Правила виживання кримців у Львові

– Роботу держслужб, які працюють із переселенцями, доводиться критикувати. Не заперечую їхніх старань, та все ж є чимало недопрацювань. Приїхала з Криму, мешкаю у Львові вже чотири місяці. Увесь цей час я відчувала величезну моральну й матеріальну підтримку львів’ян, однак, на превеликий жаль, виникає чимало проблем. Чіткої держпрограми у справах переселення людей із півдня та сходу, на жаль, досі нема. Законодавчо питання статусу переселенців не врегульоване. Проект закону навіть критики не заслуговує, бо він нібито для галочки на папері, а не для людей. Президент його не підписав, бо закон суперечить усім нормам права, зокрема міжнародного. 

Досі маємо великі проблеми з отриманням статусу вимушених переселенців, тимчасової реєстрації у місті. Міністерство соцзахисту та Державна міграційна служба намагаються створити єдине вікно реєстрації переселенців. Доки його нема, мігранти у місті не мають адреси. Зареєструватися можуть ті, хто проживає в гостелах, гуртожитках, але таких людей небагато. Процес реєстрації для тих, хто живе у приватних помешканнях, велика і складна процедура: потрібно привести власника з усіма його співмешканцями, щоби вони дали дозвіл на реєстрацію. Але таких незручностей господарям переселенці створювати не можуть, їм незручно. Скажімо, підприємці, які приїхали з півострова, без реєстрації не можуть платити податків, працювати у правовому полі. За чотири місяці ці проблеми вже давно варто би було забути, тим паче в цьому держава зацікавлена фінансово. 

На Львівщині є ресурсна база, де можна поселити переселенців; маю на увазі покинуті військові містечка. Міжнародні організації могли би вкласти гроші, аби їх розбудувати, але від нас вони чекають конкретних рішень. Міжнародні спільноти завжди хочуть бачити внесок проектодавця, держави, бо передусім вони співпрацюють за посередництва держслужб. 

– Так, ідеться про військове містечко у Винниках. Деякі переселенці з окупованого півострова живуть у цьому мікрорайоні та контактують із місцевою владою. Містечко доволі довго пустувало, але воно ще не в найгіршому стані, є шанс його відбудувати. Крім цього, Винники не дуже далеко від Львова. Ми хочемо там оселитися не тому, що нам потрібен Львів. Нам просто разом працювати потрібно!

Певна: люди повинні самі себе утримувати. Я проти того, щоби переселенці сиділи в когось на шиї. Кожен із нас повинен бути самодостатнім і самостійно задовольняти свої потреби. Для цього треба працювати, а для праці потрібні місця. Відповідно, необхідно розбудовувати інфраструктуру. Кримці готові поїхати і в райони, якщо, звісно, там будуть робочі місця та можливість придбати чи орендувати помешкання. Але щоби щось конкретне втілити (кажу як підприємець), передусім треба мати більше вихідних даних. Наразі у нас є тільки ідея. Коли будемо щось конкретно знати, тоді можна буде створити проект, бізнес-план, вирахувати необхідну суму капіталовкладень. Наразі маємо лише ресурс армії, який простоював.

– До нас може долучитися будь-хто, потрібне лише бажання діяти! Якщо місцеві організації вже знають, що робити, вміють писати проекти, ми хочемо спів­працювати з ними. Ми ж організувалися не для того, щоби десь пропіаритися. Насправді департамент соцзахисту представив нас як його організацію, але, повірте, це не була його ідея. Це ми ходимо та “пиляємо” його працівників, постійно чогось від них хочемо. Проблеми ж самі не вирішуються! Документами займався наш хлопець, який знав, як усе робити. Я ж не громадський діяч. 

– До нашої ГО “Кримська хвиля” телефонують люди із зони АТО, кажуть, що їдуть сюди, просять допомоги. Але багато телефонують і з Криму, мовляв, хочуть переїхати з півострова. Наразі вони намагаються продати нерухомість, адже переїзд потребує немалих коштів. Без накопичень вкрай важко облаштуватися на новому місці. Кримці кажуть, що життя на півострові не бачать, що там люди відчувають себе під ковпаком, як у вакуумі. І вакуум той правовий. Українські закони там уже не діють, а російські ще не діють (і невідомо, чи діятимуть колись узагалі). Люди не можуть так працювати і жити. 

Погоджуюся, що особливого порядку в Україні нема. Більше 20 років тут його будували, і змінити все за кілька місяців справді складно! Нещодавно до мене у Львів приїхали родичі з півострова, аби подивитися, чи кримців тут не ображають. Кажуть, що в Криму нормально жити бюджетникам, пенсії збільшили. Але підвищились і ціни, тому вони не бачать відчутної різниці. 

Стосовно людей, які займалися малим чи середнім бізнесом, то їм зараз скрутно живеться. Їхній заробіток – торгівля, малий сервіс, туризм. Останній у цьому році “прогорів” (ціни на проживання знизилися). Єдине задоволення – порожні пляжі й чисте море. 

– Повірте: ті, що готові переїхати, готові і служити та захищати Батьківщину. Це внутрішній порив, особливо у молоді. Юнаки розуміють, що люди – не мішки з картоплею, які можна передавати з рук у руки.

Можливо, нині не всі кримці розуміють, що з ними зараз відбувається, але гнітить відчуття вакууму, неволі… Свободу починають цінувати, коли її втрачають. У Криму зараз усього надміру: надмірні настрої як проти Росії, так і проти України. Але такого на півострові спочатку не було. Зізнаюся, що не було особливої українізації. Кримці себе ідентифікували з Кримом, а не з Україною, але в жодному разі не ідентифікували себе з Росією. Причиною того, що сталося, є пропаганда, яка серйозно впливає на підсвідомість. Це дуже помітно, коли поглянути на людей. Реально страшно споглядати зміни, спричинені нею. Сьогодні видається, що ті кримці, які переїхали на материк, і ті, які залишилися на півострові, живуть у різних реальностях.

– Більше ніж упевнена, що це пропаганда. Була і в Києві, і в Івано-Франківську, і в інших містах України. Всюди вимальовується різна картинка стосовно переселенців. Підозрюю, що це роблять навмисно. У Львові не так і багато кримців – усього кілька тисяч (ідеться про всю область), а населення міста становить майже 800 тисяч. Нас тут як крапля у морі! Часто, коли буваю в обласному управлінні соцзахисту, чую, як корінні львів’яни скандалять, мовляв, їх не влаштовує, що у місті багато переселенців. Розумію, кожен по-своєму сприймає ситуацію, але дещо умисно провокують. Припускаю, що такі сцени можуть бути проплачені, можливо, людям їх замовляють… Та варто лише деякий час не подивитися телевізор – і людина починає тверезо мислити. Під час Майдану були голі факти, але мало коментарів. Зараз же навпаки – коментарів забагато, а фактів мало. Навіть якщо вони є, то важко їх пов’язати. 

– Не вважаю, що кримці можуть якось вплинути на львівське середовище, у вас воно й без нас різнопланове. Кримський колорит, звичайно, є, але така кількість переселенців не зможе кардинально змінити ситуацію. Я сама була шокована кількістю львів’ян, які спілкуються російською мовою. 

Дякувати Богу, зараз літо і кримці згадали, що таке сонце. У вас тут інший клімат – для кримців це велика проблема. У нас і львів’ян різний менталітет, ми по-різному реагуємо на події. До прикладу, кримці завжди поспішають. Не тому, що хочуть швидко все зробити, а тому, що такими народилися. Кримці звикли раніше прокидатись, а тут усі “розколихуються” лише в сере­дині дня. Львів значно більший, ніж кримські міста, але ритм життя тут повільніший.

– Вважаю, що динаміка іноді не зашкодить і львів’янам, нічого в цьому поганого нема (особливо коли йдеться про позитивну динаміку). Направду у Львові трохи важко, бо не звикла жити в такому ритмі. Тут наразі мої старання не приносять помітних результатів.