Львів – справді найромантичніше місто в світі, певен львовознавець Ілько Лемко, який досліджував романтику Львова, описав її в книжках “Кохання і смерть” та “Три легенди про кохання”.

“Я вам можу заявити, причому дуже компетентно, що Львів має такі історії кохання, яких не має жодне місто світу! І це не легенди, а реальні випадки, зафіксовані в міських хроніках, у вироках судів, у інших документах. Звісно, можна говорити, що львівська романтика змінюється. Наприклад, у 1912 році директор банку гендльового Станіслав Левицький застрелив через ревнощі свою коханку – оперну співачку. Уявіть собі таке: директор теперішнього комерційного банку застрелив свою коханку… Зараз це видається диким, а тоді було нормальним. Теперішні люди трохи здрібніли. Раніше накладали на себе руки через те, що не могли бути поруч. Тепер все змінилося”, – каже Ілько Лемко. 

Так, так… Львів давно здобув славу міста, в якому через красунь чоловіки втрачали голову. Але мало хто знає, що Львів став першим містом у світі, в якому міський суд у 1518 році вирішив закоханих… привселюдно спалити. Така трагедія сталась із полькою-католичкою Софією Ґурською та вірменином Івашком Тихневичем. В той час міська влада переслідувала вірмен. Закоханих засудили на смерть за те, що вони належали до різних релігійних конфесій.

Були у Львова й свої Ромео та Джульєтта, тільки-от звали їх Паоло Мікеліні та Пелагея. Діялось це в 1594 році. Італійський купець Паоло закохався в українку Пелагею. Справа йшла до весілля, аж раптом у місті спалахнула епідемія чуми. Пелагея занедужала, Паоло ні на мить не полишав кохану і також захворів. На могилах закоханих поставили камінь із написом “Що любов з’єднає – і смерть не здолає”.  

Місцем зустрічей є й Парк ім. І. Франка (колись – парк Костюшка). З цією місциною також пов’язана дуже романтична історія. Ріс там дуб – символ кохання Артура Гродгера – видатного польського художника і Ванди Моне.

“Ванда посадила дуб Артура Гродгера в парку Костюшка, ймовірно, тоді, як ще з ним зустрічалася. Артур поїхав на заробітки до Парижа, захворів там на туберкульоз і помер у віці 30 років. Ванда привезла його тіло до Львова, поховала на Личаківському цвинтарі за гроші своєї матері та сама зробила ескіз для портрета на надгробку, – розповідає львівський екскурсовод Петро Мацук. Та найдивовижнішим у цій історії є те, що згодом Ванда вийшла заміж і разом із чоловіком виховувала дітей у любові до… Артура Гродгера. Таке рідко буває”. 

Львів’яни люблять зустрічатись і біля Порохової вежі, що на вул. Підвальній. Там є леви, які, кажуть, виконують бажання. А звідки вони там узялись, достеменно ніхто не знає. 

“Під час Першої світової війни австрійський генерал, десь біля якогось замку знайшов тих левів і хотів відправити їх на свою бать ківщину – в Австрію. У ті часи вагони були потрібні для перевезення боєприпасів, вояків, різного військового спорядження. А йому, бачте, левів забаглося возити!.. Їх не взяли – тож вони у Львові й залишились. Звідки вони, не знаю, десь із околиць”, – пояснює Петро Мацук.

Міські мури, бруківка, земля пам’ятають і бережуть історії пристрасних кохань, емоції та силу почуттів. У Львові звичайних зустрічей не буває, бо немає звичайних місць!