Чи можете уявити зимові свята у Львові без колядок, ялинки під Оперним, святкового ярмарку, дідуха чи вертепу? Звісно, ні! А, виявляється, кількадесят років тому Новий рік і Різдво наше місто святкувало зовсім по-іншому, ніж зараз звично для нас. 

Тоді сучасні “класичні” атрибути свят були забороненими. “Пошта” поспілкувалася з Ільком Лемком, відомим львівським істориком, письменником та знавцем міста Лева, й дізналась, як із плином історичних перипетій Львів святкував усіма улюблені Новий рік і Різдво.

Зі слів львовознавця Ілька Лемка, за радянських часів ялинка була яблуком розбрату. Справжні українці, на відміну від громадян Радянського Союзу, ставили її на Різдво. А решта містян, так би мовити приїжджих і прорадянських, встановлювали її у своїх домівках 31 грудня і зустрічали з ялинкою лише Новий рік.  

“Одразу ж після святкування Нового року, десь до 4-го січня, ялинки намагалися повикидати. Це не спроста: тих людей, які б їх залишили, було би легко звинуватити у святкуванні ворожого свята – Різдва. Тому громадяни Союзу дуже дивувалися, чому це українці ставлять ялинку лише з 6 на 7 січня. Не могли зрозуміти: як так, що “Новий год встрєчают без йолкі”. Що цікаво, викинуті ялинки були гарними і свіжими. Хлопчаки зметикували і робили бізнес – продавали їх двічі: спершу на Новий рік, а потім збирали на смітниках і перепродували на Різдво”, – розповідає “Пошті” Ілько Лемко.

З його слів, згодом, поступово, уже і західні українці почали ставити ялинку на Новий рік – 31 грудня. Але не можна казати, що всі, адже і зараз є чимало містян, які ставлять ялинку лише на Різдво – 6 січня. 

фото: homeland.su

Звісно, основна окраса зимових свят у місті – головна ялинка.  Виявляється, її не завжди встановлювали на площі біля Оперного театру. У 60-ті роки міську ялинку Львова ставили на площі, де зараз пам’ятник Шевченку.  

“Деякі львів’яни, особливо студенти, навіть наважувалися там колядувати. Зрозуміло, що їх ловили, розганяли, виключали з навчальних закладів. Та все ж такі “провокації” – колядування під ялинкою – були майже щороку. І тоді радянська влада вирішила перенести її з того місця. Вирішили встановити ялинку біля входу в парк культури імені Богдана Хмельницького. Не спроста, адже це місце було поблизу КДБ –  у приміщенні теперішнього СБУ. Так ялинку перемістили подалі від центру”, – розповів львовознавець.  

Ну і які ж зимові свята без коляди? Проте за часів Союзу колядували здебільшого в селах. У Львові за різдвяні співи могли покарати. 

“У селах були вертепи, бо з ними радянській владі було дуже важко боротися. Але і у Львові ходили вертепи! Найвідоміший був на Голоско. Цей вертеп навіть наважувався ходити до центру колядувати. Звісно, бувало, що їх зупиняла міліція, завертала назад, розганяла. Але наступного року у місті Лева знову лунали колядки. Я бачив світлину цього вертепу 71-го року. Серед переодягнених колядників було і подружжя Калинців”, – розповів Ілько Лемко. 

У всі часи львів’яни ходили колядувати до рідних. Проте справжні театралізовані вертепи траплялись украй рідко. Навіть за Польщі, у міжвоєнний час, вертепів у Львові не було. Ще один атрибут львівського Різдва – дідух, виявляється, з’явився у місті вже із приходом незалежності. До того його встановлювали лише в сільських домівках. 

“Встановлювати міського дідуха почали з часу проголошення незалежності. Раніше це була цілковито сільська традиція. Та й навіть у селах його ставили не завжди і не всюди. А з 90-х років у центрі Львова з’явилася вже і ця різдвяна окраса. Також після проголошення незалежності почали ставити ялинки в церквах. Ні за Польщі, ні за Союзу у місті такого не було”, – розповів “Пошті” Ілько Лемко.  

Як розповів “Пошті” Ілько Лемко, колись мав нагоду порозмовляти  з Богданом Надрагою, сином львівського мемуариста. Той розповів про святкування Різдва у 1947 році, коли його з родиною вивезли в Сибір. 

“Отож приїхали вони в Анджеросуджинськ, місто в Сибіру, якраз на Святий вечір. Звісно, приготувати 12 пісних страв у засланні було неможливо. Зварили борщ без нічого і, як на того Колобка, десь нашкребли тіста, наліпили вареників. Вийшло майже дванадцять штук — кожному по два. Сіли, помолилися, заколядували “Бог предвічний”, повечеряли. А після того пішли працювати в третю зміну на шахту. Тобто уявіть собі, що вони в ніч з 6 на 7 січня ішли в шахту довбати вугілля! – розповідає Ілько Лемко. – Але й це ще не все: коли зранку прийшли зі зміни, у домі, де жили, була страшенна холоднеча.

Батько пішов шукати дрова, а коли хотів їх забрати – його спробували звинуватити в тому, що він “расхітітєль социалістічєской собствєнності”. Проте навіть там знайшлися добрі люди – один чоловік умовив охоронців дати дров. Тож вони розпалили ті патики, понакривались усіма шматами, що були в комірчині, та заснути так і не змогли. Отак українці відсвяткували своє перше Різдво в Сибіру”.