Владіслав Левицький, співак, про український шоу-бізнес, творчі плани, везіння та кулінарні здібності

У свої 25 років він встиг зробити вже досить багато. Зокрема, виступив у кількох конкурсах – є фіналістом  сьомого “Шансу”, срібним призером “Слов’янського базару” та лауреатом юрмальської “Нової хвилі”, а також фіналістом відбіркового туру “Євробачення-2010”. Сьогодні гостем “Пошти” є львівський співак Владіслав Левицький.

–Який із конкурсів був найважливішим, можливо, найважчим і змінив кардинально життя?

– Кожен з цих конкурсів однозначно позитивно вплинув на майбутнє. “Шанс”, наприклад, навчив мене всіх азів: стояти перед камерою, правильно себе подати, емоційно налаштувати, вчив співати так, щоб з екрана могли вловити настрій, який хотілось передати. Тобто цей конкурс вкладав у голову те, з чим я досі живу. Навіть важко уявити, що було б, якби я цей шанс не використав. “Слов’янський базар” був для мене величезною відповідальністю, адже представляти свою країну з 32 учасниками з усієї Європи і не тільки Європи, лячно. І я вважаю, що для мене є досягненням і великою честю зайняти третє місце. “Нова хвиля” також відіграла важливу роль у моєму житті. На одне місце було 8000 претендентів, я щасливий, що зміг перемогти. Як результат, безліч нових знайомств, багато позитивних вражень. Всі ці конкурси щось означали для мене, і кожен з них – вагомий внесок у творчу кар’єру.

–  На Вашу думку, що потрібно, щоб вибитися, як-то кажуть, в люди в українській естраді – талант, везіння, знайомства, гроші?

– Без знайомств та без дружби не буває везіння. Без везіння не буває грошей. А без грошей не буває ще чогось більшого. Дорога до естради – це своєрідний ланцюжок, у якому все має значення і без чогось одного вся концепція розвалиться. Насамперед потрібна людяність і добре ставлення до оточення, зокрема, до друзів. Бо в моєму житті друзі відіграли вирішальну роль. Вони як ніхто мене підтримували, як ніхто допомагали. В принципі конкретного правила, як добитись успіху, немає. Комусь просто пощастило опинитися в потрібному місці в потрібний час, комусь пощастило мати багатих батьків, хтось добре співає чи рухається, і  це вчасно побачили, допомогли...

Про шоу-бізнес

– Є багато різних думок про український шоу-бізнес і зазвичай не найкращих. Як Ви ставились до шоу-бізнесу на початку кар’єри і як ставитесь до нього зараз? Що у ньому подобається і, навпаки, чого категорично не сприймаєте?

– Я ще з дитинства побував на різноманітних конкурсах. Було по-різному: і вигравав, і програвав, і дуже розчаровувався. На дитячих конкурсах великих розчарувань, звичайно, не було. Найбільша жорстокість, яка могла трапитись, – це нечесний виграш суперника за ящик коньяку (сміється). Але я на той час і не підозрював подібного. Звичайно, надалі  розчарування були більші, як і успіхи, між іншим... Єдине, що я собі ставив за мету — це, досягнувши успіху, не зазнаватись. Бо маючи багато знайомих, я помітив цікаву річ: люди, котрі справді чогось досягли, ніколи тобі не казатимуть: “Хто ти, а хто я! Чого досягнув ти, а чого  я!” Коли я в Мюнхені записував нову пісню німецькою, то спілкувався на студії з багатьма цікавими людьми. Коли ж наступного дня мій продюсер розказав мені, хто є хто, і показав їхні пластинки та відеозаписи, я був просто вражений, наскільки дружелюбно і привітно вони ставились до мене. Без краплі пафосу і зверхності. І на мою думку, так і має бути, не можна відгороджувати себе від суспільства тільки тому, що ти на якийсь міліметр просунувся більше, ніж інші. Тож єдине, що мені не подобається зараз в українському шоу-бізнесі, – це зарозумілість і зверхність деяких персон.

– На Вашу думку, наскільки сильними у творчому плані є львівські співаки? Наскільки вони є дружними? З ким товаришуєте?

– У львівських співаків можна багато чому навчитись. Так, вони дружні й сильні в творчому плані, вміють себе презентувати і співпрацювати з журналістами. Товаришую з багатьма, але найбільше, мабуть, з Людмилою Ясінською, Андріаною, Андрієм Заліском та Андрієм Великим, Наталкою Карпою, Князем і Святославом Ситником.

– Чи не було ідеї  безпосередньо у львівських співаків написати  спільну пісню про рідне місто?

– Ідей щодо написання пісень завжди багато, і у голові постійно щось крутиться. Коли ми переживаємо якісь події, радість, щастя, нещастя, а в основному любов, стараємось вкласти все в музику. Завше хотів написати про місто, де я любив, навчався, виріс. Місто, яке мене завжди супроводжує хорошими спогадами. Львів. І звичайно, неодноразово крутилась ідея заспівати про це, але, на жаль,  сьогодні такої пісні ще нема. Думаю, що цю ідею в майбутньому вдасться реалізувати, і львівські співаки прославлять своє місто чудовою піснею.

Про творчість

– Хто є авторами Ваших пісень? Хто і де знімає кліпи? Скільки коштує артисту запис однієї пісні?

– Авторами моїх пісень є абсолютно різні люди, але основна кількість пісень – моя. Для мене писали Руслан Квінта, Віталій Коровський, Геннадій Крупнік, Олександр Албу. Щодо кліпів, то поки що професійних є два: перший знімав Андрій Акьонов (“Студія AS”), другий – львівський режисер і один з кращих фотографів України Володимир Шурубура. У яку суму обходиться?.. Абсолютно по-різному і залежить це від того, з ким ти співпрацюєш. Якщо сам написав пісню і музику, залишається оплатити аранжування, запис тексту і зведення. В середньому це коштує від трьох тисяч доларів і значно більше. Може, трошки більше, але не менше. А якщо ти ще купуєш текст і музику — то це коштує 6 000 доларів.

– Чи присвячували комусь свої пісні?

– Вся моя сьогоднішня творчість ґрунтується на життєвих моментах. Я пишу пісні, на які наштовхнули якісь події. Вони бувають всякі: радісні, сумні чи навіть прикрі. Все відображаю у музиці. Вдаюсь до тем, близьких кожному. Але пісні, присвяченої конкретній людині нема.

– З ким би хотіли співпрацювати або ж записати дует? Творча мрія-максимум є?

– Веду переговори з продюсером Гайтани. Тому маю надію, що у майбутньому ми поспіваємо разом. Два роки працював у дуеті з  Джамалою. А найбільше товаришую з Альоною Вінницькою; всі теплі слова адресую їй, бо це дуже позитивна  людина. Можливо, колись ми заспіваємо щось дуетом, але це в далекому майбутньому. Мрії максимум нема. Це для якихось смертників (сміється)

– Багато гастролюєте, записуєте нові пісні, знімаєте кліпи. Звичайно, що трапляється різне. Можете розповісти про найкумеднішу історію чи випадок, який дуже зворушив?

– Ох, цих кумедних випадків було дуже багато, особливо на гастролях. Один яскравий, що запам'ятався, розкажу. Зазвичай на закінчення концертного туру музиканти організовують так званий “зелений концерт”, на якому жартують один над одним. Є портали, з яких все, що відбувається на сцені, чують люди; і є монітори, з яких чує лише співак, що і як він співає. І ось коли я вийшов на сцену і емоційно налаштувався виконувати душевну пісню “Море, море зайвих слів”, в моніторну лінію включається мій режисер і починає говорити: Зійди зі сцени, ти не вмієш співати! А хочеш розкажу анекдот? Слухай...” і починає розказувати анекдот. Було дуже смішно і важко стриматись, щоб не розреготатись. Був випадок, що зворушив до сліз. Під час виконання пісні покійного В'ячеслава Корсенка “Соколята” я побачив кількох людей, які просто плачуть, а їхні уста рухаються в такт слів. Зрозумів, що ці люди справді емоційно переживали моменти, оспівані в пісні. А коли зааплодували чи не найголосніше, мені самому став клубок у горлі, і з'явились сльози на очах.

Про табу та мрії

– Що робите, коли є поганий настрій, не все вдається?

– Депресивні стани творчим людям притаманні. Буває. Я стараюсь, як тільки можна  відволіктись. В основному допомагають мені в цьому друзі. І справляються вони з цим суперово.

– Чи вдавалися Ви до неймовірних вчинків заради кохання?

– (Сміється) Ще в школі. То був 9 клас, і моя, якщо можна було так назвати, дівчина, жила від мене за добрих 5 кілометрів. Того року, закінчивши навчання, вона мала виїжджати в Уельс. І я з сумом усвідомлював, що буду її бачити буквально ще місяць. Що робити? Зима надворі, а я дуже тепло одягався і йшов пішки до коханої, щоб постояти півгодинки в під'їзді. Отак кілька разів ходив, хоча було темно і страшно. Це поки що мій найбільш неймовірний вчинок заради кохання, але все може бути...

– Вибирати щось одне завжди важко. Якби Вас поставили перед вибором: сім'я чи кар'єра, що б Ви вибрали?

– Напевно, ніхто не зможе поставити мене перед подібним вибором, але якщо перефразувати це питання на те, чи готовий я до створення сім'ї, то напевне, що ні. Тому що поки не можу приділяти своїм рідним стільки уваги, як хотілося б. Не хочу, щоб вони відчували брак сімейного тепла.

– У рейтингу львівських холостяків Ви на почесному шостому місці. Ваше ставлення до цього.

– (Сміється) Ой, я навіть не знав.

– Що, окрім музики, вміє Владіслав Левицький?

– Вміє добре готувати. Борщ, суп з фрикадельками, італійські пасти я готую досить добре, і музиканти, які зі мною живуть, кажуть, що це просто перфекто. Хвалять мене.

– Що є табу для Вас? Через що не можете переступити?

– Є. Якби потрібно було  вибирати: або ти тут, співаєш, або у сім'ї якісь проблеми, і тебе потребують вдома, то я вибрав би друге. Ніякий конкурс, ніякі важливі концерти... якби трапилося щось  з мамою, з татом чи сестрою, то я був би дома. Був би поряд.

– Які є мрії і плани на майбутнє?

– Найбільша мрія — це випустити альбом, у якому на 90% буде моїх пісень і який продаватиметься на “ура”, пісні будуть на устах людей, підспівуватимуть на концерті. Це найбільше моє бажання у житті.

Цього тижня відбудуться зйомки кліпу на пісню “Love” для  “Євробачення”. Хочу поїхати в Німеччину і представляти Україну на Євробаченні, після того в планах є участь в “Новій хвилі” в якості гостя і продюсера, бо цього року я продюсуватиму одного хлопця з Польщі.