У Львові відкрили виставку нотодруків із приватних колекці

Упродовж кількох століть основні умови для музичного життя чи не кожного європейського міста створювалися передовсім у родинних колах та товариських салонах. Музикування залишалося улюбленою формою проведення вільного часу, незалежно від того, наскільки обдарованими й освіченими були самі виконавці. Той емоційний позитив, який несло виконання та слухання музики як аматорам, так і професіоналам, важко порівняти навіть із нашим сьогоднішнім естетичним задоволенням, яке дістаємо від асортименту “музики із коробок”, яким би широким він не був.

Чи не тому нотовидання попередніх століть і нині залишається вельми промовистим свідком своєї епохи. Річ не тільки в тім, що зафіксоване в них можна будь-якої миті знову оживити на клавішах чи струнах. Не менш мистецьким часто є й оформлення нотодруків ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. На жаль, ця традиція була майже втрачена в радянський час, коли графічні шедеври замінили однотипні “обложки”. А за роки незалежності українське нотодрукування зникло як явище взагалі...

Тож виставка нотодруків минулих епох, яку днями відкрили у львівській кав’ярні “Штука”, цінна із багатьох оглядів. По-перше, розкішні обкладинки, оформлені вигадливими шрифтами, складними орнаментами та фантазійними персонажами, вже самі собою здатні дуже швидко повернути нам дух тієї “чудової епохи”, коли були створені, оздоблені й виконані. За невипадковим збігом обставин, музика, прихована за цими ошатними міні-шедеврами, часто повторює та відтворює не лише зображені сюжети, але й усі ті вензелі та завитки, якими так щедро оздоблював обкладинку художник-оформлювач. По-друге, чимало представлених на експозиції видань мають неабияку історичну цінність. Повертають нам композиції та імена авторів, популярних свого часу, а згодом загублених десь у лабіринтах поколінь, як-от коломийського капельмейстера Адама Вронського. Дозволяють порівняти репертуарні пріоритети минулого та сучасного, де спільними залишилися, наприклад, композиції С. Людкевича чи Я. Ярославенка, а також з жалем констатувати, що стан нотодрукування сто років тому не порівняти із сучасним.

Цікаво, що, попри високі ціни на видання, їх охоче розкуповували – передовсім аматори-меломани, на яких розрахована більшість представлених на виставці нотодруків, а щоденні газети послідовно інформували про кожну новинку. Зрештою, до оформлення нотних видань часто залучали реномованих художників.

На жаль, окремого дослідження, присвяченого мистецтву нотодрукування, не існує й досі. Буквально рік тому Львівська музична академія ім. М. Лисенка оприлюднила ошатний каталог безцінних екземплярів зі своїх бібліотечних аріхівів. Сьогодні ж раритети із приватних збірок демонструють кілька львівських колекціонерів, котрі, зберігаючи нотодруки з минулих епох, тим самим часто рятують і продовжують їм життя.

Виставка,  приурочена Восьмому фестивалю давньої музики у Львові, котрий розпочався в суботу концертом із творів Франца Ксавера Моцарта, триватиме до кінця жовтня.