“Чого нема на тому ярмарку! Колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі... так що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усього ярмарку”, – так писав Микола Гоголь про український ярмарок у своїй малоросійській комедії. 

Схожими словами можна було б описати ярмарки й базари середньовічного Львова. До Франції їхали по парфуми, до Італії – по оливкову олію, а до Львова – бо тут було велике різноманіття всього. Торгівля завжди була основою львівської економіки. А особливим наше місто було, бо мало право складу.  

Тобто, купець, який їхав через місто, де є таке право, повинен був на торги виставити весь свій товар. Приховувати його він не мав права, за таке карали. Торгував купець зо три тижні, а далі віз те, що не вдалось продати у Львові.

У Львові торгували всім. Львовознавцям важко й сказати, чого на львівських ринках не було. “Я навіть не можу назвати товари, яких не було у Львові. Наприклад, мене вразило, що у Львові був величезний вибір мила. Воно було різним, з різними додатками, був попит на таке, хоч можливість придбати мали лише заможні люди, – розповів “Пошті” історик, львовознавець Ігор Лильо. – Всі товари, які ми знаємо нині, за винятком якихось екзотичних, яких тоді й бути не могло, були на ринках міста. Всі товари Середземномор’я, товари з Московії, з Західної Європи були, за гроші можна було купити все. Серед продуктів популярною була риба, ловили її в навколишніх ставках, річках. У Куликові, містечку поблизу Львова, яке тепер славиться ковбасою, пекли дуже смачний хліб”.  

Ринки були у Львові різні, навіть був релігійний, кошерний. “Там, де зараз площа святого Теодора, за нічним клубом “Міленіум”, продавали кошерну птицю, тобто птиця звичайною була, а от забій її був ритуальний, спеціально для євреїв”, – розповів львовознавець. Окрім стаціонарних ринків, які діяли в місті, у Львові проводили й ярмарки. “Графік проведення ярмарків складали на цілий рік. А він був невигідний, то його взагалі забороняли. До слова, ярмарки ніколи не проводили в піст”, – розповідає “Пошті” львовознавець, екскурсовод Петро Радковець.

Упродовж багатьох століть площа  Ринок була центром усього життя Львова – економічного, політичного, культурного, а також і торгового. Тож не дивно,  найвідоміший базар у Львові був саме на площі Ринок. Там торгували не постійно.

Вражав масштабами й Святоюрський ярмарок, він був дуже великий, проводили його на площі перед церквою святого Юра. “Навіть звичай особливий був. Якщо батько їхав на Святоюрський ярмарок, то додому він не міг повернутися без юрашка, це такі пряники”, – зазначає львовознавець. 

Як правило, ярмарки не проводили у середмісті, а на площах поза мурами. На базарах і ярмарках не обходилось й без сварок і бійок, без суперечок стосовно якості товару. Подібні казуси, які виникали між торговцями та покупцями, записували у судовій книзі. “Бували випадки, коли карали за неякісний товар. До прикладу, якщо пивовар зварив недобре  пиво, його могли вистави на глум. Також не можна було варити нового вару, поки не продав усе. Подібні заборони розповсюджували і на пекарів. Карали там, де всі могли побачити, на площах”, – наголошує екскурсовод.

Слідкувати за якістю товарів було прерогативою магістрату. Якщо хтось поскаржився в магістрат на неякісну продукцію, то йому забороняли торгувати в місті.

фото: photo-lviv.in.ua

Славилося місто Лева й товарами власного виробництва. У Львові були спеціальні цехи, які виробляли різну продукцію. В такому цеху могло бути п’ять-шість майстрів. “Місцеві ремісники мали свій стиль. Був дуже сильний кравецький цех, дуже добрі шапки шили. Непогано виготовляли збрую, цінились й вироби зі шкіри, – розповідає Ігор Лильо. – У Львові була ще одна спеціалізація – вірменські  ювеліри. Вони привозили так званий напівфабрикат зброї. Адже формально було заборонено перевозити зброю, тож вір­мени привозили умовно кажучи сам клинок, а тут вже доробляли  рукоятку, прикрашали дорогоцінним камінням й металами, то була ювелірна робота, зі Львова така зброя далеко розходилась”. 

Виявляється, Львів із давніх часів був “відкритий до людей”. Тому у місті завжди було багато купців різної національності. “Найкраще на торгівлі зналися вірмени. Мабуть через те, що їхні колонії були по всьому світу. Тож очевидно, що вони добре знали мови та традиції народів, а також, де який товар ходовий. Зазвичай вірмени водили каравани. Торгували східними товарами, спеціями, вином, тканинами, виробами мистецтва”,  – розповідає “Пошті” Петро Радковець.

Він каже, що торгівлею у Львові займалися також іудеї. Їх більше цікавили ювелірні вироби. А татари, які жили у Львові, робили доброї якості зброю. Ярмарки – це не лише торгівля, а й розваги. Вистави, музика, танці, каруселі, забави, змагання – це те, з чим асоціювалися львівські ярмарки. На ярмарках частенько траплялись й “шалапути”, які вторговані гроші пропивали. Продавцям напідпитку жартома казали: “Годі, тату, торгувати, бо нема чим решту дати”. 

“Львів, поки його не видерли і не перетворили на те, що ми маємо нині, був нормальним центральноєвропейським містом.  У Львові були представництва всіх домів моди. І модним львів’янам не треба було їхати в Париж. А капелюшок супермодний, якщо з’являвся в Парижі, то не пізніше, ніж за два тижні його вже можна було купити у Львові, – розповідає Ігор Лильо. – Я думаю, що то навіть швидший темп, який ми маємо зараз. Люди жили нормальним адекватним життям, і життя давало можливість дивитися в майбутнє. Тоді Львів був частиною нормального світу. Ми не йдемо в Європу, ми повертаємося туди, то принципове питання. Ми намагаємося повернутися туди, бо нас звідти забрали!”