Відтепер державі достеменно відомо, кого називати “професійним” митцем. А працівники культури зароблятимуть більше. Колись

Минулого тижня парламент ухвалив Закон “Про культуру”. Документ чекав свого часу ще від 1999 року. Злегка відкоригувавши, влітку проект знову внесли до парламенту на розгляд. І вже на початку вересня законопроект про культуру набрав 303 голоси – як на сьогоднішні реалії політичного протистояння в Раді – результат, який вражає.

Камені спотикання “підшліфували”...

Документ отримав не надто схвальні відгуки як експертного середовища під час вивчення, так і депутатського кола під час розгляду. У науково-експертному управлінні парламенту зазначили, що в ньому немає чітко визначених повноважень органів влади у сфері культури – лише загальні речення. Зауваження Головного юридичного управління були значно сміливішими: через відсутність чітко окреслених повноважень законопроект порушує норми Конституції; більшість його норм містить декларативний характер і описує бажані цілі розвитку сфери, при цьому не обґрунтовує механізмів реалізації. Як підсумок – проект потребує “суттєвого концептуального наповнення”, а тому не може бути затверджений. Та попри це, законопроект про культуру під час розгляду не просто затвердили, а й вичистили з нього більшість напрацювань профільного комітету.

Міністр культури неодноразово повідомляв, що головним у новому законі є норми про соціальний захист. Однак незважаючи на те, що й сам Михайло Кулиняк визнає необхідність оновлення Основ законодавства України про культуру (це головний документ у цій сфері, принаймні поки новоприйнятий не вступить у дію), у новому профільному законі чимало попередніх пунктів упускаються й спрощуються. До прикладу, зникли статті, якими обґрунтовували та пояснювали необхідність естетичного виховання та організації спеціальної освіти у галузі культури. У свіжоприйнятому законі про естетичне виховання згадують не один раз, зокрема й серед пріоритетних напрямів розвитку культури. Однак тлумачення поняття, його засад – не подають. Аналогічна ситуація і зі спеціальною освітою у галузі культури: що це й навіщо, не окреслюють, але термін використовують.

...а визначення скоротили

Результатом удосконалення закону є не лише ці хиби. До плюсів закону найчастіше зараховують наявність дефініцій багатьох понять, якими послуговуються у нормативних актах галузі культури. Однак якщо раніше значна частина із них тлумачилася окремими статтями, детально та вичерпно, то сьогодні усе й обмежується ввідними визначеннями.

Наприклад, такий підхід зменшив кількість підстав, які давали змогу кваліфікувати когось професійним творчим працівником. За прийнятими минулого тижня нормами такою є особа, яка “провадить творчу діяльність на професійній основі, результатом якої є створення або інтерпретація творів у сфері культури та мистецтва; публічно представляє такі твори на виставках, шляхом публікації, сценічного виконання, кіно-, теле-, відеопоказу тощо, та/або є членом творчої спілки, та/або має державні нагороди за діяльність у сфері культури та мистецтва”. Однак, за нормами старого закону, до цього переліку зараховували ще наявність ученого ступеня, почесного або наукового знання. Серед переліку пріоритетів державної політики також зникло проведення фундаментальних досліджень у галузі теорії та історії культури України (що було прописано попереднім законом). Якщо ж порівнювати редакції документа першого та другого читань, то помітним (попри комітетські правки) є намагання мінімізувати акцент на українськості культури. Навіть у ввідних дефініціях вітчизняний (національний) культурний продукт тлумачиться як “культурні блага і культурні цінності, створені (надані) вітчизняним виробником”. Проте пояснення, кого вважати вітчизняним виробником, – немає. Побажання, прописати дефініцію національного продукту, яка б опиралася на мову, не втілили. Лише у статті 5 закону на рівні із гарантією вільного використання усіх мов міститься згадка про сприяння “україномовному культурному продукту”.

Подвижників на чверть ставки більше не буде

Законопроект, про що неодноразово повідомляв міністр Кулиняк, має виправити ситуацію, за якої у сфері культури залишаються люди, які працюють на пів або й на чверть ставки. Однак не всі його норми одразу ж реалізовуватимуть. Закон набере чинності із дня опублікування, однак деякі норми, передусім щодо соціального захисту, вступають у дію пізніше. З 1 січня 2011 року працівники культури повинні отримувати, крім постійної зарплати, ще й надбавку за почесне звання; доплати за науковий ступінь, вислугу років. Від 2012 року їм мають намір забезпечити роботу на повну тарифну ставку, правовий та соціальний захист. Із 2013 року – додадуть право на допомогу для оздоровлення під час щорічної відпустки, право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а також доплату за вислугу років, яку ще має встановити Кабмін.

На жаль, наразі ніхто із опитаних “Поштою” львівських можновладців від культури не ознайомився із законом настільки, щоб коментувати його реальні наслідки. Тож ми обов’язково повернемося до цієї “творчої” (з точки зору як культури, так і юриспруденції) теми в найближчих номерах.