Також мер Львова висловив пропозицію міністру оборони та міністру освіти відновити військове навчання у вишах. З того часу і до сьогодні між представниками влади та фахівцями військової справи тривають дискусії про доцільність таких дій. Здебільшого каменем спотикання є поняття кількості і якості, адже відновити кафедри можна, та чи буде з них користь, бо ж і обладнання для цього потрібне, і приміщення, і викладачі. Так у одному із найбільших та найпопулярніших львівських університетів, а саме Франковому виші, створити військову кафедру можливості нема. Про це розповів новообраний ректор Володимир Мельник.  

Під час інавгурації 1 вересня він повідомив, що є постанова Міністерства освіти піднімати питання про організацію відкриття військових кафедр. “Це дуже вартісна і важка робота, адже потрібна і військова техніка, і приміщення, і кваліфіковані викладачі. На сьогодні для університету є пріоритетом співпраця з Академією сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Це сучасний заклад із необхідною для навчання технікою та викладачами-професіоналами”, – розповів Володимир Мельник.

Як розповіли “Львівській Пошті” у прес-службі Політехніки, колишнє Львівське вище військово-політичне училище (зараз Академія сухопутних військ) було структурною одиницею НУ “Львівська політехніка”. “Кілька років тому воно від’єдналось і стало Академією сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного під підпорядкуванням Міноборони. Але всі студенти наших інститутів проходять вишкіл на базі Академії. Так, окрім основного цивільного фаху студенти отримують “зірки” як військові спеціалісти”, – зазначають у прес-службі Політехніки. 

Відтак охочі студенти усіх львівських вишів зараз навчаються на військовій кафедрі у Академії сухопутних військ. Лише там є достатньо ресурсів, аби це навчання було справді фаховим. Тож у відповідь на ініціативу мера про відновлення військових кафедр начальник Академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного Павло Ткачук зазначив, що  в сучасних умовах це практично неможливо.

“Далеко не кожний керівник ВНЗ зможе і захоче це робити. На даний час 37 вищих навчальних закладів України здійснюють підготовку офіцерів запасу. Тільки у Західному регіоні таких  є чотири. На мою думку, цієї кількості більш ніж достатньо. Мову необхідно вести про якість цієї підготовки”, – зазначав Павло Ткачук у своєму листі до Андрія Садового, інформує “Вголос”.

Як розповів “Львівській Пошті” колишній студент Політехніки Тарас,  навчався на військовій кафедрі при Академії сухопутних військ два роки, навчання закінчив, але у своїх військових знаннях він зовсім не впевнений. 

“Розказували нам про все і ні про що. Вчили стріляти, але стріляли насправді тільки раз. Були практичні заняття. На стендах нас ознайомлювали з військовою справою, зі зброєю. Бачили й реальну зброю, але практики було дуже мало. Стосовно виховання патріотизму, то в тих викладачів це взагалі не вдавалося. Вони були старі, ще радянської “закалки”. Більше розказували про те, яка Росія була потужна, яка сильна була армія Союзу. Казали, що Росія наш друг, а от потенційні вороги – американці”, – розповідає Тарас. 

З його слів, після закінчення навчання отримав звання офіцера механізованого підрозділу. У його взводі мало б бути близько 30 людей.  Проте певен, якби мобілізували на війну, не зміг би мудро командувати солдатами, бо  без практичних курсів підготовки це не реально. 

Як розповів “Львівській Пошті” заступник начальника Академії сухопутних військ із навчальної роботи, на­чальник навчального відділу Андрій Слюсаренко, то­рік випустили 2 тис. 350 студентів, цього року вступили 1700 осіб практично з усіх львівських вишів, це понад 20 навчальних закладів. Також в академії навчаються спудеї із Тернопільської, Дніпропетровської, Закарпатської та  Київської областей.

Навчання триває два роки,  коштує 5100 грн за рік. Навчаються військової справи не лише хлопці, а й дівчата. Минулого року кафедру закінчили 200 студенток. “На військовій кафед­рі є різні профілі –  23 вій­ськово-облікових спеціальностей: механізовані, танкові, ракетні війська артилерії, всі спеціалізації сухопутних військ, аеромобільні війська, розвідка. Це практично всі спеціалізації, крім повітряних та військово-морських сил”, – каже Андрій Слюсаренко.

Зі слів співрозмовника, до послуг студентів  усі зразки бронетанкової і автомобільної техніки, ракетно-артилерійські системи, зразки зброї, що є на озброєнні Збройних сил України. А от іноземці не можуть вступати на військову кафедру, як і люди без вищої освіти. Для цього потрібно закінчити другий курс базового вишу. Після завершення кафедри, тобто на четвертому курсі, студенти проходять навчальний збір (військове стажування) упродовж місяця на навчальному полігоні при академії. 

“Там вони удосконалюють командирські та методичні навички, виконують вправи зі стрільби, водіння військової техніки, опановують інші навчально-бойові завдання. Потім складають випускні іспити і за умови успішного результату їх допускають до військової присяги. А коли отримають у базовому виші диплом про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, тоді їм присвоюють звання “молодший лейтенант запасу” наказом міністра оборони”, – розповідає Андрій Слюсаренко.

– Свого часу в ук­раїнських вишах масово закривали військові кафедри та й військові виші ліквідовували. З 2001 до 2012 р. ліквідовано 29 військових навчальних закладів різних типів, зокрема 23 кафедри військової підготовки. Чому так відбувалось, навчання на цих кафедрах було неефективним, чи непотрібно було війську стільки офіцерів запасу, яких випускали виші? 

– За радянських часів у нас існувала система підготовки військ до мобілізації. На базі регулярних військ розгортались нові підрозділи і для тих підрозділів готували офіцерів, кадрових офіцерів не вистачало. Відтак прийняли рішення брати людей з цивільною освітою, яка близька до військової справи  і на військових кафедрах “додавати” їм елемент військової підготовки. Після цього ці люди мали прослужити три роки як офіцери в Збройних силах Радянського Союзу. 

Після війська вони звільнялись і залишались офіцерами запасу. У випадку загроз, мобілізації їх призивали до лав Збройних сил Радянського Союзу, відтак вони могли повноцінно діяти як офіцери. Нам ця система залишилась у спадок. Якийсь час у нас продовжували готувати офіцерів запасу за такою системою. Згодом, коли Збройні сили весь час скорочували, ми отримали дисбаланс. Вийшло так, що в нас багато офіцерів запасу, але вони не потрібні у такій кількості, тому залишили військові кафедри у профільних вишах, а решту поскорочували. 

У Львові у кількох вишах існували військові кафедри: і в Політехніці, і в університеті ім. І. Франка, і в медуніверситеті, в аграрному університеті в Дублянах. Та це розпорошувало сили і, ймовірно, було не надто ефективним, адже у кожного різна метода викладання, а ще й до всього відсутність належної матеріально-технічної бази. Тому прийняли рішення готувати офіцерів запасу на базі військового вишу, у Львові це Академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Тепер у нас єдине відділення підготовки офіцерів запасу діє при Академії сухопутних військ. Там навіть вчаться хлопці з інших регіонів. А щодо Західної України, то, здається, військові кафедри є ще в Чернівцях і у Франківську.

– До прикладу, це юристи, журналісти. Їх призивають і, набуваючи військових специфічних навичок, вони готові існувати як військові, також  як інженери з ремонту автотехніки, як інженери-зв’язківці, комп’ютерні інженери, зараз це особливо потрібно. Це стосується і пілотів, водіїв. Навчання платне. Офіційно це пояснюється тим, що у нас є надлишок офіцерів запасу. Мобілізаційний ресурс, який потрібен на випадок розгортання збройних сил, заповнений. Але, якщо людина молода, хоче отримати те звання, то вона отримає його за власним бажанням, відповідно платно. 

– Росію ніхто ніколи не розглядав як потенційного агресора і потенційного ворога. Жодна воєнна доктрина цього не передбачала. Днями Арсеній Яценюк заявив про те, що треба Росію визнати ворогом, таке у нас вперше… Велась активна підривна діяльність українських Збройних сил аж на рівні керівників держави, а те, що Янукович опинився в Росії, ілюструє це і підтверджує. Дійсно, багато людей, які викладають – вихідці з радянської армії, серед них ймовірно є й вихідці з самої Росії, але це не применшує рівня їх фахової підготовки. Вони пройшли службу у різних регіонах, у різних військах, їх рівень бойової підготовки відрізнявся від того, який, на жаль, за останнього часу був у наших Збройних силах. Тому у справі навчання, мабуть, вибір зроблено на користь професіоналізму. Зараз же багато людей російськомовних взяли автомати і пішли воювати.

– Це проблема досить значна і вона стосувалася всіх – і тих хлопців, що йшли на військову кафедру зокрема, тому, що вона була такою собі законною   підставою “відмазатися” від служби у Збройних силах. Вони ж бо знали, що якщо раптом якась військова ситуація, то всіх офіцерів не призвуть, бо їх і  так вистачає. А як солдати вони не будуть призвані, бо є освіта, і є звання –  офіцер запасу. Зараз же, як то кажуть, прийшла біда в дім, і всі починають розказувати: “Нас не вчили, нам не давали. Не тренували нас, і таке інше”. Якщо ти офіцер, то ти маєш бути офіцером!

– Офіцер запасу – це військовозобов’язана особа, яка перебуває на обліку у військкоматі, яка має початкову військову підготовку, а також цивільну вищу освіту. Яка під час мобілізації, під час агресії проти країни призивається до лав Збройних сил. І діє у лавах Збройних сил як командир, офіцер і таке інше. 

– Він командир підрозділу, як мінімум командир взводу в залежності від фаху. У танковому взводі є в середньому 10 людей. У механізованому взводі приблизно 30. 

– Скажу, чого б мали вчити. По-перше, володіння стрілецькою зброєю, і тим озброєнням або технікою того чи іншого підрозділу. Є зв’язківці, є артилеристи, танкісти... По-друге, необхідне вміння приймати рішення і віддавати накази, тобто потрібна методична підготовка офіцера, аби він умів командувати підрозділом, завойовувати довіру. 

– Чесно кажучи не знаю. Знаю як то було за радянських часів, я служив з офіцерами, які приходили після цивільних вузів, після військових кафедр. Все залежить від людини. Один просто відбував ті три роки, інші росли і дуже багато людей, які прийшли з тих цивільних вузів, залишались на військовій службі і доростали до великих висот.

Наприклад, один із наших начальників Генерального штабу вже Української армії був якраз із тих офіцерів, які закінчили цивільний виш, військову кафедру, а потім зробили блискучу військову кар’єру. Це більше залежить від людини, від того, як вона хотіла вчитися і для чого їй це було потрібно, а не від того, чого її навчили.

– Призивають командирів підрозділів, які зараз найбільш потрібні, тобто артилерійських, механізованих, командирів розвідки, але призивають тих, кому вже виповнилось 25 років. 

– Так одразу й не скажу, боюсь помилитись, але в умовах мобілізації  в умовах особливого періоду за таке настає кримінальна відповідальність, тому це загрожує роками позбавлення волі. Також не треба забувати й про моральну відповідальність. Адже, якщо людину звинуватили в ухилянні від служби, наприклад у боягузтві, то їй буде складно жити. 

В нас є приклади, коли представники обласного військкомату доповідають про те, що із кількох десятків депутатів одного з районів Львівщини, яких вони призвали, лише 11 прибули до пункту мобілізації. Це вже підстава для того, щоби цим людям відмовити в народній довірі. Мали б захищати наші інтереси. Що ж вони за патріоти? Патріоти на мітингу, а під час війни?! 

– У Росії залишилась майже така ж система, як у нас, але військові звання офіцерів запасу там присвоюють не після закінчення військової кафедри, а після того, як людина, яка цю кафедру закінчила, іде до війська і служить на офіцерській посаді, напевно три роки. На військовій кафедрі до слова як і у нас навчання триває два роки. 

Якщо взяти досвід Сполучених Штатів, то там людина спершу отримує цивільну освіту, після цього певний час проходить тренування у військових таборах. І потім вже визначається, хто йде служити до війська, дехто у національну гвардію. А той, хто пройшов курс, але не був на службі, не має військового звання. Звання є після призначення на офіцерські посади у війську. Вони все одно мусять відслужити.

– Я так розумію, що наступні 10 років ми будемо жити в трохи інших умовах і вже випускник військової кафедри не буде “застрахований” від служби в Збройних силах, він буде служити! Якщо людина вже наважилась на навчання на цій кафедрі, то окрім того, що потрібно оволодіти тою чи іншою зброєю, технікою, потрібно оволодіти знаннями, які необхідні командиру для організації бою. Це є ті речі, без яких командир не буде командиром. А ще дуже важливо розвивати у собі лідерські якості. Тому  що ми зараз бачимо чимало прикладів негативних. 

Хлопців з військових кафедр відразу призначають на посади командирів підрозділів, але вони не можуть проявити волі, не можуть керувати цим підрозділом. Тож насправді керує підрозділом людина, яка не має відповідної освіти, але вона є лідером, вона є організатором. Добре, коли це не призводить до конфлікту, але буває, що воно призводить до конфлікту, виливається в паніку, в істерику. Ймовірно, ці речі стали наслідком тих негативних подій, що відбуваються у батальйоні “Прикарпаття”, коли хтось залишає без дозволу позиції. 

У цій справі багато залежить від системи відбору офіцерів, командирів, я думаю, що та ж Академія сухопутних військ активно вивчає цей досвід і в Міністерстві оборони той досвід опрацьовують. Це не справа одного дня і не одного року. 

– Я за те, щоби військові кафедри були у всіх вишах. А от офіцерів мають готувати при військових вишах. А решта вишів можуть навчати просто прийомам, які необхідні у випадку агресії, на рівні звичайного солдата, сержанта. А в ідеалі, наприклад, можна було б починати навчання на кафедрах при цивільних вишах і звідти відбирати хлопців найбільш здібних, і відправляти їх на підготовку офіцерів. 

– Так. Хто здав іспити, хто дав присягу…