фінансову децентралізацію, бо цей процес почали, але він не відповідає очікуванням. За результатами форуму прийняли меморандум, який ми матимемо як дороговказ (що робити, які наступні кроки)”, – зазначив Андрій Садовий.
Гідність – запорука стійкості
Віце-спікер Верховної Ради України Оксана Сироїд менш радикальна: в її риториці нема “бути чи не бути”, вона оперує поняттями “тоталітарна держава” і “демократична держава” та відверто заявляє, що ми втратили чотири місяці, які можна було б використати на проведення реформ.
“Ми не можемо не робити децентралізації, тому що без неї залишимося тоталітарною державою у філософському сенсі. Бо держави, де сильна митрополія і слабкі провінції, це держави тоталітарні за своїм духом. Ми повинні стати державою демократичною за духом, тобто дати людині, незалежно від її місця проживання, почуття гідності. Ті міста, які мають місцеве самоврядування, стійкіші до криз, зокрема економічних. Вони мають змогу виховувати почуття гідності серед своїх громадян.
На жаль, парламент ще не є тим інститутом, який відчуває себе самостійним гравцем і може сказати: “Ми так вирішили, тож так будемо робити”. Це абсолютно невиправдано, бо ми втратили чотири місяці, які могли використати для конституційного діалогу”, – зазначила віце-спікер.
Гальма децентралізації
Очільник Львівщини Олег Синютка певен: децентралізацію гальмують “нефаховість і непрофесійність”. Це він зрозумів, об’їхавши область.
“Говорячи про децентралізацію, варто уявляти реальних людей у населених пунктах, зрозуміти не лише їх реальні проблеми і можливості, а й здатність до управління та керівництва. В цьому напрямі основними перешкодами є нефаховість і непрофесійність, тому наше завдання – підготувати представників місцевих громад до відповідальності і реалізації нових повноважень.
Посадовці місцевих адміністрацій із усіх регіонів країни дискутували, як швидко і “безболісно” реформувати, кому які повноваження давати і в кого які забирати
Відвідавши всі райони та поспілкувавшись із місцевими жителями, багато на що довелося дивитися по-іншому, адже в більшості людей залишився пострадянський спосіб мислення. Вони звикли жити гаслами та постійно за щось боротися. Нині популярне гасло – “Децентралізація усіх врятує”. Сьогодні ні з чим не треба боротись, адже система державного управління показала свою неефективність. Варто дивитися на реалії, які є, і рухатися вперед”, – зазначив Олег Синютка.
Консультують фахівці
Своєю чергою заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України В’ячеслав Негода запевняє, що децентралізація наразі можлива хіба часткова, бо для її цілісного впровадження необхідно внести зміни до Конституції України. Аби протидіяти нефаховості, на початку квітня в кожній області з’являться спеціальні консультаційні офіси реформ.
“Ми не можемо передавати повноваження громадам, які не готові і не мають змоги їх виконувати. На цьому етапі ми закликаємо їх до об’єднання та поетапного впровадження реформи”, – сказав заступник міністра.
Гроші та влада мають залишатися на місцях. Громада має ними розпоряджатися!
Цього року теми панельних дискусій обширні, до прикладу, реформування місцевого самоврядування та децентралізація, податкова реформа та бюджетна децентралізація, муніципальна консолідація, реформа виборчого законодавства про місцеві вибори, місцевий розвиток у контексті муніципальної консолідації, АТО: нові завдання для соціальної політики муніципалітетів, безпека міст: реформа міліції та співпраця з громадою, електронне врядування та розвиток інформаційних технологій, децентралізація освіти, належне врядування та якість життя мешканців.
За підсумками форуму буде сформована резолюція, яку учасники скерують до центральних органів законодавчої та виконавчої влади України.
“Децентралізація — це відповідальність!”
Олег Березюк, народний депутат, голова фракції “Об’єднання “Самопоміч”, — про основні загрози реформи місцевого самоврядування, страх відповідальності й офіси реформ– Пане Олегу, розкажіть, будь ласка, про офіси реформ.
– Офіси реформ – це звичайні пункти інформаційного роз’яснення для керівників управлінських структур міст і сіл, куди можуть приїздити люди, які будуть архітекторами цієї реформи. Вони пояснюватимуть і творитимуть суспільну думку, аби можливо було розуміти, що вони роблять і для чого.
Вже є до певної міри розуміння, та, як то кажуть, “крізь терни до зірок”. Нема в цьому світі нічого перфектного, адже це суспільні процеси, тим паче в нашій країні, коли управлінська інституція цілком зруйнована.
– Які основні камені спотикання реформи місцевого самоврядування? З якого приводу найчастіше розгоряються дискусії?
– Під час реформи на маргінесі залишилися невеликі міста і села, тож прийняли кілька поправок до закону. І воно виправляється, вирівнюється. Але внаслідок цієї конфліктності міські голови невеликих міст включились у виправлення помилок, висловлюють свої зауваження і розуміють потребу в цьому.
– У чому основні загрози реформи для невеликих міст і сіл?
– Перерозподіл не тільки грошей, а й відповідальності за те, щоб кошти збирати. Міста отримали неймовірну податкову базу для отримання бюджету – податок на роздрібний акциз, тож отримують великі гроші. Житомир, наприклад, за січень (за місяць, який є чи не найнижчим за показниками сплати податку) отримав п’ять мільйонів гривень, а думали, що отримає два; Львів – 11 мільйонів, а думали, що взагалі нічого не отримає. Цих коштів у громади ніколи не було. Вона має запитати, на що потратили її гроші, а це вже – відповідальність міського голови. Дотепер він міг казати, що нема грошей, бо центр не дав…
Податок на нерухомість – складний податок. Люди не звикли платити. Але кожна громада і міський голова мають визначитись: або комунікую з жителями і починаю цей процес, облікую нерухомість, допомагаю тим, хто потребує, тисну на тих, хто має багато, щоб платили податок, або цього не роблю. Є громади, які відмовилися від цього податку, а є такі, що прийняли ці постанови, захистили людей, які не мають чим платити (як у Львові, до прикладу). Квартири, які мають площу менше 80 метрів квадратних, не оподатковуватимуть, це Львів прийняв. Рада ж запропонувала оподатковувати квартири, що мають площу понад 60 метрів квадратних. А робиться це для того, щоби відокремити людей, готових платити, аби привчити їх до такого податку та побачити користь.
За рік ми побачимо 10% великих і малих дуже успішних громад, які зроблять те, чого не робили останні 10 – 20 років. Це породить внутрішню конкуренцію
Так і з податком на землю. Є підприємці, які накупили землі, на ній нічого не хочуть робити і податку не хочуть платити. А є ті, які побудували заводи, працюють, але не можуть поки сплачувати цей податок. Тому місцева влада може визначитися. До прикладу, для працюючих підприємств зменшити податок на землю. Якщо земля пустує, а хтось накупив ділянок, аби дорого їх перепродати, то вибач: або продавай, або плати податок. Це тепер може зробити кожна громада.
Для цього треба міському голові взяти відповідальність і комунікувати з громадою. Ті люди, які мають багато земель і чекають, щоби її продати, будуть піднімати хвилю невдоволення. Казатимуть, що підприємцям не дають розвиватись. А міський голова тоді скаже, що ті підприємства, які працюють, отримали пільгу від міста. Тому прийшла до очільників міст реальна відповідальність. Багато з них її беруть важко. Ще, буває, багато керівників малих міст кажуть, що їм не надсилали з міністерства тарифів на землю. А чому їм мають їх надслати? Нехай розробляють власні, бо ж краще знають, які в них землі. Зробіть таку тарифну сітку, яка б відповідала реальності вашого міста! Тоді сіється розгубленість, бо децентралізація – передусім відповідальність.
– Імовірно, цей страх відповідальності виникає через брак знань?
– Так. Саме тому створюють центри реформ. Думаю, за рік ми побачимо 10% великих і малих дуже успішних громад, які зроблять те, чого не робили останні 10 – 20 років. Це породить внутрішню конкуренцію. Якщо одне село раптом стало успішніше вдесятеро, а друге не може цього зробити, то жителі запитають: “Що таке? Чому одне місто змогло, а інше не може?” У Львові нещодавно був екс-президент Нижньої Саксонії, Східної Німеччини, який розказував про їхні реформи, а я думав, що він про нас говорить, бо настільки схожа ситуація.
Східна Німеччина – колишній Радянський Союз за великим рахунком. Там сільські та міські голови і громадяни мали таку ж централізовану ментальність, але якось за шість-сім років змінили все. Страх відповідальності завжди є, адже легше сказати: “Я не винуватий! То ми так створені”. Та все ж потихеньку. Все залежить тільки від тих людей, які на місцях.
Думаю, якщо люди побачать бодай маленький результат діяльності, до прикладу, в місті заасфальтують більше доріг, зроблять більше тротуарів або встановлять у школі вікна, то одразу скажуть: “Щось таки зробили! Нумо працювати в цьому напрямку більше і довіримо тій владі більше!”
– Ви казали про проблеми з владними інституціями – “управлінські інституції цілком зруйновані”. Що ви мали на увазі?
– В Україні погана ситуація з управлінським процесом. Інституцій державних майже нема. Я тепер це побачив. Вони знищені! Нема міністерств, є міністри, серед яких є багато непоганих хлопців і дівчат, але інституцій нема. Тому в цій ситуації іншого виходу, як брати владу на місцях, нема. Однак не шляхом деструкції! Треба створювати обставини, в яких неможливо робити погане. Маю на увазі обставини здорового глузду. Є податок – адмініструємо і питаємо, на що гроші витрачені.
Люди мають зрозуміти, що вони – джерело влади, і не якоїсь химерної. Вони – джерело влади на місцях, тож мають запитати в міського голови: “Чому ти цей податок не хочеш адмініструвати?
Зараз проблема в тому, що вся влада у країні, всі вертикалі владні мають від’ємний рівень довіри. А все тому, що результатом діяльності всіх гілок влади в Україні за 24 роки є розвал економіки, війна і втрата територій. Та люди мають зрозуміти, що вони – джерело влади, і не якоїсь химерної. Вони – джерело влади на місцях, тож мають запитати в міського голови: “Чому ти цей податок не хочеш адмініструвати?”
– Можливо, для ґрунтовної дискусії з міським головою, до прикладу, чи владою загалом громада має бути підготовлена? Може, ми лише вчимося це робити?
– У цій справі багато залежить від журналістів. Мав змогу трохи більше дивитися, читати новини. Знову основним акцентом стає показ цієї невеликої частини влади, яка була раніше. Цілими днями це показують по телебаченню. Показуйте, але й інше також треба демонструвати! Треба розповісти людям, що робити, аби міський голова не став таким, аби він не їздив у дорогий ресторан, як впливати на нього. Як на мене, пропаганда стає на ті ж граблі. Це лише злить людей, а не дає їм розуміння, як усе розвивати.
Ще ви запитували про загрози. Загрозливим може стати опір цій системі реформ. Наприклад, нині міста отримали більше грошей, аніж область і голови ОДА. Очільники областей можуть казати, що від них гроші забрали, що вони не мають що тепер ділити на райони. Така реакція може бути серйозною проблемою, та все ж із часом побачимо, який у цьому баланс. Бодай дев’ять місяців потрібно прожити з цією системою оподаткування. Друга проблема – непоінформованість. Людям треба пояснювати. Це у свої руки мають взяти очільники міст і голови сільрад. А ще війна та економічна ситуація є загрозами реформам.
Розмовляла Вікторія Савіцька
03.04.2015 7:58
http://vk.com/id17504522
Громады объединяются, крепнут, проводят исследования, стараются не выбиваться из сроков, перенимают опыт соседних стран ЕС, анализируют за счет чего улучшить энергоэффективность и возможности отказа от использования импортируемого газа, предлагаемые компенсационные модели и их обоснованность, готовятся получить на местах часть полномочий Государственной архитектурной комиссии. Сейчас Правительству важно сконцентрироваться на доработке и расширении блока подлежащих компенсациям со стороны государства не газовых источников генерации: солнечные панели, ветряные станции, технологии, использующие приливы/отливы hydro- и т.п. ?:) http://www.segodnya.ua/politics/pnews/kak-v-ukraine-prohodit-decentralizaciya-599227.html
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Один уряд навчили: сказали, що треба робити, і він погодився, ще й іншого навчив. І зараз це відбувається. Нині влада дуже важко розлучається зі своїми повноваженнями, не хоче їх віддавати, але вже всі зрозуміли, що це потрібно зробити.
Певен: не було би такого жаху в нашій державі, якби рішення про децентралізацію раніше прийняли президенти, уряд і Верховна Рада. Іншого шляху в нашій державі, ніж децентралізація влади, нема. Нині всі за те, щоб це зробити.
Реформи вже пішли, та, на жаль, не в тому обсязі, в якому хотілося б. Видається, що є багато лобістів облдержадміністрацій. Наприклад, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк двічі на Асоціації міст України заявляв про те, що буде прийняте рішення і буде пропозиція, щоб під час реформ були скасовані обласні державні адміністрації. Донині не бачимо від Кабміну жодного подання в цьому напрямку! А це значить, що адміністрації лобіюють своє бачення.
Безумовно, позитивно, що створюється така рада для того, аби реформувати Конституцію. Та кожен президент створював таку раду, а жодної зміни серйозної не відбулось. І зараз затягуються ці всі процеси.
Я був на 25-річчі місцевого самоврядування Польщі. Самі поляки кажуть, що одна з найкращих реформ, яка була запроваджена в Польщі за весь цей час, — реформа місцевого самоврядування. Саме завдяки їй поляки краще пережили кризу 2008-го і зараз краще живуть.
А все тому, що працює реформа. Там 60 – 65% бюджету залишається в громадах. А в нас дуже змінюються склади і уряду, і Верховної Ради. Зараз ми теж із депутатами спілкуємося. Вони хочуть щось зробити, але хто з них має досвід? До тих, хто працював і має досвід, не дослуховуються, а ті, хто має бажання велике, ще не мають досвіду і тільки вчаться. Тож ми пробуксовуємо в цих питаннях. Ми могли би значно швидше реформуватись та ефективніше працювати.
Безсумнівно, є певний поступ – внесли зміни до бюджету. Та якщо в Польщі на місцях залишається 60 — 65% доходів, то в нас – 27%! У Львові теж 27%... І що, можливе нормальне функціонування з простягнутою рукою?
Ми, себто Асоціація міст, порахували, що майже три мільярди гривень не вистачає місцевим самоврядуванням для галузі охорони здоров’я, а також освіти й інших. Закон про об’єднання громад – також позитивний крок. Обговорюють і інші закони, але настільки все повільно відбувається, що нас це не задовольняє. Знаєте, в чому проблема? Коли люди мали велику надію, а зараз усе пускають на гальма, назріває невдоволення.
Це той пакет, який дає нам змогу проводити і реалізовувати подальші кроки. Але тоді виникає питання: як це реалізувати, хто це має робити?
Закон “Про об’єднання територіальних громад” дуже важливий. Він отримав експертну підтримку Ради Європи. Все підготовлене за всіма класичними канонами. Подібні закони існують і в інших країнах, де громади об’єднуються для вирішення своїх проблем. У нас така схема наразі не працює! Ми пересвідчилися, що треба не лише прийняти закон, а донести його до кожної громади, допомогти їй у підготовці проектів, пакетів документів і їх реалізації.
Є Закон України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Він передбачає дуже складні процедури, починаючи від підготовки перспективного плану об’єднання чи створення спроможних територіальних громад і внесення їх на розгляд облради. А після затвердження уряду має розпочатися процес добровільного об’єднання.
Формально “зробили” ми закони, постанови уряду прийняли, а що далі? Ми змушені створити зараз так звані штаби і спрямувати їх роботу на впровадження реформ.
Будь-яка реформа — певне операційне дійство. Операція це завжди біль, який треба перетерпіти, бо її роблять заради порятунку. Ці штаби повинні допомогти нам пройти цей шлях реформування якомога професійніше і зрозуміліше для людей.
У законі написано, що це мають робити облдержадміністрації, але вони зайняті багатьма проблемами: переселенці, дороги тощо. В тих структурах нема жодного посадовця, який би займався реалізацією закону.
Тож у кожному регіоні, в кожній області створімо цей штаб і назвімо його “Офіс реформ”! Там будуть професійні незалежні експерти. Основні завдання офісу – допомогти облдержадміністрації, облраді зрозуміти суть реформ, підготувати відповідні проекти, які треба буде надати для розгляду. Це нам дасть поштовх для реалізації реформ, бо цього року ми повинні зробити значні кроки. Ці офіси могли б перетворитися поступово в агенції місцевого регіонального розвитку. Це те, що передбачено законом про засади державної регіональної політики.
Ми отримаємо підтримку від Ради Європи, адже нам дуже важливо, щоб у цьому офісі був європейський дух, європейські підходи і стандарти. Як на мене, це треба розпочинати вже з 2 квітня, бо 1 квітня можуть сприйняти це як жарт. Пригадую, торік прийняли концепцію реформи 1 квітня, бо так співпало засідання уряду. Переймалися, аби за жарт не прийняли. Реформи ж не жарти. Поступ є, а все найголовніше ще попереду.