Зокрема на полігоні відпрацьовують бойові навички вояки 80-ої аеромобільної, 24-ої механізованої бригад, та 3-ій батальйон територіальної оборони, який за потреби охоронятиме спокій Львівщини.  

Військові 3-го батальйону територіальної оборони проходять бойове злагодження, вчаться діяти не поодинці, а бути справжньою командою, також отримують всі необхідні навички, які неодмінно згодяться, якщо раптом… війна. 

У складі батальйону понад  400 мобілізованих чоловіків, з яких близько 20 добровольців, а це чоловіки віком від 25 до 45 років, які присягу прийняли вперше. Навчання триватимуть до кінця червня, опісля “батальйон буде здатний виконувати ті завдання, які перед ними поставлені в межах Львівщини”.

“Ці хлопці в полі працюють третій день, та видно, що дуже ефективно вже виконують деякі завдання. В чому ж успіх? В тому, що вони добровольці, навіть командир каже, що вони працюють свідомо, пропонують такі креативні рішення на виконання різних вправ, наприклад, зачистки будинку. Їм ця справа цікава, вони щиро все роблять”, – розповів “Пошті” командир 3-го батальйону територіальної оборони Андрій Кушнір.

Чоловіки й справді серйозно ставляться до навчань, адже від того, як вони працюють, зараз залежить надто багато… 

Військові активно спілкуються з журналістами, усміхаються й жартують та одразу ж суворішають, коли мова заходить про бойових товаришів, яких відправили у зону АТО. Серед військових є й ті, які знають, що у будь-який момент їх можуть відправити на схід, хтось каже, що ще не готовий, але якщо доведеться, службу нестиме гідно, а хтось буквально рветься в бій… 

“Ми готові, якщо треба, вирушити на заміну товаришів, які на сході країни. Поки чекаємо, працюємо, – розповідає сержант Андрій Галецький. – Відпрацьовуємо на бойових машинах атаку, вправляємося у стрільбі з великокаліберного кулемета, встановленого на БТРах. Хлопці – молодці. Справа нелегка, зброя жалю не має, з нею жартувати не можна, якщо халтурити, то можна з машини не вийти. Збройні сили то сила, їх треба боятися, “тільняшки” ж не просто так роздають. Ми готові їхати, куди накажуть, і зробити все, що від нас вимагають… Страху вже немає”. 

І справді, в очах цього сержанта страху не видно, видно віру у силу свою й своїх побратимів. 

А тих хлопців, в яких страх ще таїться і рубіж між цивільним і військовим перейти складно, тренують на спеціальній “психологічній смузі”. Вони наче в справжньому бою: і шум, і дим, і кулі, в бронежилетах, касках, з “ворогом” і з “пораненими побратимами”…  Одним із найміцніших психологічних бар’єрів, які долати непросто, – це страх вбити. 

На полігоні діє центр психологічної підготовки, призначений для формування у військовослужбовців стійкості до психотравмуючих чинників бою, для командної роботи та виховання лідерських якостей. 

“До вогню, до диму і до пострілів, кожен солдат, кожен офіцер, який рано чи пізно вступить у реальний бій, мусить бути готовим. Зранку ми робимо вправи, зарядку, гартуємо тіло, з допомогою “психологічної cмуги” гартуємо свій дух, – розповів офіцер Регіонального медіацентру Міністерства оборони України Володимир Скоростецький. – Звичайно, що війна це бруд, смерть і інші неприємні речі. 23 роки ми жили без війни, ми жили у мирній країні і зараз є такий аспект… 

Важко позбавити життя іншу людину, але ми солдати, і рано чи пізно цей бар’єр треба долати. Звісно, це суворо, це непростий моральний вибір, але слова присяги це не прості звуки. Чим більше разів ми в полі проведемо такі тренування, тим легше буде в реальному бою”. 

Військові кажуть, що через ситуацію в країні найближчим часом чисельність хлопців, які проходитимуть навчання на полігоні, суттєво зросте. Попри наполегливу працю і як морально так і фінансово затратні навчання, військові кажуть, що нічого їм не бракує. 

“Пам’ятаю, як перебував тут (на Яворівському полігоні – “Пошта”) курсантом у радянський час, тут відбувалися такі активні навчання і вдень, і вночі. Трави майже не було, все було випаленим, виходженим. Згодом все притихло. Вже третій тиждень приїжджаю сюди у службових справах і бачу, що ми повернулися до активної підготовки Збройних сил України, – розповідає Олександр Поронюк, керівник Західного регіонального медіацентру Міноборони України.

– Раніше закладався мізер, треба було, щоби солдат знав, як стати в строю, що зброю на своїх товаришів направляти не можна. Зараз його навчають того, що потрібно на війні. Він повинен окопатися, забезпечити собі нормальну ночівлю. Повинен захистити і себе, і товариша. І можливості навчити його всього необхідного, навіть якщо їх немає, ми знаходимо…  Є дуже багато людей небайдужих до української армії”.