– Якими є топ-5 найбільших екологічних небезпек Львівщини за версією Дмитра Скрильнікова?
– Першою постає проблема з відходами. 80% сміттєзвалищ не відповідають вимогам екологічної безпеки, що спричиняє забруднення довкілля і несе шкоду населенню. Це не лише Грибовичі. Проблема відходів комплексна, вона пов’язана із спалюванням, знищенням, розміщенням відходів у неналежних місцях, також важливим є питання їх контролю. Відходів стає все більше, але немає належного поводження з ними.

Стічні води та поганий стан водних очисних споруд є другою за рахунком. 2013-ий – рік співробітництва у сфері водних ресурсів. Отож, неочищені стоки попадають у поверхневі та підземні води, забруднюючи їх, і створюють проблеми з чистою питною водою.

На території області є кілька небезпечних пострадянських об’єктів: яворівська сірка як наслідок гірничо-видобувної діяльності, Червоноградський вугільний басейн з шахтами і териконами, в тому числі, всім відома Соснівка, Стебник, Новий Розділ з угорськими гудронами, територія з фосфогіпсами. Ці землі були штучно змінені і становлять екологічну загрозу. На жаль, я не бачив жодної ініціативи, аби повернути їх у природний стан, наприклад, провести заліснення “деградованих” земель, адже лісів бракує. Сьогодні ж там “полює” нелегальний бізнес… 

Телескопи на озері Наварія (фото: Дмитро Скрильніков)

Четвертою загрозою є відсутність контролю над будь-якою екологічно небезпечною діяльністю. Навіть на нових виробництвах система контролю недолуга. В Україні на даний час немає можливості контролювати і усувати порушення у цій галузі. Наприклад, поблизу озера Наварія вивезли і скинули безліч битих старих кінескопів, а це – небезпечні відходи, які містять токсичні речовини. Ми звернулися в екологічну інспекцію, вони ж у свою чергу чекають дозволу з Києва, щоби провести перевірку території. Це питання більше місяця не вирішують. Ми не можемо взяти аналіз проби на діоксини чи інші небезпечні речовини, бо не маємо обладнання. Здійснюємо аналітичний контроль декількох компонентів і це коштує дуже дорого.

У нас немає системи збору сміття в селах. І цю проблему слід вирішувати на рівні обласної адміністрації. Компанії, які обслуговують Львів, відповідають за вивіз сміття лише кількох приміських сіл, при цьому, тарифи дуже високі. Стратегія поводження з відходами в селах не розроблена. Для збору органічних відходів майданчик зробити легше, адже їх можна використати як органічний компост. Що ж люди роблять з рештою сміття? Просто вивозять за село, в ліс, скидають у ріку або ж спалюють. Шкідливі речовини нікуди не діваються, а потрапляють у городину, воду, повітря, ріки перетворюються на проточну каналізацію.

– Скажіть, будь ласка, що є причиною такого стану навколишнього середо­вища на вашу думку?
– Якщо порівнювати Львівщину з іншими областями, то в нас рівень екологічних забруднень відносно невеликий. Звісно, є виробництва, які несуть локальні екологічні проблеми, але суттєво не впливають на глобальний характер еконебезпеки.

Екологічна комфортність проживання на Львівщині значно вища, ніж в Луганську чи Донецьку. Зате в нас є висока щільність забудови. І хоча підприємства не такі масштабні – подекуди їх викиди можуть бути більш токсичні та небезпечні для людей, що живуть поруч. Причиною цього є використання нових хімічних речовин, відсутність належних очисних споруд та контролю. Наприклад, нещодавно підприємство “Миколаївцемент” почало використовувати замість газу, як альтернативне паливо, шини з вугіллям. На думку фахівців, це суттєво збільшує забруднення атмосфери. 

– Яким чином впливають викиди шкідливих речовин на організм людини?
– Дуже важко пов’язати викиди із прямим впливом на здоров’я. Наприклад, діоксини та важкі метали не одразу завдають шкоди організму, їх дія довготривала. Яскравим прикладом цього були проблеми в Соснівці.

Тоді понад три з половиною тисячі дітей захворіли на гіпоплазію, флюороз. У питній воді знайшли надлишки фтору, через що й відбулася інтоксикація. Причиною цього стала гірничо-видобувна діяльність 80-х рр. У таких випадках діти першими потрапляють до групи ризику.

– Повернeмось до сміття, актуальною залишається справа Грибовицького сміттєзвалища. Якщо давно усім відомо, що це екологічне лихо, тоді чому цю проблему не вирішують? Які методи її вирішення є?

Грибовицьке сміттєзвалище (фото: Андрій Польовий)

– Проблему з Грибовичами можна було б вирішити вже давно, якби усунути всі підкилимні інтереси, хабарництво і “відкати”. За кордоном нас не розуміють. Коли на переговорах розповідають, чим відрізняється звалище від полігона, то експерти з Німеччини не розуміють, як від полігона може бути забруднення ґрунтів.

У них полігон – це спеціально підготовлений майданчик, з якого відводять шкідливі речовини, а у нас – звалище, де вирили яму і висипали сміття, яке потрапляє в землю, повітря, воду та ще й буває  горить. 

Ми мали багато пропозицій щодо Грибович, але добросовісному інвестору тут важко. Ринок відходів у всьому світі – це великий бізнес. Тому знаходяться люди, які хочуть цей ринок контролювати. Їм вигідно, коли є дешеве й неконтро­льоване звалище.   До речі, на даний час у нас основна частина доходу – це кошти за перевезення. 

– Як можна утилізувати сміття у Львові, зважаючи на закордонний досвід. І за скільки часу це можна реалізувати у нас?
– Я не прихильник сміттєспалювальних заводів, оскільки вони потребують значної кількості енергії. Більша частина вартості такого заводу – це обладнання для очистки і контролю забруднення. Як правило, на цьому економлять. У нашому ж варіанті, це мав би бути завод, який максимально використовуватиме корисні компоненти, а решту відходів мали б складувати, а те що можна – компостувати.

Років десять тому була пропозиція: частково рекультивувати звалище. На це, звісно, необхідна згода громади. Та слід зважати також на те, що це “живий” об’єкт, який горить, тліє, там же є метан, витоки інфільтрату. Грибовицьке сміттєзвалище і після закриття треба буде обслуговувати і вкладати кошти ще на наступні 8-10 років.

В Європі діє система попередження та мінімізації утворення відходів. У Львові окремо збирають папір і пластикові пляшки, але це невеликий крок уперед. Є країни, які переробляють 80% відходів.

–  Прошу сказати, чому з роками кількість відходів стрімко збільшується?
– Очевидно, це відбувається через брак стратегічного мислення та прагнення власного збагачення. 

У чиновників на першому місці – економічний інтерес. Говорячи про поводження з відходами в області, за баченням посадовців, основна мета – створити більше відходів, щоб забезпечити бізнес переробним підприємствам. Отже, потрібно мати більше відходів, аби збирати більше платежів. Ця концепція нарощування є хибною і в світовому контексті. 

фото: Тетяна Сало

Ми користуємось бізнес-моделлю створення одноразових речей, а це продукує багато відходів. Ще до Другої світової війни на озброєння Європа взяла стратегію створення того, що служитиме віками. Після вій­ни ж потрібно було швидко розбудовувати економіку, тому винайшли такий спосіб.

Кілька років тому в одній із пожежних частин США відсвяткували 110-ліття лампи розжарювання, яку з 1901 жодного разу не вимикали. Але так бізнесу не побудуєш, тому винайшли лампу, яка швидко згоряє. Ця схема (стратегія планового умисного старіння) працює й сьогодні, як для комп’ютерів, так і мобільних телефонів, телевізорів чи інших речей, які ми використовуємо. І це все стає відходами, які мільйонами тонн утворюють у розвинутих країнах. Ті, в свою чергу, часто їх переправляють до нас як гуманітарну допомогу, разом з тим і перекладають  проблему їх переробки.

– Які іще загрози довкіллю Львівської області, окрім цієї, ви можете назвати?
– Львівщина є прикордонною територією, тож ми постійно перебуваємо під загрозою розміщення  брудних підприємств, що заборонені  або вимагають значних витрат на екобезпеку в Європі. До прикладу, в нас намагались розмістити заводи з виробництва і ремонту електроніки, також застарілі установки з видалення відходів на території кар’єрів чи закинутих промислових комплексів.

Часто хочуть розмістити заводи по збору та переробці відходів або виробництву мінеральних добрив, пестицидів, а сировину для цього мали б завозити з-за кордону. Але, на жаль, ця проблема не розглядається як екологічна.

У майбутньому перед Львівщиною постане ще серйозніша екологічна небезпека – це видобуток сланцевого газу. Це спровокує проблему водних ресурсів, питної води. Ця проблема може поширитись на понад 6000 кв. км , які увійшли у так звану Олеську площу. Наразі розглядають проект угоди компанії Chevron з українськими компаніями, його вже подали на узгодження до обласної ради.

Це кабальний контракт, оскільки передбачає звільнення від екологічних податків, які йтимуть у місцеві бюджети, дозволяє компанії засекретити хімічні речовини, які додаватимуть у воду, щоб отримати сланцевий газ. Вимоги, що зафіксовані, стоятимуть на рівні закону. Це велика загроза для населення Львівщини. Вже у недалекому майбутньому в разі погодження та підписання угоди  ми можемо відчути не віртуальні ризики, а негативні наслідки такої діяльності. 

– А що в такому випадку робитимуть з використаною водою?
– Далі цю воду закачуватимуть у надра або зберігатимуть у сховищах біля кожної свердловини, як це роблять на сході України.  Ми вже мали змогу побачити приклад діяльності компанії Shell на одній з їх свердловин.

Вкінці воду повинні рекультивувати: додати солому та фосфогіпс, щоби зробити її густішою і засипати ґрунтом на 80 см. Там ростиме трава, можливо сільськогосподарська культура. Це міна з коктейлем невідомих хімічних речовин, що знаходитиметься на території України. Є й інші загрози: тектонічні розломи та водоносні горизонти.

– Нині популярними стають альтернативні джерела енергії. Які тенденції щодо цього спостерігаються в нашій області. Чи можуть вони набути популярності серед львів’ян?
– У нашій країні будь-яку ідею можна довести до абсурду. Візьмемо до прикладу міні-ГЕС, що планують будувати в карпатському регіоні. Там відсутнє стратегічне планування та екологічна оцінка. Будівництво багатьох таких ГЕС може призвести до зменшення і погіршення якості води, вимирання риби та руйнації навколишньої екосистеми. На Закарпатті планували встановити близько 300 ГЕС, ще кілька десятків на Франківщині.

Міні-ГЕС в Карпатах (фото: pryroda.in.ua)

На щастя, у львівському регіоні, ситуація більш стримана. Альтернативні джерела енергії можна встановити не лише в цінних та незайманих куточках природи, а там, де це є екологічно виправданим: у місцях вже змінених людиною чи, навіть,  на рівнині. Вони не будуть настільки рентабельними, зате безпечними для природи й справді зможуть називатися “зеленою” енергетикою. В Україні існує потенціал для сонячної і вітрової енергії. Але все це потребує розумного підходу, а також врахування інтере­сів довкілля та місцевого населення.

Я думаю, що слід подумати про енергозбереження. В нас є дуже серйозні енергозатрати на всіх цик­лах виробництва та побуту. Британські фахівці підтвердили, що встановлення контролю над енергоосвітленням приносить більше економії, ніж використання енергозберігаючих ламп. До речі, багато можна почерпнути в нашій історії та архітектурі. 

У Львові можна побачити й цікаві технічні чи архітектурні рішення. Наприклад, в університеті імені Івана Франка та деяких старих будинках над сходовою кліткою розміщували скляний вітраж, щоби не витрачати грошей на освітлення.

– На вашу думку, як виглядатиме Львів за 50 років?
– Здоров’я, за визначенням ВООЗ, – це стан повного фізичного і душевного та соціального благополуччя. Тобто, людині необхідна не лише їжа, але й відчуття комфорту в тому місці, де проживає.

Нині екологічні фактори мають певну ціну. Ми чомусь забули про екологічну комфортність проживання. У європейських країнах повинна бути певна кількість зелених насаджень у містах: парки, сквери. Навіть готелі чи інші заклади намагаються засадити навколо зелень, оскільки люди потребують таких умов.

Хочеться, щоб через півстоліття на Львівщині збільшилася кількість лісів, заповідних територій, щоб люди мали комфортні та екологічно безпечні умови проживання: місця для вигулу собак, прогулянок з дітьми, безкоштовну і доступну для людей зелену зону для відпочинку, доступ до водойм та лісів, щоби в місті не було такого шумового та атмосферного забруднення.

Але, на жаль, якщо нічого не зміниться, не буде належного екологічного контро­лю, а буде бажання певних чиновників та бізнесменів до швидкого збагачення, то можна очікувати ряд серйозних та небезпечних екологічних ситуацій.