Як пояснив “Пошті” директор департаменту з питань цивільного захисту Львівської ОДА Олексій Титаренко, кожна адміністративна територія області має свої захисні споруди. Зокрема, на Львівщині налічується близько тисячі бомбосховищ. Перевіряти їх стан взялися тижні два тому. Допоки перевірка триває, посадовці та чиновники неохоче коментують стан схованок. Натомість дигери (люди, що захоплюються дослідженням підземних споруд) про закинуті сховки розповідають з більшим ентузіазмом… 

“За укриттями нікому дивитись. У більшості, в яких мені вдалося побувати, води по кісточки. Укриття підтоплені ґрунтовими водами, відсирілі, у багатьох поржавіле обладнання, непридатні повітряні фільтри, не всюди є дизельні двигуни. Електропроводи і металеві конструкції розкрадають”, — розповів дослідник-любитель Святослав. 

Про те, хто і як мав би доглядати за укриттями, “Пошті” розповів Олексій Титаренко. “Захисні споруди поділяються на сховища і протирадіаційні укриття. Ще є найпростіші укриття. Що стосується сховищ і протирадіаційних укриттів, то вони обліковані і мають відповідні  паспорти. У багатьох з них проведено технічну інвентаризацію. Усі вони мають власників. Це може бути бюджетна структура, до прикладу, львівська залізниця чи лікарня, або комунальна власність, наприклад, Львівводоканал. 

фото: explorer.lviv.ua

Є ще такі підприємства державної власності, які вже не функціонують, а сховища мали. Їх вилучили, і тепер за них відповідає Фонд державного майна. А є частина укриттів у приватних руках. Якщо зверху була адміністративна будівля, яку хтось купив, а внизу було сховище, то в процесі приватизації його вилучали з вартості приватизації. Тобто власник за нього не платив коштів державі чи попередньому власнику, але брав на себе зобов’язання утримувати його в належному стані і використовувати в разі необхідності за призначенням”, — розповів Олексій Титаренко.

Зі слів посадовця, за роки незалежності кількість сховищ зменшилась. “Найпростіші захисні споруди вивели з обліку, наприклад, підвали будинків. Якщо за радянських часів їх обліковували, то нині цього не роблять. Вони перебувають у комунальній власності, підвали ж віддані мешканцям”, — каже Олексій Титаренко. В разі небезпеки для сховку годяться і підвали, і підземні переходи, і льохи. “При будівництві нових об’єктів, гіпермаркетів будують неспеціальні захисні споруди. Такі магазини мають підземні паркінги, підвали, не залиті водою, в яких, можливо, й торгують. Ці підвальні приміщення можна й потрібно використовувати як укриття”, — зазначає Олексій Титаренко. 

Також директор департаменту з питань цивільного захисту Львівської ОДА зазначив, що в разі початку війни з тих територій, які підпадають під бойові дії, проводять евакуацію. Ті, хто залишається, працюють та укриваються у визначених місцях. 

“Особа живе в певному районі, на якійсь вулиці. Там є ЛКП. Вона повинна підійти в ЛКП і поцікавитись, де може заховатися. Їй усе пояснять. Крім того, якщо ситуація стане значно серйознішою, якщо раптом буде якась агресія, то тоді оприлюднять інформацію про те, куди йти, де є які сховища”, – додав Олексій Титаренко. 

Занедбані сховища – наслідок безпідставного відчуття безпеки, яке до містян прийшло з настанням незалежності. Таку думку висловив краєзнавець, екскурсовод Петро Радковець. “Як на мене, Україні незалежність дісталася легко, надто легко. Можливо, тому її не оцінили. І ніхто не думав, що безпеці щось буде серйозно загрожувати. Тому питанням безпеки людей особливого значення не надавали. На те дивилися крізь рожеві окуляри. Тепер ці окуляри тріснули...” – зазначив “Пошті” краєзнавець.

Співрозмовник каже, що в нього навіть була ідея створити музей у якомусь сховищі, аби показати містянам, що і як робили люди у надзвичайних ситуаціях, щоби ті, так би мовити, мотати на вус, адже всяке буває… 

“У нас була ідея зробити музей у якомусь сховищі, виставити там обладнання, яке використовують під час надзвичайних ситуацій, карти, щоб люди приходили і дивились, як ліжка застелені, як там кухня обладнана, як вентиляція працює. Аби люди могли приходити в такий  об’єкт і дивитися, як воно… Та наразі з того нічого не вийшло. Ми найперше зіткнулися з тим, що не знаємо, кому ті об’єкти, ті бомбосховища належать”, – розповідає Петро Радковець.

фото: explorer.lviv.ua

У світлі останніх подій у країні питаннями цивільного захисту, безпеки життєдіяльності люди стали цікавитися частіше… Ярослав Галаджун, доцент кафедри безпеки життєдіяльності ЛНУ імені Івана Франка, розповів, що насамперед активнішими у вивченні таких предметів стали студенти, а помітно це по тому, що вони стали більше запитувати… 

“Сама освіта в галузі цивільного захисту стала слабшою, змінилися акценти. Після падіння Берлінської стіни, яким ознаменувалося завершення періоду холодної війни, більшість країн переключила увагу з потенційних небезпек під час можливої війни на захист від реальних надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. В результаті кількість годин на вивчення таких дисциплін, як цивільний захист та основи медичних знань, суттєво зменшилась.

Від останньої взагалі багато факультетів відмовилось, оскільки  вона в Україні взагалі незахищена. Але в світлі останніх подій у студентів з’явилося більше зацікавлення такими дисциплінами. Вони стали більше ставити питань ще минулого семестру. Їх цікавило, як захищатися від отруйних речовин, де ховатись, які особливості введення надзвичайного стану. Цього семестру інтерес дійшов і до воєнного стану”, — зазначив викладач.