Вулиця імені композитора Ярослава Ярославенка, автора сокільського та пластунського гімнів, з’явилась у Львові за радянських часів, а за незалежності за лічені години будинок композитора знесли. І як тепер бути? П’ять років минуло, але досі ані винних, ані причетних.
Будівлю знесли, аби звести багатоповерхівку. Забудовник виправдовується, що не знав, які стіни руйнує, не бачив на будинку пам’ятної дошки, але обіцяє свою вину загладити, виділивши 100 метрів квадратних у новобудові для музею композитора. Проте ні родичі композитора, ні громада на це не погоджуються. Вони сподіваються, що забудовник відновить будинок Ярославенка та відшкодує фінансові та моральні збитки.
Як писала “Пошта”, будинок Ярослава Ярославенка у Львові на вулиці, названій його іменем, зруйнували 11 вересня 2008-го.
І ніде правди діти…
Зі слів Лілії Онищенко, начальника управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, забудовник безперечно знав, що руйнує пам’ятку історії. “Руслану Мельнику листом надсилали повідомлення про те, що він повинен укласти охоронний договір, оскільки є власником історичної пам’ятки. Зрозуміло, що його укладати він не прийшов. Судові позови та розгляди міліції не дали результату, тому що не було складу злочину. Будинок був у хорошому стані”, – розповіла вона.
Міська рада вимагає, аби забудовник відновив знесену будівлю. Також у неї є намір через суд отримати відшкодування вартості проектних робіт
Лілія Онищенко додала: якщо будинок все ж відбудують – він вже не буде пам’яткою. “Його зведуть, використовуючи нові матеріали… Практика відбудови будинків є, і хотілося б, аби ми цивілізовано до цього підійшли. Гадаю, забудовник на це не погодиться. У нього є ідея створити музей у будинку, який він там зведе. Ідея наче добра, але це ж вже не буде те, що було раніше”, – розповіла Лілія Онищенко.
Хто зруйнував – нехай відбудує!

|
фото: dailylviv.com |
Міська рада вимагає, аби забудовник відновив знесену будівлю. Також у неї є намір через суд отримати відшкодування вартості проектних робіт. Зі слів Гелени Пайонкевич, начальника юридичного управління Львівської міської ради, місто зверталось до судів із позовами, але справа – не з легких.
“Сьогодні позов розглядає Сихівський райсуд. Львова. Справа є складною для нас, оскільки ми не знайшли в Україні подібної судової практики. Вже укладено договір між управлінням капітального будівництва Львівської міської ради та Науково-реставраційним інститутом “Укрзахідпроектреставрація” щодо виготовлення проекту цього будинку. Зараз договір знаходиться на стадії виконання, а проектант збирає матеріали”, – розповіла Гелена Пайонкевич.
У Львові немає жодного прецеденту, коли б хтось за щось відповів, особливо коли йдеться про нищення пам’яток
Співрозмовниця додала, що місто звертатиметься до суду, аби він зобов’язав забудовника відновити будівлю саме за проектом, який розробить спеціалізований інститут, а також – відшкодував вартість проектних робіт. Зі слів чиновниці, нині Руслан Мельник не має жодного права будь-яким чином розпоряджатись земельною ділянкою.
“Станом на сьогодні рішення щодо проектування багатоповерхівки він не має. Аби отримати дозволи, він повинен отримати містобудівні умови й обмеження... Після зруйнування будинку ми звернулись із позовом до суду. Земельну ділянку, яка передавалась в оренду, надали для обслуговування будівлі. Оскільки її знесли, ми розірвали договір оренди рішенням Сихівського райсуду. Його також підтримав адміністративний суд. Сьогодні Руслан Мельник не має права використовувати цю землю”, – додала Гелена Пайонкевич.
Справа самоідентичності
Місто втратило пам’ятку, яку вже не відбудувати, а це – справа моралі та самоідентичності.
“У Львові немає жодного прецеденту, коли б хтось за щось відповів, особливо коли йдеться про нищення пам’яток. Мова йде не тільки про зруйнування будинку, а і про величезну втрату духовної субстанції. Відповідальність потрібно нести і моральну, бо це – плювок в обличчя народу”, - підсумувала Лідія Горницька, керівник АРМ-3 ДІ “Укрзахідпроектреставрація”. Вона вважає, що від забудовника потрібно вимагати радше моральної компенсації.
Очевидно, за такий злочин повинна бути певна відповідальність, адже і вона має подвійну дію, так би мовити: покараним буде той, хто скоїв злочин, і наляканим той, хто мав на меті зробити щось подібне. Якщо ж відповідальність не настане, це спровокує відчуття безкарності і спонукатиме інших діяти так само…
Як тепер вшанувати пам’ять Ярославенка – питання складне. Ми, на жаль, повинні прийняти те, що пам’ятки не відновлюються, тобто спалена “Джоконда”, навіть якщо ми намалюємо таку ж, ніколи не буде “Джокондою” да Вінчі. Зруйнований будинок Ярославенка, навіть якщо його відбудувати, вже не буде будинком Ярославенка. Тому ми повинні сформувати робочі групи, аби вирішити, як саме вшанувати пам’ять про цього відомого чоловіка. Треба сідати за стіл і думати про найбільш правильну форму вшанування. Такі ідеї можна “народити” лише у процесі нормальної, спокійної дискусії. Але не між тими, хто хоче вшанувати пам’ять композитора, і тими, хто хоче будувати там багатоповерхівку. Її необхідно провести між істориками-краєзнавцями, не причетними до цієї справи. Це повинна бути розмова між тими, хто займається вшануванням пам’яті.
За кордоном же, якщо об’єкт є внесеним до реєстру пам’яток, такі речі, як перебудови чи руйнування, там є неприпустимими! А те, що у нас коїться, зокрема і на вул. Сербській, – плювок. Плюнув – це не зламав руку, не вбив, але це образа. А за образу також повинні карати.
Насправді у місті є великі проблеми з організацією охорони культурної спадщини, тому що охоронні дозволи на пам’ятки зараз видають у Києві. Хтось їде до Києва і знаходить певні аргументи (правові та неправові), і людина, яка не знає Львова та конкретної ситуації, з невідомих переконань дає дозвіл на роботи, які не можна проводити.