Петро Пешко, голова депутатської комісії з питань розвитку села та АПК Львівської облради

Зарослі бур’янами поля, розвалені колгоспи, села, що вимирають, – сумна, але реальна картина сьогодення не лише на Львівщині, але й в Україні загалом. “Нині село агонізує, бо його кинули напризволяще. Розвиток села має стати основою державної політики. Але, якщо агропромисловий сектор й надалі фінансуватимуть за залишковим принципом, добра не буде. АПК має стати пріоритетною галуззю! Тим паче, Львівщина має дуже серйозний потенціал”, – наголошує гість “Пошти” Петро Пешко, голова депутатської комісії з питань розвитку села та АПК Львівської облради. Співрозмовник певен: для розвитку сільського господарства в регіоні, по-перше, треба дати можливість обробляти землю своїм інвесторам, а, по-друге, – Львівщині треба будувати структуру АПК, яка ґрунтувалася б на особистих селянських господарствах. “Потенційний інвестор має пам’ятати про сівозміну та соціальний пакет для села”, – акцентує депутат.

Гречана буря

– На Вашу думку, з чим пов’язана гречана “лихоманка” в Україні? Чому зникла ця крупа цьогоріч?

– Щоби українці мали вдосталь гречки, подбати про це потрібно було ще   рік тому. Наче маємо аграрний і стабілізаційний фонди, які повинні забезпечувати продовольчу безпеку держави. Але… У часи СРСР існувало планування, яке успішно перейняли інші країни. Там це працює, а у нас – ні. Як наслідок – сільськогосподарський ринок розвивається стихійно… У державних засіках гречки немає. Так, у держрезерві мало бути 2,4 млн тонн крупи, але чомусь бракує 400 тис. т. Найбільша проблема у ручному управлінні економіки та відсутності товарних інтервенцій. Третім важливим пунктом є створення привабливого клімату для розвитку сільського господарства.

– На Івано-Франківщині губернатор доручив збільшити у 2011-му посіви гречки. Львівська облрада щороку ухвалює програми з розвитку мови, книговидавництва, села. А чому не можна прийняти, скажімо, програму вирощування гречки, аби сповна забезпечити споживача крупою?

– Погоджуюся з вами. Це обговорюємо у нашій комі­сії. Власне  запропонував готувати й ухвалювати в облраді багаторічні програми.  Нині є лише однорічна програма щодо сільського господарства, яку лише посеред року починають реалізувати. Це абсурд! Сільське господарство – галузь, яка вимагає планування, тут є чіткі терміни посіву, удобрювання, збору врожаю. Важливо вчасно посіяти, посіяти  якісним насінням, яке згодом забезпечить хороший урожай, а не сипати в землю будь-що. Аграрій має вчасно отримати пальне за доступною ціною, має мати техніку, щоб обробити поле. А ми лише у березні говоримо про програми! Тому наша комісія пропонує напрацьовувати програми на 2012 рік уже нині, а приймати їх восени, щоб вони діяли з 1 січня наступного року. Я за те, аби програми були багаторічними.

Засилля імпортного

– А чи будуть кошти на реалізацію цих програм?

– На жаль, нині сільсь­ке господарство в Україні і Львівщині зокрема фінансують за залишковим принципом. Серед захищених статей  витрат у бюджеті – освіта та медицина. Якщо залишаються кошти, сільське господарство їх отримує. А потім чуємо нарікання, що немає картоплі, гречки, борошна. Наш селянин потерпає від браку фінансів, відсутні умови для виробництва. Поза тим, Україна має 30% усіх світових запасів чорнозему! Але, крім землі, на жаль, більше нічого немає… Нині Львівщина має нового голову облдерж­адміністрації. Спілкувався з ним. У нього є розуміння проблеми та стратегічне бачення розвитку АПК області. Думаю, що облрада й ОДА спільно спрямують зусилля в єдине русло. Розвиток села має стати основою державної політики! Але, якщо АПК й надалі фінансуватимуть за залишковим принципом, добра не буде. Село агонізує, бо його кинули напризволяще. Наша комісія ініціюватиме на сесії облради звернення до Президента та глави уряду, аби всі видатки, пов’язані з АПК, включити до переліку захищених статей бюджету.

– Незважаючи на чорноземи, нині на прилавках чимало імпортних харчів…

– Так. Яблука до нас везуть із Польщі та Угорщини, м’ясо – з Бразилії. Молокопродукти – з Білорусі. Ось і гречка китайська… У 1998 р. Україна вступила у СОТ, відкрила кордони. Але ми не були готові до світової конкуренції. Уряд втратив усі важелі впливу на зовнішню торгівлю. Різко погіршився торговельний баланс – зріс імпорт, експорт – упав, бо ніхто не потребував нашої продукції. Можемо виправити ситуацію, але потрібна політична воля Президента та уряду. З України просто зробили ринок збуту. Україна продає пшеницю, а чому не продає борошно? Бо борошно є продуктом із високою доданою вартістю. Є різниця між продажем тонни пшениці за 300 доларів і продажем тонни борошна за 500 доларів. Чому так? Тому що сільське господарство не є пріоритетом. До 2004 р. Львівщина експортувала в Росію м’ясо, масло, сири, спирт. Але крок за кроком ми втратили ринки. Можемо успішно працювати з країнами колишнього Союзу, вони готові у нас купувати. Розуміємо, що пробитися на європейський ринок украй важко. У структурі експорту України сільське господарство на другому місці.

Засіяти кожен гектар!

– Скажіть, будь ласка, скільки на Львівщині орної землі і яку частку обробляють з року в рік?

– В області маємо 744 тис. га орної  землі, з яких оброб­ляють 548 тис. га. Пустують майже 200 тис. га! Та й фермерів постійно меншає. Українців привчають не працювати на землі, бо їм все привезуть. Це треба зупинити! Отож, облрада спільно з ОДА мають зробити АПК пріоритетною галуззю Львівської області.

– Власне, губернатор Михайло Цимбалюк нещодавно заявив, що кожен гектар в області має бути зораний і засіяний. Це реально втілити?

– Треба залучати інвесторів. Але не інвестора, який буде сіяти ріпак, виснажувати землю, знищувати залишки інфраструктури у селі. Я задоволений баченням, яке має щодо АПК Михайло Цимбалюк. Певен: передусім треба дати можливість обробляти землю своїм інвесторам. Так, в області 70-90% сільськогосподарської продукції виробляють в особистих селянських господарствах (ОСГ). Себто, в селянських родинах. Це дуже велика цифра, порівняно з іншими областями. Львівщині треба будувати структуру АПК, яка б ґрунтувалася на ОСГ.

– Якщо обл­рада ухвалить програму розвитку певної галузі сільського господарства, то чи дійде вона до тих, хто працює на землі?

– Так. На засідання комісії АПК приходять фахівці, експерти, фермери, які висловлюють пропозиції щодо програм. Ми робили відбір програм, враховували їхнє бачення. Нас цікавить, аби програма не була корупційна, мала практичне застосування і несла за собою розвиток. Якщо нині зробимо певні кроки, завтра матимемо результати.

Вимоги до інвесторів

– Ви говорили про інвесторів на Львівщині. Є поодинокі приклади, коли великі корпорації успішно ведуть фермерську діяльність, взявши в оренду сотні гектарів землі. Що треба зробити, щоб прийшли інші інвестори?

– Створити умови. Для того, щоб інвестор прийшов, він має бачити перспективу. Нині в країні формуються латифундисти – крупні фірми, які мають великі обсяги земель, інколи по 300 тис. га. Великий бізнес йде в село, бо нині агробізнес є дуже високорентабельним, але за однієї умови – потрібні великі капіталовкладення. У латифундистів є ресурс, вони мають доступ до державних програм. Це повністю неможливо для ОСГ. Я за крупно-товарне виробництво, але треба давати можливість працювати і дрібним виробникам. Нині великі компанії платять за гектар орендованої землі 2-3%, або 200-300 грн. Це смішна цифра, але така ринкова ціна. Треба створити програми, які б стимулювали дрібного землевласника працювати на своїй землі і отримувати з гектара по 6 тис. грн, а не віддавати землю в оренду. Нині ж інвестор приходить у село, не створює робочих місць, бо у нього все механізовано, знищує ту інфраструктуру, виснажує землю, а потім їде геть. Тому сьогодні вимогою до інвестора має стати обов’язковий  соціальний пакет: будівництво у селі дороги, дитячого садка. Підприємця треба прив’язувати до землі. У цьому випадку владу можна порівняти з продавцем на ринку, який запрошує купити свій товар. У нас ніхто не дбає, щоб запросити інвестора працювати в області. А Львівщина має дуже серйозний потенціал.

– У яких галузях?

– Звісно, не можемо конкурувати у галузі рослинництва, бо у нас немає рівнин, як на півдні. Але маємо ідеальні умови для тваринництва, птахівництва, молочного скотарства, овочівництва.

Так, ту капусту, яку  вирощують на Жовківщині, більше ніде не знайти. Рання капуста є на Закарпатті, але пізньої вони вирощувати не вміють. Водночас не маємо де зберігати продукцію. Кажу про овочесховища, які дуже потрібні.  Так, сховище на 5 тис. кв. м коштує приблизно 3,5 млн грн. Загалом є дуже низька ефективність сільськогосподарського виробництва. У нас усе неконкурентне, технології застарілі, фермерів ніхто не вчить, селяни не знають, що в області діють програми, які можуть їм допомогти.

– Як захистити землі Львівщини від ласих до швидкої наживи фермерів?

– Інвестиційними договорами, контрактами. Запрошуючи інвестора, треба такі моменти обговорювати. Так, поняття сівозміни має бути на першому місці, як і соціальної інфраструктури. Без інвестиційного проекту договір про співпрацю укладати не можна. Наша комісія стоїть саме на таких позиціях і перед головним управлінням АПК буде ставити такі вимоги.

Політична воля

– Який із районів області є взірцевим щодо ведення сільського господарства?

– Їх є кілька. Визначити лідера важко – усі є у непростих умовах. Нині треба допомагати ОСГ, бо великі фермерські господарства і без нашої допомоги дадуть собі раду. Колись у 1991 р. Європа усунула нас, як конкурента крупно-товарного виробництва, створивши тут фонди з реформування колгоспів. На Львівщині цю програму дуже активно запроваджували у життя – розпаювали землі. Але землі цікаво брати в масиві, коли в тебе нема витрат, ти не переганяєш техніку з клаптика на клаптик. А у нас колгоспи як порозтягали? Петре, це – твій трактор, Іване, це – твоя корова, Миколо, це – твоя ферма. У нас найменший колгосп мав 3 тис. голів худоби.
У Франції нормальне фермерське господарство – це 30-40 корів. Ми мали все, нам треба було лише реформувати, впровадити нові технології, покращити генетику, взяти на роботу фахів­ців. Але нас боялися як конкурентів. За традицією, Україна є годувальницею усіх народів. Має бути встановлено основний пріоритет у державі – розвиток села. Для цього потрібна політична воля. Скажімо, в губернатора області є велике бажання розвивати АПК, і він добре розуміє, що для цього треба робити. У голови ОДА є досвід, набутий на Тернопільщині, зі сприяння у роботі фермерам.

– Власне, Михайло Цимбалюк в інтерв’ю “Пошті” сказав, що на Тернопільщині нині вже боротьба за клаптик землі. Тим часом на Львівщині земля пустує. Що робити?

– Що робить продавець на базарі? Він закликає купити свій товар. Якщо наші чиновники будуть робити промоцію, то сюди прийдуть інвестори. Інвестору треба пропонувати певні преференції, щоб він прийшов у село, а взамін вимагати у нього розвиток інфраструктури. Зараз відбувається деградація сільської місцевості – немає доріг,  інформаційної бази, інтернету, не завжди показує телебачення, немає культурних заходів у селі.

У селі є три точки: церква, магазин і сільрада. З церкви виходять і йдуть пити сто грамів у кафе при магазині. А куди підуть? Спортивних майданчиків немає, нічого немає. Вважаю, що кожному інвестору мають бути поставлені умови: побудова стадіону, створення футбольної команди, шахового клубу… Все це має бути прописано в інвестпроекті.