Своє  60-річчя Василь Бажай відзначив проектом “Сковорода”

Проект живопису та інсталяції “Сковорода” львівського  гуру концептуального мистецтва Василя Бажая у галереї “Дзиґа” став основною складовою святкування 60-ліття. І хоча, як пожартував на урочистості директор “Дзиґи” Влодко Кауфман, Бажаєві слід замислитися, чи рухається він у правильному напрямку (оскільки завжди був противником масовості, а на відкриття чергових його проектів приходить щоразу більше людей), кожен задум ювіляра – оригінальний і спонукає до роздумів.

“Новий проект Бажая “Сковорода” показує нам забаву зі словом Григорія Сковороди, – зауважує мистецтвознавець Роман Ганкевич. – Мистецькі об’єкти, з якими працює на експозиції Бажай, були створені ще 12 років тому і показані у проекті “Лабіринт” спершу в Палаці мистецтв, а потім у центрі сучасного мистецтва Сороса в Києві у 1999 році. Однак думка про використання інсталяцій в окремому проекті “Сковорода” виникла у 2010 році”.

Інакше кажучи, засновник та очільник секції концептуального мистецтва Львівського відділення Національної спілки художників України Василь Бажай мав велике внутрішнє задоволення від того, що відкривав том творів Сковороди і виписував перше-ліпше слово, яке потрапляло йому на очі. Далі знову відкривав-закривав книгу. Й у підсумку виписані слова укладалися в речення й починали творити цілком нові за змістом сутності. Це заняття настільки тоді художника захопило, що стало частиною його чергового творчого проекту. Однак тільки зараз художник  “дозрів” вивершити його окремим мистецьким дійством.

“Це моє заняття мало тоді, понад десять років тому, цілком інший підтекст, – ділиться Василь Бажай з “Поштою” думками. – Сьогодні мені важливо інше – спонукати реципієнта до інтуїтивного сприйняття. Тобто, попри те, що йдеться про абетку в словах (а не буквах), якою користувався Сковорода, глядач перш за все мав би сприйняти побачені об’єкти саме на рівні відчуттів, а не розуму. Бо знаю по собі, коли починає втручатися раціо, контроль, то легкість і доречність  зникають. З досвіду – коли щось починаю контролювати у своїй творчості, то це щось просто нищу. Схожим шляхом хотів би скерувати і глядача, коли він перестане шукати у цьому проекті власне Сковороду, то побачить перед собою ще один об’єкт часу. Часу не минулого, а того, в якому зараз  усі перебуваємо. А це вже ланцюжок наступних роздумів та асоціацій”.

“Сковорода говорив про щастя, – підсумовує подію Роман Ганкевич. –  Бажай у своїй ювілейній експозиції також говорить про щастя власної творчості. А воно полягає у тому, щоб, відкривши у собі справжню до чогось здібність, побудувати на ній своє життя”.