– З’являється громадянське суспільство, колись цей час таки мав настати. Зрозуміло, найшвидше це виникає у Києві та Львові, адже у цих містах найбільший відсоток мешканців, які належать до середнього класу, освічених людей. 

Також чимало містян вже відвідали європейські країни чи вчились за кордоном. Вони знають що і як має бути, чим можна покращити життя самотужки. Це і є відповідь на питання “чому саме Львів?”. А от чому зараз, а не раніше? Це пов’язано не лише з тим, що ми – нове покоління більш активних людей. 

Думаю, такий процес міг запуститись десять років тому, але тоді ще люди мали сподівання на політиків. І ці сподівання переросли в те, що всі як один, за винятком хіба купки пенсіонерів, у Львові підтримували Ющенка. Здавалось, що національний лідер може прийти і все виправити. 

Згодом “урок Ющенка” став дуже показовим для більшості людей. Вони зрозуміли, що жодний національний лідер, як би красиво не виглядав, не зробить того, що ми маємо зробити самотужки. Ніякий національний лідер не змусить львівську міську владу ставити стовпці, аби уникнути неправильного паркування.

А от коли львів’яни виходять і починають цього вимагати, самоорганізовуватись і самотужки встановлювати стовпчики, і в принципі, влада їм для цього не сильно потрібна – от тоді влада і починає “чухатись”.  Чим менше люди покладаються на державу, на владу, на політиків, то більше вони перебирають все в свої руки, то суттєвішими стають зміни на краще.  

Аби автомобілі в місті перестали паркувати на тротуарах, торік активісти руху “Дайте пройти!” самостійно зібрали гроші та встановили близько 300 стовпців (фото: trotuar.lviv.ua)

Проект-пропозиція від lypneva.com для перетворення пл. Катедральної на пішохідно-рекреаційну зону (фото: lypneva.com)

Торік  у рамках громадської ініціативи “Львову личить зелений” у трьох парках Львова встановили більше ста пар смітників для роздільного сортування пластику та побутових відходів (фото: facebook.com/LvivGoesGreen)

У 2013-му львівські активісти та волонтери організували благодійну фотовиставку  “Покинуті життя”. Кошти від продажу світлин пішли на стерилізацію безпритульних тварин (фото: ridna-zemlya.info)

– Надихнуло, напевно, обурення. Тоді я багато гуляв з дитиною з візочком по вулиці, доводилось виїжджати на проїжджу частину, порушувати Правила дорожнього руху, піддаючи себе і дитину ризику. Або просто розвертатись і їхати назад, бо машини повністю перегородили тротуар. Всі знають, як то є в центрі Львова… 

Тому я почав писати про це в Facebook, причому тоді абсолютно не уявляв, хто відповідальний, хто має з цим боротися. Мені здавалось, що цим має займатись тільки міська влада, це вже зараз я зрозумів краще що і до чого. Побачив, що маю багато однодумців, створив спільноту, а потім ця спільнота зажилa своїм життям. 

І вже зараз більше року, відколи вона мене не потребує як модератора чи якось інакше. Спільнота самоoрганізовується, знайшлись дуже ініціативні, активні і відповідальні люди. Вони самі збирають гроші, самі організовують встановлення стовпчиків, якщо треба, то ходять до місцевої ради і вирішують будь-які проблеми, що виникають. Я дуже ними захоплююсь, тому вчасно відійшов, щоб дати місце тим, хто вміє це робити. 

Почалось усе восени 2011-го року із записів у мережі, активні дії з’явились навесні 2012-го. Тоді, щоправда вже влітку, ми поставили перші стовпчики, цього ж року їх встановили аж близько трьохсот. А найголовніше, коли ми почали робити це самі, місто, яке до того не переймалось паркуванням на тротуарах, почало дбати про обмежувачі руху. 

Знову постало питання евакуаторів, на щастя, зараз у місті вони знову працюють. Загалом ситуація поліпшилася. Звісно, не лише нашими зусиллями, але ми були каталізатором цих змін, детонатором, без якого все не вибухнуло б.

– Незареєстрована громадська ініціатива має значно більше мобільності, може не обтяжувати себе фінансами, оподаткуваннями і тому подібним. Наприклад, ми скидаємося на стовпчики, готівку передаємо тим, хто встановлює їх. Якби такі ж роботи проводила громадська організація, мусила б збирати благодійні внески, ці внески оподатковувати і таке інше. Одним словом, було б багато бюрократії.

Але з іншого боку, наприклад, жодна незареєстрована громадська ініціатива без офіційного рахунку, без офіційної юридичної особи не може отримати грант ні від закордонних спонсорів, ні від влади. Відповідно, коли вже збираються оперувати бюджетами більш-менш великими, проводити просвітницькі кампанії, треба реєструватись. 

Така сама історія була з Євромайданом, коли постало питання створення громадського руху. Люди розділились на тих, хто казав, що треба створювати ГО і тих, хто казав, що цього робити не треба. Я наголосив, ГО – це паперова робота, бухгалтерія, звітність, документи і так далі. Якщо люди готові працювати волонтерами без цієї паперової роботи, то будь ласка. Якщо немає волонтерів, треба наймати бухгалтера, виконавчого директора, а це вже відповідні кошти, значить, хтось має фінансувати. Тому я вважаю, що для таких речей, як “Дайте пройти!”, оформлення офіційної ГО не має великого сенсу. 

– Змінювати треба не тільки львів’ян, а й усіх українців. Кожна людина повинна більше думати, повинна зняти психологічний блок з відповідальності за свої дії. Люди мусять зрозуміти, що відповідальні за наслідки, від них залежать зміни. Звісно, це загальні речі, про які всі говорять, але мало хто сприймає це на свій рахунок. 

Насправді “я один” дуже легко перетворюється на сотні, тисячі, але хтось один мусить бути першим. Тому у кожній сфері життя треба не боятись бути першим. Тим, хто піде і викине сміття, прибере дитячий майданчик, скаже водію, який припаркувався на тротуарі, що він порушує правила дорожнього руху і так далі. Не треба боятися бути першим, не чекати якогось примарного суспільного схвалення своїх дій, просто чинити відповідно до совісті, до закону, демократичних цінностей і норм. А справді змінити щось у Львові крім нас ніхто не може…