Місто з майже тисячолітньою історією істерично хапає повітря, чи довго йому ще бути таким древнім, чи скоро його й зовсім перебудують? Адже замість того, щоби мудрувати над новітніми способами реставрації, у Львові мудрують над новими способами приватизації архітектурних пам’яток, які у всі часи були ласими шматками для бізнесу. 

Чомусь львів’яни не змогли пристосуватись до свого історичного подарунка, як до прикладу, мешканці Праги чи Кракова… У них бізнес шанує історію, реставрує, відновлює, а пам’ятки історії сприяють збільшенню прибутків. Натомість у Львові бізнес пішов шляхом руйнації і паразитування… 

Керівник архітектурної майстерні №3 державного інституту “Укрзахідпроектреставрація” Лідія Горницька, те, що відбувається з пам’ятками архітектури у Львові, назвала потягом, що зійшов із колії… 

“У кав’ярні “Копальня кави”, що розташована на пл. Ринок у кам’яниці Любомирських, порушили всі допустимі норми. Цей будинок сів на дві парцелі, які у XVIII столітті об’єдналися, проте основа була збережена. Коли ж там облаштовували кав’ярню, то всі підвали залили бетоном і зробили вагонетки. Я розумію, що цей заклад приваблює туристів, але це також і пам’ятка архітектури! Зараз від будинку Любомирських залишилася лише оболонка. І таке святотатство ще й покривають!”, – каже “Пошті” Лідія Горницька.

У результаті на стінах будинку утворилися тріщини зі сторони вул. Федорова, а також стіни почали мокріти. Співрозмовниця певна, що після того, що зробили в кам’яниці, повернути їй попередній вигляд неможливо. Від бездумного ремонту постраждала й обласна прокуратура. “Там робили ремонт без жодних архітектурних досліджень та висновків. Наш інститут вже багато років займається будівлею, але всього лиш невеликими фрагментами”, – розповідає фахівець.  

Архітектор оцінила й старання дизайнерів, які працювали над виглядом “Пузатої Хати”, що на вул. Січових Стрільців, зокрема й “сучкуваті тини на готичній основі”. Не забула й про новобудови, які псують панораму міста на вул. Личаківській, Лисенка, Лісній. 

Стурбований таким станом речей і львівський історик, львовознавець Ігор Лильо. “Місто повинно жити і розвиватися. Неможливо законсервувати все. Проте не можна експлуатувати будинки ХVII, ХVIIІ, ХІХ століть, не враховуючи сучасних тенденцій. У світі безліч чудових прикладів, як можна зберігати як зовнішні фасади, так і внутрішні інсталяції, якщо до цього підходити грамотно. На жаль, я не знаю у Львові у старій частині міста прикладів новозбудованих будинків, які б відповідали світовим стандартам. У нас натомість йдуть шляхом підробки історичних пам’яток або не фахового виконання робіт”, – розповідає львовознавець. 

Історик розповів “Пошті”, що у Львові в 30-х роках була спеціальна будівельна поліція, котра навіть мала свій одяг – спеціальні мундири блакитного і сірого кольорів. Вона відслідковувала багато втручань, які були позаплановими, руйнівними… 

“Ця поліція була дуже впливова, бо вони мали прозорий і дієвий законодавчий фундамент, який дозволяв шанувати дії забудовника і не був переобтяжений масою ідіотичних заборон, приписів, – розповідає Ігор Лильо. – Нині ж за державними будівельними нормами взагалі нічого не можна робити, адже в нас неможливо нічого збудувати не порушивши закон. Адже законодавство, яке є, розроблене тільки з однією метою, щоби люди, які будуть, отримували з цього бенефіції”.

Зі слів львовознавця, у цій справі ми маємо чималі проблеми. А “корінь зла” полягає в тому, що загальноукраїнське законодавство не можна застосовувати до таких міст як Львів, Одеса, Кам’янець-Подільський, Ужгород, Луцьк, тобто тих міст, де є архітектурні пам’ятки. 

“Забудовник – це капіталіст, який зробить все можливе, аби отримати вигоду. От і маємо причину, чому в нас руйнують старе і будують нове, не завжди якісне. Вигода передусім. Дозволи видають депутати міськради, а підписує мер. У результаті система так впроваджена, що існує колективна безвідповідальність. І така система каламучення є супервигідна”, – каже співрозмовник.  

Зі слів історика, місто почало змінюватись дуже інтенсивно, і останній “форпост” вже здався. “Із жахом спостерігаю, що твориться на Кастелівці, на  вул. Генерала Чупринки, Горбачевського, Мельника, Котляревського, Здоров’я. Це район, який був останнім форпостом і він здався. Це трапилося за останні п’ять років. Не бачу таких будинків, які б були нахабно розібрані у Львові, але певен: все ще попереду. У Львові завжди були проблеми, люди скаржилися, що не ремонтують. Але існувало відчуття міста, це не вроджене, воно виховується”, – каже Ігор Лильо. 

І марно сподіватись, що хтось прийде і нам виховає чи нас виховає, чи можливо посприяє, вплине, дарма й на ЮНЕСКО сподіватись. “ЮНЕСКО наплювати на нас з високої гори. Ніхто не наведе порядок у нашій країні, якщо цього не зробимо ми. Ситуація, яка склалася, загострює стосунки в країні. Що є найгірше. А окремі особи з того всього отримують конкретні вигоди матеріального характеру. В нас у буднормах є дика суміш соціалістичних норм із намаганнями заробити грошей. ЮНЕСКО не є організацією, яка вказує країнам, вона не може зупинити процесу руйнації, може давати сигнали, кричати”, – додає Ігор Лильо.

У будинках, що є пам’ятками архітектури, не можна проводити жодних ремонтних чи реставраційних робіт без проектно-кошторисної документації.

“На об’єктах культурної спадщини є двоступеневе проектування. Передусім має бути зроблений ескізний проект, погодження, після чого опрацьовують робочу документацію, – розповідає Лідія Горницька. – Експертний висновок, який отримує орендар, дозволяє проводити в будинку ремонтно-реставраційні роботи. Але перед тим потрібно пройти державні інспекції Укрдержекспертзи у Львівській області та отримати позитивний висновок. І на основі того власник, орендар має право звернутися в Державну архітектурну будівельну інспекцію щодо початку ведення ремонтно-реставраційних робіт”. 

Співрозмовниця каже, що у місті є багато добудов до пам’яток архітектури. Дуже часто такі втручання в архітектуру є незаконними. “Добудова – це внесення змін у пам’ятку. В даному випадку потрібно робити ескізний проект реставрації, до якого згідно нормативів додавати пристосування до будівлі. Ця документація має пройти погодження науково-методичної ради у Львові, а потім у Києві. Якщо ж архітектурна пам’ятка місцевого значення, то потрібно отримати дозвіл у Львівській облдержадміністрації у науково-методичної ради, яка  погоджує проект”, – додає Лідія Горницька.

У Львові найбільша кількість пам’яток архітектури в Україні. Зокрема у місті їх збережено 2500. Місто, що в п’ятистах кілометрах від трьох столиць – Києва, Варшави, Будапешта, перебувало у складі восьми держав – Галицько-Волинського князівства, Австро-Угорської імперії, Польщі, Росії, під нацистською окупацією, Західноукраїнської Народної Республіки, Радянського Союзу та нарешті Незалежної України, має майже тисячолітню історію і зі всіх сил намагається вберегти її. Воно викарбувало її в камені і досі носить славетну назву Львів. Та не час, а люди своєю нищівною силою неосвіченості, невихованості і мародерства нищать місто, і  прийдешньому каменя на камені не залишиться.

У ВРУ хочуть запровадити покарання за бездіяльність посадовців у нищенні культурної спадщини. Проте досі законопроект ще жодного разу на сесії не розглядали. Наразі його обговорюють у комітетах. У Верховній Раді зареєстровано законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження об’єктів культурної спадщини”, який передбачає запровадження відповідальності за бездіяльність, внаслідок якої відбувається знищення зазначених об’єктів, про це інформує УНІАН.

Зокрема, даним законопроектом передбачено внести зміни до Закону “Про регулювання містобудівної діяльності”, де вказано, що “обов’язковою складовою історико-архітектурного опорного плану населеного пункту є визначення допустимої висотності нової забудови, яка не повинна перевищувати історично складеної висотності в межах історичних ареалів”. 

Крім того, передбачається внести зміни до статті 33 Закону “Про охорону культурної спадщини”, якими пропонується заборонити на території охоронних зон об’єктів, включених до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО в Україні, будівництво, окрім будівництва інженерних мереж та комунікацій, необхідних для історико-культурних заповідників, а при реконструкції та реставрації будівель має бути збережена їх висотність, зовнішній вигляд та інші суттєві елементи будівель.

Також передбачено внести зміни до статті 298 Кримінального кодексу України. Планують визначити, що за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин, а також невжиття заходів щодо запобігання їх знищенню, руйнуванню або пошкодженню власниками таких об’єктів та посадовими особами, каратимуть штрафом до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  обмеженням волі на термін до трьох років, або позбавленням волі на той же термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.