У Львові при церкві св. Климентія, що на вул. Генерала Чупринки, вже другий місяць працює жіночий волонтерський батальйон. 

Львів’янки плетуть маскувальні сітки, шиють зимові балаклави, теплі рукавиці, устілки для берців, в’яжуть шкарпетки для українських бійців, які воюють на сході. 

Волонтерки об’єднались і у “кулінарну сотню”. Як писала “Пошта”, господині на передову готують борщові набори. Вони фасують продукти для того, щоб бійці в окопах могли готувати домашні страви. Для цього сушать інгредієнти для борщу вдома у спеціальних електричних сушарках, а потім фасують їх. Господині вже мають навіть свій рецепт “львівського борщику”. 

А організувала такий волонтерський рух дизайнер-архітектор львів’янка Світлана Божко. Жінка розповідає, що на таку ідею її наштовхнули київські волонтерки, які плели для військових маскувальні сітки. Досвід перейняла від них, а далі все само собою закрутилось. 

У каплиці, що позаду церкви, щодня збираються з десяток волонтерок. Жінки приходять у вільний час, хтось до роботи, хтось після. Серед волонтерів і пенсіонери, і студенти, навіть матері з дітьми. Волонтерський батальйон при церкві св. Климентія працює щодня з 09.00 до 18.00. 

“Пошта” побувала у гостях у цих волонтерів, познайомилася із організатором руху “Hand made по-львівськи” Світланою Божко та дізналася, чим займаються жінки і чому вирішили долучилися до такої справи.

– Усе почалося із соц­мережі Facebook. Випадково натрапила на пост волонтерок із Києва. Дівчата плели сітки і їм бракувало матеріалу – сітки-основи та тканини, обов’язково щоби натуральна була. Одразу перебрала вдома шафу, знайшла матеріал, нарізала тканину смужками і питаю волонтерок, як то їм відправити можна. Вони відповідають, що відправляти не треба, мовляв, у Львові маскувальні сітки також плетуть. 

фото: Андрій Польовий

З цього все і почалося. Я створила групу у соцмережі, долучила охочих. Не думала, що стільки людей зацікавляться такою роботою! Зрозуміла, що на маскувальних сітках зупинятися не варто. Ми почали шити балаклави, рукавиці…

Живу неподалік церкви св. Климентія. Коли нам знадобилося приміщення для роботи, то знала, якщо за допомогою звернусь до цього храму, то мені не відмовлять. Прийшла до отця Юрія і кажу: “Допоможіть, нам треба приміщення”. Так і вирішили проблему.

– Цієї неділі минув десятий тиждень. Почала “волонтерити” 10 вересня. Відтоді щотижня у Facebook пишу звіти, що зробили, куди відправили. 

– Порахувати кількість волонтерів нереально. А ось по роботі скажу, що в середньому по Львову в день шиють 68 балаклав. Це інформація за цей тиждень. Уявляєте, яка кількість людей долучається? Вони працюють удома, нам ще два училища допомагають. Люди самі організовуються, приїжджають до нас, ми їм даємо тканину, згодом вони привозять нам готові вироби. 

– З нами працюють волонтери з Бродів, Самбора – багато з області. Разом реалізовуємо різні ініціативи. Ми шиємо маскхалати, “кікімори”, рукавиці, навіть подушки, розгрузки, складаємо аптечки. Робимо все, що можна пошити своїми руками. В нас немає відходів. До прикладу, з флісу шиємо рукавиці і балаклави, а залишки ріжемо і набиваємо подушки, нічого не викидаємо. 

фото: facebook.com/bozhkosvetlana

От дівчата зі Страдча шиють маскувальні костюми. Очолює цей домашній цех Христина Вдович. Дівчата збираються разом по сім-вісім осіб двічі на тиждень. Вони відкладають свої домашні справи і шиють… до ранку! Вони шиють, доки діти сплять. Ставлять собі завдання – за ніч пошити 10 штук. Відіспатись потім, як розумієте, їм не вдається, адже більшість – молоді  мами! Хтось кроїть, хтось шиє, вся робота злагоджена. Якщо є охочі долучитись – пишіть, адже разом і швидше, і веселіше.

Коли я запитала в Христини, де вона бере сили (у жінки річна дитина – “Пошта”.), то вона відповіла: “Сили додає думка про наших хлопців, те, що вони жертвують там в окопах, набагато більше за недосипання. Ми їм будемо винні до кінця життя! Вірю, що добро переможе!” 

– Найтісніше співпрацюємо з “Допоможи фронту”. Вони допомагали нам розповсюдити інформацію, аби долучити більше людей до нашої роботи. 

– Знову ж таки ідею нам підкинув Facebook. Дівчата вичитали, що у Дніпропетровську сушать овочі для борщу. Ми списалися з волонтерами, розпитали, як вони сушать овочі, рецепт борщу. Тоді почали самі мудрувати, додавали щось нове, якісь прянощі. Назвали такий борщ львівським.

До прикладу, сушені овочі та приправи фасуємо порціями у пакети. В одному такому пакеті є морква, капуста, буряки, цибуля, перець, а також зелень та приправи. Овочі сушать господині вдома, а в церкву приносять їх для фасування: хтось сушить, хтось пакує… Щоб висушити овочі, на кожен інгредієнт потрібно витратити майже добу. А щоб бійці не розгубились – у пакет вкладаємо інструкцію, в якій детально розписано, як приготувати смачний борщ. Кожен пакет щільно закриваємо.

Ще на схід відправляємо солодощі, енергетичні батончики з медом, курагою, родзинками. Все домашнього виробництва, корисне та поживне. 

– Так, у кожної своя історія. В однієї чоловік в АТО воює, в іншої – син, у когось – коханий чи брат. До роботи долучилися й активісти-переселенці із ГО “Кримська хвиля”. У кожного доля пов’язана з війною.  

Жінки розуміють, що щось треба робити і допомагати! Грошима допомогти не кожен може. І коли ми зрозуміли, що кожен із нас щось може зробити своїми руками, в нас такий рух почався! Словами не передати реакцію жінок, коли впізнають пошиту своїми руками балаклаву або плетені сітки вже на військовому. Дух піднімає нам лиш думка, що користь приносимо. Проте розуміємо, наш вклад у забезпечення військових не настільки великий. 

– Спершу між собою збирали гроші, друзі, знайомі давали. А коли львів’яни почали нам довіряти, побачивши що ми робимо, то й до церкви пожертви почали приносити. Хтось на карточку перераховує, навіть інколи не знаю хто. Все базується на довірі. А щоб про нас дізналося більше людей, то у неділю у центрі ставимо дерев’яну опору і плетемо маскувальну сітку. І це працює: львів’яни повз не проходять, питаються, що ми робимо, буває, долучаються до роботи.