Вишивка – це не тільки рушники і сорочки. Вона може бути приємним подарунком для близьких у вигляді картини. Такої думки молода львівська вишивальниця Галина Бабина. Ще змалечку вона уподобала собі саме цей вид рукоділля.

Першу картину вишила у 13 років

…Все починалося від бабусі. Як розповідає Галина, саме вона привила любов до вишивки внуці. “Бабця у мене взагалі майстриня на всі руки, вона вчила нас усьому – в’язати, вишивати, гачкувати. Її любов до рукоділля успадкували ми з братом. Спочатку вишивав більше брат, адже я була маленька, у мене менше виходило. Цікавіше було нитки плутати. Хоча вперше взяла голку до рук, коли і в школу не ходила”, – каже співрозмовниця. 

Поступово невеличке хобі переростало у справу цілого життя. Першу картину дівчина вишила у 13 років. Та більш серйозно улюбленою справою почала займатись уже в університеті. Другим поштовхом до розвитку таланту був Інтернет. Саме там Галина знайшла однодумців та безліч схем для вишивання.

“Коли побачила весь об’єм, який можна знайти в мережі, я була в захваті. В душі проснувся такий ненаситний хом’як, тому кілька місяців безперервно скачувала схеми. Саме тоді для себе відкрила нормальні нитки, з гарною палітрою. І коли  побачила всю ту красу, яка виходить, то вирішила, що це заняття на ціле життя”, – захоплено розповідає вишивальниця.

Клуб вишивальниць

Як виявилось, однодумців у Галини багато, вони уже встигли створити невеликий Львівський клуб вишивальниць. “У нашому товаристві багато дівчат і уже старших жінок. Але суттєвої різниці у віці не відчуваємо. Навпаки, намагаємося допомагати одна одній, вчитись взаємно. Але є у нас так званий гуру, це Світлана Ганущак із Тернополя. Вона сама розроб­ляє схеми та фантазує, яку картину вишити. Підбирає хрестики, яких насправді є безліч видів, також може поєднувати гладь і мережку. Якщо вона похвалить чиюсь роботу – то це щось надзвичайне”, – розказує Галина.

Власними силами товариство вишивальниць організувало першу виставку вишиваних картин у Львові. Знайшли на благодійній основі приміщення у Марійському товаристві, зібрали  роботи і виставили для широкого загалу.

“Багато відвідувачів думали, що тут будуть рушники, сорочки. А у нас виставлено суто картини. Адже дехто любить вишивати портрети, переважно жінок, дуже багато було квіткових мотивів, декілька репродукцій із відомих картин, також були вишиті ікони та дитячі мотиви. Для відвідувачів це було щось нове, – ділиться враженнями дівчина. – Та, на жаль, усе доводиться робити тільки власними силами. У Львові немає конкурсів, які б популяризували вишивку. Навіть коли відбувається ярмарок ремесел, на ньому представлено вишивки та сорочки найчастіше гуцульського стилю. Власне львівського виробництва нема, як і виставок картин”.

Насправді картини – це цікавий різновид вишивки. І ним захоплюється щоразу більше людей. Адже можна вишивати різноманітні репродукції, свої фантазії або й відтворювати фотографії. Хоч це і клопітка робота, проте цікава і оригінальна.

Дарунки близьким

Чимало вишивальниць із клубу свої роботи продають. Але не наша героїня, бо її другим хобі є саме вишиті подарунки для близьких, друзів або просто знайомих. І виготовляє вона їх не просто так, а для кожної людини окремо підбирає доречну картину. “У мене свекор – затятий рибак, і я для нього вишила такого собі забавного чоловічка із вудочками. Кумі, яка обож­нює лілії, вишила саме таку квітку. В однієї одногрупниці не все складалося добре, тож я вирішила підняти їй настрій картинкою, на якій різнокольорова зебра. А для товаришки-модниці знайшла туфельку із квітів, яка їй дуже припала до душі”, – каже дівчина. – Люблю вишити для кожного щось влучне, таке, що даруєш і бачиш, як в людини очі сяють. Я отримую від того задоволення. А першу картинку, на якій вишито соняшники, я подарувала найріднішій людині – мамі. Можливо, саме це спонукало надалі робити такі подарунки”. Наразі вишивальниця має можливість виготовляти подарунки, хоч не заперечує можливості у подальшому продавати свої творіння.

Коли бачиш, як невелика кольорова пляма перетворюється у картинку, то отримуєш від цього величезне задоволення. Як говорить Галина, воно поширюється і на тих, хто тебе оточує. Саме так вона залучила до вишивання і чоловіка, який під впливом дружини почав вишивати невеликі картинки на подарунки. “Першу картину він вишивав 2-3 місяці. Це був ведмедик, якого він подарував знайомій”, – розповідає Галина.

Вікторія Листопадська