З його слів, у Львові такі проблеми теж виникали... Тоді, як і тепер, багаті не хотіли одружуватися з бідними. “Соціальний  статус для львів’ян мав значення. Наприклад, я роблю бочки, ти вариш пиво, я маю дочку, ти маєш сина, то їх шлюб навіть не обговорювався.  Дітей просто ставили перед фактом одруження, в кращому випадку готували до того змалку”, – розповідає Ігор Лильо.  

Зі слів львовознавця, свято Валентина тому й прижилось, що стало символічним бунтом проти таких правил, адже один священик відважився вінчати тих, кому не дозволяли одружуватись…  

фото: vidviday.com.ua

Львовознавець Ілько Лемко запевняє, що Львів унікальне місто, бо тут відбувались неймовірні історії кохання, до того ж вони задокументовані у міських хроніках. А якщо хто й знайде десь на карті місто, де відбувалось щось схоже за силою та гіркотою реалізму, то історик обіцяє могорич… 

“Любов Пелагеї і Міке­ліні вражає всіх. Італійський багатий купець Паоло закохався в українку Пелагею. Справа йшла до весілля, аж раптом у місті спалахнула епідемія чуми. Хлопець свідомо пішов на смерть лише заради того, щоб потішити свою кохану в останні дні її життя. Вона була невиліковна та все ж, попри всі заборони, він був біля неї. Він казав, що “життя без неї немає”, тому свідомо пішов на смерть. На їхніх могилах поставили камінь із написом “Що любов з’єднає – і смерть не здолає”, – розповідає “Пошті” Ілько Лемко.

  З його слів, львівські закохані навіть мають переваги над шекспірівськими. Якщо порівнювати львівський випадок із історією Ромео та Джульєтти, очевидно, що там все сталось через непорозуміння. Смерть львівських закоханих була свідомою.

“У 1518 році у Львові була ще одна трагічна історія кохання вірменина Івашка і католички Софії. Їх спалили на вогні за вироком кримінального главничого суду. В той час міська влада переслідувала вірмен. Закоханих засудили на смерть за те, що вони належали до різних релігійних конфесій. Цей вирок теж зберігся у документах, його цитує Зиморович у своїх хроніках. Офіційно за вироком кримінального суду спалили двох людей лише за те, що вони кохали одне одного”, – розповів Ілько Лемко. 

Зі слів історика, коли польський король Сигізмунд І довідався про цей факт, був обурений, засудив львів’ян, рішення суду та бургомістра. “Його відповідь була приблизно такою: “Ну і дикуни ці львів’яни, спалили на вогні закоханих. Не інакше як близькість до Дикого поля татарів і Московії зробила їх такими немилосердними”. Король наказав виплатити компенсацію кожному члену вірменської громади, це зафіксовано”, – запевняє Ілько Лемко. 

Історик пояснює, що страта була спробою римо-католицької верхівки поставити на місце, так би мовити, знахабнілих вірмен. “Цей випадок взагалі унікальний, бо мав місце всередині християнської спільноти. Бувало, що мусульманка покохала християнина і їх за це карали. А в християнському світі був лише один період, коли траплялось щось подібне – під час Другої світової війни. Декількох євреїв нацистська Німеччина стратила за інтимні контакти з німкенями. Німкень же не рухали, страчували лише євреїв-мужчин. А ось у Львові вбили обох за вироком суду, це абсолютно унікальний випадок. Жодна легенда, навіть найкрасивіша, не може конкурувати зі справжнім історичним фактом. Життя набагато ширше, яскравіше від будь-якої вигадки”, – розповів львовознавець. 

Бувало, за любов і бились. Відомий львівський батяр, львовознавець та екскурсовод Петро Радковець розповів нам, що на площі Ринок під час одного балу до молодої львів’янки залицялося одразу двоє – одружений поляк і не­одружений італієць. Коли італієць випередив одруженого суперника, і перший запросив дівчину на танець, поляк не стримався, і виникла сутичка.

Сталось так, що італієць убив того одруженого поляка-конкурента. Був суд, італійцю загрожувала смертна кара, бо вчинив убивство привселюдно. Але напередодні суду дружини львівських суддів сказали: “Ми не допустимо вас до себе, якщо засудите цього закоханого юнака, він мав більше прав боротись за кохання!” Судді дослухались до своїх дружин і таки виправдали хлопця.

фото: lwr.com.ua

А приворожувати у Львові можна була кавою… чим власне й займались вправні баристи.

“Колись до Львова при­йшов східний караван, а в тому каравані був молодий гарний юнак. Він прийшов до будинку одного купця в торгових справах. У цього купця була доня, справжня красуня, але вона ні за кого не хотіла виходити заміж. Під час цього візиту юнак приготував напій із запаморочливим запахом, гіркуватим смаком, що покорив серце дівчини і вона вже була готова їхати за ним на край світу, – розповів батяр. – Але не судилось, караван пішов далі і вона більше ніколи не бачила того красеня-юнака. Відтоді всі знають, що навіть чемну львів’янку з порядної львівської родини можна звабити філіжанкою кави. На жаль, ця історія кохання була нещасливою, проте кава у Львові тепер явище дуже романтичне”.  

Є такий гарний галицький вислів: “Панянко, панянко, можна вас запросити на каву і на канапку? – На каву можна, а на канапу – ні, зарано, мама ще не дозволяє”. Львовознавець застерігає, мовляв, треба розуміти, що кава і канапка різні речі, у Львові такі речі легко переплутати. 

фото: travel-in-time.org

Львівська енергетика особлива, це нам підтвердила психолог та біоенерготерапевт Світлана Лєбєдєва. 

“Чимало часу я жила, працювала в інших містах Європи, та все ж Львів мене приваблює чи не найбільше. Бо тут на ґрунті релігійності, менталітету найбільше розвинений інститут сім’ї. Всі мої пацієнтки сьогодні кажуть: “Я хочу мати щасливу сім’ю”, “Хочу мати дітей”. Для порівняння: в Росії таке зустрічаються приблизно у 30%. Там люди здебільшого приходять з фінансовими питаннями, – розповідає “Пошті” психолог.

–  Такої чистоти і прозорості енергій я не відчувала ніде. Львівська земля підтримує егрегор гармонії і захищає людей і місто від проявів негативних енергій. Це видно навіть у боротьбі народу за світле майбутнє. Місто, яке будували з любов’ю, вміщує цю енергію любові в кожному камені. І випромінюватиме добро, любов, гармонію вічно. І мені як людині, яка добре відчуває і бачить ці енергії, це місто бачиться одним із найпрекрасніших на нашій планеті”.

Неофіційна психологія запропонувала простежити зв’язок між місцем, куди кличуть на зустріч, і намірами – справжніми або прихованими, тобто чому, власне, кличуть. Як писала “Пошта”, особливого еротизму зустрічі надають місця біля пам’ятників Данилу Галицькому і Юрію Змієборцю. Другий так відверто натякає на особливу, “муштровану” еротику! 

Після виходу в світ книги Люби Клименко “Порядна львівська пані” еротичним став і пам’ятник Іванові Франку. Саме позаду нього відбувалась одна з найсексуальніших сцен твору… Люди, у яких все сплановано, передбачено, обирають для зустрічей місця неподалік державних установ. Особливого пафосу надає зустрічі оперний театр. Біля університету зазвичай здибаються ті, хто має мало часу, бо його левову частку забирає навчання. Біля пам’ятника Тарасові Шевченку завжди людно – тут збираються патріоти.

Кажуть, що люди з найромантичнішими намірами і сентиментами призначають зустрічі поблизу кульбабок-фонтанів, що навпроти головного входу до Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького. Чи такі припущення правдиві, а чи цілковита вигадка – важко сказати.