Основна об’єктивна причина, чому проект встановлення пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому досі не вдалось втілити – це потребує великих зусиль та коштів, та все ж це необхідно місту.

Проте виглядає на те, що міська влада так не думає, тому ця тяганина триває стільки часу. Для того, аби встановити пам’ятник, треба переоблаштувати площу святого Юра та скверик, який зараз належить НУ “Львівська політехніка”. Проте керівництво університету не хоче віддавати цю свою ділянку для переобладнання. Ситуація обурлива і абсурдна.

Подивіться зараз на цей скверик, то якийсь “гадюшник”, всюди пляшки з-під пива, горілки. З цим щось треба робити. У Львів приїздять люди, згодом тут буде паломницький центр. Уявіть собі враження, яке справить на паломника такий скверик у культурній столиці України, то ганьба для нас! Проблема є в тому, що церква веде слабку інформаційну політику, тому й немає великої підтримки громади.

У нас є прес-бюро, радіо “Воскресіння” і газета “Мета”, але вони дуже кволо справляються зі своїми завданнями. Ось уже роками в обговореннях беруть участь справді розумні люди, дають цікаві пропозиції, але це все наче “під ковпаком”. Виглядає на те, що встановити пам’ятник Шептицькому у Львові заважають якісь сильні підводні течії, постійно з’являються якісь перепони. Думаю, можливо є вказівки згори, може з Києва, затягують зумисне.

Ректор Львівської політехніки виглядає противником цієї ідеї, не хоче віддати скверик, аби переобладнати його. Три місяці тому він написав у своєму листі, що проти скверу, площі і переносу зупинки. А він сам є в оргкомітеті по збору коштів! Університет має сильний ресурс – студентів, які негативно налаштовані. Але вони не бачили, що ми хочемо зробити.

Цей проект потрібний не лише церкві, а всім містянам, тому маємо бути друзями у цій спільній справі. Церква кілька разів намагалися домовитись із ректором, аби зробити для студентів презентацію проекту, показати його, але той не йде на контакт, завжди “зайнятий”. Якщо все так і триватиме, схоже, коли почнуться роботи, будуть протести студентів. Вони вже вміють встановлювати намети, будувати барикади з ґумових шин.

Я готовий, що знайдуться сили, які підбурять їх на це, можливо комусь і заплатять. Є дуже багато сил, які виступають проти цього, я як священик це відчуваю. Навіть коли йдемо до міськради, там постійно просять якісь нові “папірці”, довідки, потім вони десь губляться.

Виходить, що церква має займатись тими речами, які мала б робити міська рада. Благоустроєм і документацією займається місто. Я священик, я уявлення не маю куди йти, що кому треба нести! У мерії знають, де брати гроші, як закладати кошториси, але постійно обурюються, чого цього не робить церква.

Наша справа – зібрати гроші на пам’ятник, його відлити і привезти, це все. Але я мушу бігати, носити папери, листи, організовувати слухання. На проектні роботи по парку треба закласти гроші в бюджеті, це має робити мер Львова, а не отець Зіновій! Тим паче, що Андрій Садовий – співголова оргкомітету по будівництву пам’ятника.

Тих листів, які ми писали, назбиралась вже ціла купка, комусь вже можна по них докторську дисертацію захистити. Відповіді ж, які на них приходять, бувають відверто образливі… Замість того, щоб ставити пам’ятник, ми ведемо якусь боротьбу, переговори, запрошуємо на каву, на чай різних людей і цьому нема кінця-краю. Люди, які були в першому оргкомітеті із встановлення пам’ятника Шептицькому, за цей час встигли вмерти, а “віз і досі там”. Виглядає, що зараз є один вихід – привезти машину бетону, викопати яму і будувати самотужки з громадою площу і пам’ятник. Якщо місто цьому не сприяє, нема інакшої ради.

Звісно, до таких радикальних дій не вдаватимемось. Спробуємо активніше залучити громадськість. Плануємо зробити ширші обговорення проекту, залучити студентів. Хочемо освятити місце під пам’ятник на Благовіщення, щоб це була блага вість для Львова, бо у нас таки з’явиться пам’ятник Шептицькому. Я вірю, так воно і буде.