“На мене складно тиснути”
Петро Каблак, голова Апеляційного суду Львівської області, – про люстрацію, потребу довіри до суду та скаржників
фото: Андрій Польовий
У вівторок Верховна Рада України ухвалила закон про люстрацію суддів – 234 парламентарі проголосували за Закон “Про відновлення довіри до судової влади України”. Документ визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Цей закон, на думку авторів, дозволить відновити довіру до судової влади в Україні, здійснити справжню, а не формальну люстрацію суддівського корпусу, запобігши прояви корупції в системі судової влади. Крім того, закон вносить зміни до законів “Про судоустрій і статус суддів”, “Про Вищу раду юстиції” щодо порядку призначення суддів на адміністративні посади, розширення підстав припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції, порядку обрання делегатів на з’їзд суддів України.
Як пояснюють автори документа, люстрація – це процедура усунення з посад посадовців високого рангу, які скомпрометували себе, з подальшою забороною їм упродовж певного часу або пожиттєво обіймати посади на державній службі. “Метою ухвалення законопроекту є утвердження в суспільстві верховенства права та законності, відновлення довіри до судової системи України шляхом звільнення з посад тих суддів, які своїми грубими порушеннями професійних та етичних стандартів діяльності дискредитували авторитет судової влади України, викорінення і недопущення в майбутньому корупції в системі судів загальної юрисдикції”, – зазначено в пояснювальній записці до документа.
Напередодні ухвалення згаданого закону “Пошта” поспілкувалася з головою Апеляційного суду Львівської області Петром Каблаком. Його призначили на цю посаду в жовтні 2013-го. Петро Каблак замінив на ній Валентина Государського. В апеляційному суді Петро Іванович працює 13 років, загальний стаж його судової роботи – 24 роки.
“Якщо є ініціатива суспільства, що в Україні потрібна люстрація суддів, то це потрібно зробити. І нема чого ховатися, і нема чого уникати. Потрібно йти і звітувати про свою діяльність, розповісти, чого досяг, що зробив… Опісля буде мандат довіри. То йди і працюй! А якщо буде недовіра, то треба йти і відпочивати!” – наголошує Петро Каблак.
– Загалом за 24 роки судової роботи знайомий із судовим колективом всієї Львівщини. Зазначу, що суди у Львівській області утримували перші місця в Україні щодо якості розгляду судових справ. Впродовж останніх років навантаження на Апеляційний суд Львівської області постійно зростає – насамперед через збільшення кількості цивільних справ. Люди йдуть до суду, щоб захистити свої права. Для порівняння: в Івано-Франківській, Волинській та Тернопільській областях таке навантаження в чотири рази менше.
З одного боку потрібне краще фінансування від держави, аби суди працювали в належних умовах. А з іншого – наша судова система рухається в тому напрямку, щоб здешевити своє функціонування, свою діяльність. Зокрема, чималі кошти витрачаються на поштові повідомлення, тож хочемо широко застосовувати сучасні засоби – смс-повідомлення та відеоконференц-зв’язок.
Має змінюватися і ставлення органів місцевого самоврядування до суду, і органів державної влади
Ставлю завдання, аби в нашому апеляційному суді це максимально запровадили. То залежить від самої сторони. Закон дав право стороні, що вона згідна на використання смс-повідомлення. Якщо є така заява, то суд має підставу не посилати повістку поштою, себто рекомендованим листом. Якщо повістка не вручена, то суд зобов’язаний відкласти розгляд справи.
У Львові відеоконференц-зв’язок застосовують переважно в кримінальних справах. Є зв’язок зі зали суду та СІЗО, де перебуває заарештований. Обов’язковою умовою має бути згода підсудного на це. Звісно, він має право відмовитися від відеоконференц-зв’язку, може наполягати, аби він був особисто присутнім у суді.
– У Європі та в світі такий зв’язок вже давно став нормою…
– Так, наразі в Україні ще не впроваджена система такого зв’язку у повній мірі – все впирається у фінансування, але її активно використовують у США. Там навіть адвокат може перебувати у своєму офісі і брати участь в суді через скайп.
– Як, на вашу думку, люди тепер сприймають суд і суддів?
– Дуже прикро, що люди сприймають суд як установу з корупційним елементом.
– Значить мають на те причини…
– Причини завжди можна знайти. Є недовіра до судової системи загалом, на жаль.
– Чи відомо вам, який зараз рівень довіри до судів?
– Знаю, що час до часу проводять різні соціологічні дослідження. Нещодавно прочитав одне з них, де було зазначено, що є 20 відсотків довіри громадян держави до судів. На жаль, зараз українські суди дуже паплюжать. Самі державні мужі кажуть, що в нас суди погані…
– А яким би мав бути той відсоток довіри?
– Звісно, було б добре, якби судам довіряли на всі сто.
– Прошу сказати, що потрібно зробити, аби громадяни цілком довіряли суддям?
– Тут великий комплекс передумов: і суди повинні краще працювати, і судді мають відчувати більшу відповідальність за свою роботу – яке виніс рішення, як розглянув справу чи коректно поводився. Але говорити, коли саме це станеться (аби громадяни України цілком довіряли суддям), наразі не беруся… Звісно, довіра потрібна. Не можна махати шаблею, рубати з плеча і казати, що завтра призначать нових суддів – і вони працюватимуть по-іншому.
– Зараз багато говорять про люстрацію, зокрема й суддів. Що у вашому розумінні є люстрація?
– Останнім часом доволі часто можна чути розмови про люстрацію. Люстрація – це перезавантаження. Думаю, потрібно перезавантажити саму систему, підхід до неї. Певен, що змінюватися повинні усі – і судді, і люди зі своїм відношенням до суду. В окремих випадках воно не на кращому рівні. Має змінюватися і ставлення органів місцевого самоврядування до суду, і органів державної влади.
Процес люстрації належить розписати. Я не заперечую, що люстрацію повинні пройти всі судді, але має бути розроблена чітка процедура.
 |
| фото: Андрій Польовий |
– Ні. А чого її боятися, якщо кожен виконував свою роботу? Звісно, скарги від невдоволених тим чи тим рішенням суддів будуть. І це об’єктивно – хтось виграв справу, хтось програв. Той, хто програв справу, може й скаргу написати… Але скарга – то ще не аргумент.
– Ви щойно сказали, що не можна рубати з плеча. Зараз багато громадських активістів говорять про потребу звільнення тих чи інших прокурорів, міліціонерів. А чи є ким замінити тих же суддів?
– Є ким замінити, якщо йдеться про людей з юридичною освітою. Їх достатньо. Проте треба, щоб вони ще мали досвід роботи… А це вже набагато проблематичніше.
– Зараз у вашому суді багато молодих суддів? Сюди легко потрапити чи нереально?
– В апеляційний суд приходять працювати судді з районних судів. Згідно із законодавством, суддя має як мінімум п’ять років пропрацювати у районному суді, аби згодом перейти в апеляційний.
– На вашу адресу надходять скарги на того чи іншого суддю? І якщо так, то на що люди нарікають найчастіше?
– Так, надходять. Зокрема, скаржаться на те, що справа довго слухається, на те, що суддя виніс неправильне рішення.
– А ви, як голова суду, дослухаєтесь до думки скаржників чи лист приходить, ви його читаєте і кладете у шухляду? Хто має право звільнити суддю?
– Ми не залишаємо жодної скарги поза увагою! Відповідно до закону, маємо вивчити предмет скарги, провести перевірку і дати відповідь. Що й робимо.Варто зазначити, що після перевірок у 90 відсотках випадків такі скарги безпідставні. А ось оголосити догану чи рекомендувати суддю на звільнення – це вже прерогатива Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
– Маєте день прийому громадян?
| Довідка |
Петро Каблак народився 1960 р. у с. Довпотів Калуського району Івано-Франківської області. З 1984 р. навчався на юридичному факультеті Львівського держуніверситету ім. І. Франка. Після закінчення навчання у 1991 р. його обрали суддею Галицького районного (тоді Ленінського народного) суду м. Львова на десятирічний термін. Рішенням ВРУ у червні 2001 р. його безстроково обрали суддею Апеляційного суду Львівської області. 3 жовтня 2013-го Рада суддів загальних судів прийняла рішення рекомендувати призначення Петра Каблака Вищій раді юстиції. Це сталось після того, як ВРУ 19 вересня ухвалила постанову про звільнення попереднього голови Валентина Государського у зв’язку з його заявою про відставку через те, що він досягнув 65 років. Государський очолював Львівський обласний суд, який із серпня 2001-го став Апеляційним судом Львівської області, понад 27 років. 22 жовтня 2013-го Вища рада юстиції, розглянувши подання ради суддів адміністративних судів, прийняла рішення призначити Петра Каблака головою Апеляційного суду Львівської області. |
– До вас легко потрапити? Як-не-як на першому поверсі суду є охорона…
– До мене приходять переважно невдоволені рішеннями Апеляційного суду Львівської області. Це може стосуватися як кримінальних, так і цивільних справ. Вони чомусь думають, що якщо я керівник і маю владу, то можу покликати суддю і сказати, аби він переглянув справу, або ж віддати її на перегляд іншому судді. І коли пояснюєш людині, що голова суду не має таких повноважень, вона цього не розуміє.
– Значить ви проти телефонного права, будь-якого тиску?
– Абсолютно!
– На вас легко тиснути?
– Складно.
– А якби подзвонив міський голова чи губернатор… Як би ви діяли?
– Відповідно до закону.
– Ви знайомі з головою Львівської ОДА Іриною Сех?
– Мав одну зустріч у Львівській облдержадміністрації з Іриною Ігорівною. Ми познайомилися, бо досі не були знайомі. Розповів, зокрема, яка ситуація, які маємо проблеми після пожежі у приміщеннях Франківського районного суду Львова та Яворівського суду.
– Скажіть, будь ласка, а які справи ведете особисто ви?
– До січня вів виключно цивільні, як, зрештою, і в усі роки, які працюю в апеляційному суді. Тепер розглядаю кримінальні. До речі, всі справи суддям “роздає” комп’ютер!
– Чому саме ви стали новим головою Апеляційного суду Львівської області?
– Цю посаду мені запропонував голова Верховного Суду України.
– Думали над пропозицією, радилися з родиною чи погодилися одразу?
– Думав, радився з рідними. Родина мене підтримала. Близькі казали: якщо є довіра, якщо призначають на таку відповідальну посаду – варто спробувати. Бачите, вже кілька місяців працюю...
– А наскільки безпечно сьогодні бути суддею в Україні?
– Практика показує, що не зовсім безпечно. Відомо, що лунали постріли в цьому році у інших областях. Колись і у Львові стріляли – в суддю Серьодкіну. Вона вже років зо два не працює, пішла у відставку. Закон дозволяє у певних випадках мати охорону. Але це стосується кримінальних справ.
– А ваші діти також судді? Суддівська династія – це про вашу родину?
– Старший син не є суддею, але працює в судовій системі – помічником судді.
– Може, у апеляційному?
– Так. Але не в нашому.
– Зараз в Україні стало модно відкривати маєтки і оприлюднювати статки високопосадовців. А які маєтки маєте ви, де мешкаєте?
– Мені приховувати нічого… Я живу у Львові у трикімнатній квартирі, площа якої 82 квадратні метри, в районі, що ближче до центру. І мені цього житла цілком вистачає. Маю автомобіль, гараж. Бізнесу не проваджу, бо мені це законом не дозволено.
Розмовляла Ірина Цицак
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
