Щомісячний аудит культурних подій Львова

Центр культурного менеджменту традиційно здійснив культурний аудит подій, що відбувалися у Львові протягом жовтня.

Список очолили:

Міжнародний театральний фестиваль “Золотий лев” – єдиний на території України регулярний фестиваль для професійних театрів. Для студентів акторських і театрознавчих відділень вишів Львова це прекрасна і рідкісна нагода побачити наживо вистави й акторів з-поза “великого і страшного” театрального Львова. Вдалим для фестивалю став випуск бюлетеня, який дав змогу оперативно публікувати рецензії і відгуки (зокрема і студентські). Якщо цю традицію зберегти і  розвинути, то це може вийти  окремий культурний продукт, майданчик для публікацій критичних і театрознавчих матеріалів під час фестивалю і після нього.

Однак не все так добре в театральному королівстві. А з недоброго було назване таке: не було яскравих, зіркових вистав.

Стає уже відчутною відсутність стратегії розвитку фестивалю. Кожен наступний (попри той плюс, що він таки відбувається) не має тої родзинки, яка б запам’яталася, немає новішого мислення – організаційного, менеджерського, креативного). Брак коштів, зрозуміло. Але, але… Не буде внутрішнього розвитку – згаснуть ті, що є, джерела фінансування і не додадуться нові.

Відсутня творча атмосфера і супровідні навколотеатральні заходи, тобто нема   контексту фестивалю. Як не дивно, не твориться ширша “тусовка” ані театралів, ані глядачів, ані мистецьких студентів. Чому? Варто подумати.

Пов’язане із сказаним вище і є його наслідком – фестиваль стає регіональним і провінційним (на відміну, як не дивно, від фестивалю аматорських театрів “Драбина”, який стрімко розвивається і мислить уже по-іншому).

Фестиваль сучасної музики “Контрасти” – за невтрачену сміливість і концепції. Особливо: концерт-відкриття, речиталь Йожефа Ерміня (чотири фортепіанні концерти сучасних українських композиторів з оркестром – за героїзм), виступи ГАМ – ансамблю з Москви – повернення авангардових традицій “Конт-растів” та приїзд турецького диригента Ішина Метіна.

Фестиваль ковальства “Залізний лев” – добрий приклад цехової самоорганізації і майже самофінансування. На всіх фестивалях (а це вже четвертий) ковалі, окрім своїх окремих індивідуальних робіт, роблять одну спільну композицію. І тут починається найцікавіше, бо місто вже вкотре не знає, що робити із таким подарунком. Ще одним великим плюсом фестивалю є його інтерактивність – усе дійство відбувається на площі, у вільному доступі для усіх охочих, відкриті майстер-класи захоплюють і старих, і малих. На відміну від інших фестивалів, які, зазвичай, платні, "Залізний лев" – справжня забава для міста із істотною культурно-освітньою складовою. Дуже жаль, що місто просто не знає, як це використати і що з цим зробити. Ще більше шкода, що Академія мистецтв, яка має спеціалізацію ковальство, фактично не бере участі у підготовці і проведенні фестивалю, хіба що окремі художники як персональні учасники.  Неучасть Академії мистецтв у будь-чому вже стала для цього вищого мистецького навчального закладу “доброю” традицією. У цьогорічного фестивалю з цієї ж причини не було науково-практичної конференції, що значно збіднило його профіль, особливо для приїжджих фахівців і студентів.

Симпозіум скла (Новояворівськ) – попри те, що це унікальна культурна подія, вона за час свого існування помітно втрачає позиції. Головна причина – занепад кераміко-скульптурної фабрики із усім обладнанням (печі і под.) Виправдане перенесення симпозіуму туди, де така піч є (Новояворівськ), автоматично винесла його поза контекст міста і зробила “річчю у собі” для дуже вузького кола фахівців. Настільки вузького, що для українських митців там навіть не знайшлося місця – його треба було купувати. А серед привілейованих іноземців-учасників не було жодного нового імені чи якоїсь “проривної” роботи – самі повтори, за які роздавали корпоративні кишенькові нагороди. Академія мистецтв як організатор цілковито не подбала про резонанс і ще менше подбала про контекст симпозіуму, якого взагалі не було. Отож, рівень симпозіуму був значно нижчий від попередніх, промоції промислу – нуль, міського резонансу – нуль, культурно-освітня складова – нижче нуля. Хоча той, хто прийшов на виставку після симпозіуму, все ж міг отримати естетичне задоволення.

Виставка “Склококо” (Музей ідей) – вона якраз і стала тим своєрідним доповненням до організаційних і мистецьких дір у Симпозіумі скла. По-перше, виставка була для усіх охочих показати свої роботи. По-друге, вона продемонструвала саме потенціал, якого так бракувало симпозіуму. І найважливіше – виставлені роботи були дуже емоційними і душевними. Так виглядає, що приватна структура мобільніше й адекватніше реагує на виклики сучасного ринку культури у найширшому розумінні цього слова – від виставок до науково-практичних конференцій.

Виставка нотодруків початку ХХ ст. (кав’ярня “Штука”) – оригінальність ідеї, відданість колекціонерів. Справді продовжує приємно дивувати свіжість ідей і наполегливість цього закладу, що розташований у зовсім не виграшному місці, творити культурне середовище і життя різними способами.

Кінопоказ "Азія-кіно" (кінотеатр “Київ”) – великий плюс – чудово складена програма, хоча  складена не у Львові, бо це централізовано робиться київською дистриб’юторською компанією "Артхауз-трафік". На цьому плюси закінчуються, і починається тернова дорога глядача-любителя артхаузного кіно. З боку прокату це був повний провал. І це елемент набагато ширшої проблеми прокату артхаузного кіно у Львові.

Виставка робіт Зеновія Флінти (Національний музей) – родина художника працює як дослідницька інституція, виконуючи, насправді, функцію музею замість нього. У ювілейний рік донька художника презентувала дві виставки – одна на початку року в галереї "Примус" і тепер друга. Національний музей урочисто відкрив виставку і підсумував зроблене не ним. А зроблено було добре, бо щоразу нам показують нового, несподіваного Флінта.

Проект Василя Бажая "Сковорода" (Мистецьке об’єднання “Дзиґа”) – дуже естетичне і цілісне ностальгійне есе. Візуально “смачна” виставка.

"Ікон-арт" (відкриття галереї і виставки, вул. Вірменська) – мініатюрне, але дуже дбайливо, навіть прискіпливо відновлене приміщення під галерею. Уважні були до деталей – відновлені ключ, замок, брама, розписи. Таке ж цілісне враження справляє і перша виставка однієї картини.

АнтиКультурна подія, або “Гірчичник”

Свято сиру і вина – штучно притягнута за вуха ідея, не характерна для Львова і регіону. Комерційний захід за бюджетні кошти. Та ще й платний вхід. За влучним висловом  однієї із референток, це як продавати квитки в супермаркет. Пропонуємо ідею наступного чогось такого – фестиваль оливкової олії. Там же можна продавати оливкові гілки і голубів. Як символ примусового “примирення” із такими-от “святами”.

Lviv Fashion Week – чи то культурний базар, чи то базарна культура… Неорганізованість, некоректне ставлення до учасників. Неймовірні ціни для художників. Випадкова публіка плюс сноби у пошуках світського збіговиська.

Інші події, які були названі як культурні події жовтня 2010 р., але не набрали достатньої аргументації для включення у номінації:

Фестиваль органної музики “Діапазон” – дуже затребувана річ у туристів, менше – у львів’ян.

Фестиваль старовинної музики – має стале коло пошановувачів, що є і плюсом, і мінусом водночас.

Виставка робіт Юрка Коха “Між небом і бруківкою” – уже не цікаво.

Концерт “Vasya-club” – не львівське явище.

За матеріалами Центру культурногоменеджменту підготував

Марко Погуляївський