У четвер на сцені Львівської опери виступить Наталія Ковальова
У четвер на сцені Львівської опери відбудеться концерт, котрий за “зірковим” складом вже можна назвати однією із найяскравіших подій сезону. Примадонна оперних театрів Дюссельдорфа та Брюсселя Наталія Ковальова виступить у супроводі міжнародного колективу INSO-Lviv під батутою Петера Фалька.
Зрештою, про цей концерт уже декілька тижнів повідомляють розклеєні Львовом афіші. Але далеко не всі львів’яни знають, що доля запрошеної здалека оперної “зірки” насправді тісно пов’язана з їх містом, яке вона називає одним із трьох найважливіших у своєму житті – разом із Сарнами на Рівненщині, де народилася, і Дюссельдорфом, де мешкає в останні роки.
До Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької Наталка Ковальова прийшла аж у дев’ятому класі. Симпатії нових друзів завоювала дуже швидко завдяки жвавій і відкритій манері спілкування. А більшість, напевне, й досі пам’ятає її перший виступ на котромусь зі шкільних шевченківських вечорів, коли серед більш або менш вдалих номерів традиційної та роками незмінної програми раптом вийшла на сцену, як годиться – у вишиванці, з бандурою і... “от-такенним” голосом. Навіть тоді вже майже “оперним”, хоча зазвичай, якщо не виповнилося вісімнадцяти, ніхто не береться судити про вокальний талант.
Чи не єдиною у школі спеціальністю, де паралельно з інструментальним виконавством на той час навчали співу, залишалася бандура. Наталці пощастило відразу знайти “свого” педагога: професор Людмила Посікіра й досі залишається для неї найріднішою людиною у Львові. З нею пов’язані й шкільні, і студентські роки: у Вищому музичному інституті (тепер – Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка) Наталка продовжила освіту як бандуристка. Мрії про оперну сцену з’явилися згодом.
Обдарованій небуденним голосом студентці не раз радили проконсультуватися в педагогів-вокалістів. Але вперше Наталія взяла участь у вокальних майстер-класах лише на четвертому курсі. Тоді майже випадково потрапила до Польщі. Без грошей і знання мови. Але зрозуміла: це її, це їй потрібне. Вступила до Вроцлавської музичної академії на магістерський курс. Взяли студентку з України лише на рік – після того, як пояснила, що за довший термін просто не зможе заплатити. Останнього року навчання у Львові паралельно “тягнула” два виші і буквально жила в автобусі між Вроцлавом і Львовом. Висипатися вдавалося в 12-годинних чергах на кордоні, тоді ж вивчила польську мову. Успішно закінчила обидві академії. На державному іспиті у Львові навіть заграла на бандурі концерт Бортнянського – відеозапис свого останнього виступу з бандурою зберігає досі. А чи не відразу після цього поїхала за першим контрактом до Вроцлава.
І знову Наталці довелося жити між двома містами через кордон: тепер вона вдосконалювала свою майстерність у Дрездені, а перші коронні ролі співала у Вроцлаві. Нанетта у “Фальстафі” Верді, Мімі в “Богемі” Дж. Пуччіні, Паміна в “Чарівній флейті” Моцарта. Співачка ставиться до своїх персонажів надзвичайно відповідально: “Не раз бувало, що, наприклад, почувши мене на сцені в ролі Мімі, до мого агента телефонували представники інших театрів із пропозицією: “Нам підходить ця солістка. Але нехай вона заспіває Мюзетту”. Або Чіо-Чіо-Сан. Або взагалі партію в опері якогось сучасного композитора. Але я завжди пояснюю: Мюзетта – це не Мімі, це зовсім інший образ. Кожна партія – це щось більше за “просто” вокальне випробування і “просто” лише роль. Візьмімо Сюзанну з “Весілля Фігаро” Моцарта. Це одна з найскладніших оперних партій загалом. Спектакль триває три з половиною години, і три з половиною години ти на сцені в безперервному русі. Деколи після вистави відчуваю себе такою спустошеною, що впродовж годин не залишається сил навіть слово вимовити”, – розповідала журналістові “Пошти” Наталка.
Траплялося, що таких спектаклів у Наталчиному календарі стояло по 25 – 26 із загальних півсотні на сезон – графік, напрочуд насичений навіть для досвідченої оперної діви. А ще – концерти, фестивалі, вистави за контрактом в інших театрах. Дрезден, Дюссельдорф, Брюссель... Після дотепної жвавої Сюзанни – легковажна й трагічна водночас Віолетта в “Травіаті” Дж. Верді, пушкінська Татьяна – мрійлива та цілісна натура в “Євґєнії Онєґіні” П. Чайковського, зрадлива Недда в “Паяцах” Р. Леонкавалло, жертовна Мікаела в “Кармен” Ж. Бізе, неоднозначна Донна Ельвіра в “Доні Джованні” Моцарта.
Із 2001 року Наталія Ковальова – один із провідних голосів ансамблю Німецької опери на Рейні (Дюссельдорф). Тоді ж здобула першу важливу перемогу – на конкурсі ім. Александра Жирарді в Кобурзі. Її запрошують у Берлінер Концертгауз і Альте Опер у Франкфурті, з нею укладає контракт Королівський театр у Брюсселі, чекає з виступами Фестшпільгауз у Баден-Бадені. Потім серія виступів у Граці, в Страсбурзі, в Зальцбурзі на славетному оперному фестивалі, де дублювала Анну Нєтрєбко, концерт із Хосе Карерасом у Єкатєрінінскому палаці Санкт-Петербурга та дебют у паризькій Опера Бастій, театри Лозанни і Валенсії, Гамбурга і Лісабона.
На прем’єрі “Онєґіна” в Дюссельдорфі, де Наталка заслужила чи не найгучніші оплески, був присутнім її батько. Чи не тому співачка неймовірно хвилювалася. А опісля, вже на прийомі на честь вдалого нового спектаклю, і нову зірку, і її батька, котрий приїхав, власне, на прем’єру, вітали стоячи. Наталя досі пригадує цей момент як один із найбільш зворушливих. Попри екстремально щільний гастрольний графік, вона щонайменше двічі на рік навідується додому: спершу в рідні Сарни, де батько працює директором колегіуму, а потім і до Львова. Відвідує вчителів, зустрічається з давніми друзями. Серед її артистичних амплуа немає місця для пихи. Лише голос, врода, артистизм... і неодмінно трохи зухвалості.
“В українців є, на мою думку, ще одна гарна риса – затятість. Звісно, її потрібно скерувати в правильне русло, використовувати обережно, інтелігентно. Але це важливо”, – полюбляє повторювати Наталія. – “А талант... Талант – це лише п’ять відсотків того “капіталу”, який допоможе зайняти відповідний суспільний щабель. І тут мова не лише про оперну кар’єру. В моєму випадку, талант мені дано “згори” та батьками. Усе інше – це праця. Постійна та наполеглива. Потрібно вміти виховати свій характер. Закривати очі на певні речі. Багато від чого відмовитися. Чимось пожертвувати. І згідно з відомим прислів’ям – вік жити й вік учитися. Причому не лише в професійному плані”.
В 2004 році, коли Наталія – чи не перша з України й точно друга серед 800 претендентів – виборола в Лос-Анджелесі другу премію та приз глядацьких симпатій на конкурсі “Опералія”, найпопулярніша німецька газета “Більд” у статті “Красуня Наталя переконала навіть великого Домінго” ще раз нагадала слова ментора конкурсу й одного з трьох тенорів ХХ століття: “Хто потрапить на цьому конкурсі до першої п’ятірки, триматиме в руках ключі від найбільших оперних театрів світу”. І ніхто не знав, що за декілька днів до вильоту в Лос-Анджелес співачка повернулася з фестивалю в Австрії. Уночі спухло горло – алергія. Не гаючи часу, кинулася на станцію швидкої допомоги. А вранці, побачивши, що набряк трохи поменшав, спакувала валізу – й у літак. Через два дні Наталя співала півфінал, відтак фінал. І тільки вийшовши на сцену перед майже тритисячним залом, котрий віддав їй свої голоси, зрозуміла, що немарно.
В 2007 році Наталія Ковальова вперше й абсолютно безкоштовно виступила для львів’ян зі своєю “коронною” партією – в “Травіаті”. Тепер же ж підготувала справжній “зорепад” оперних хітів разом із диригентом Петером Фальком, котрий у Німеччині користується заслуженою славою, як популяризатор класичної музики. Дипломований економіст, він доволі пізно прийшов до свого справжнього покликання, проте вже під час навчання став головним диригентом театрів у Кобленці, а пізніше – в Мюнхені, інших оперних сцен Німеччини та трохи згодом – ще й професором Музичної академії у Вюрцбургу, запрошеним диригентом більшості престижних музичних фестивалів світу. Популярність Пітеру Фальку принесли виступи з Монтсеррат Кабальє, Чечілією Бартолі, Катею Річчарелі та Дмітрієм Хворостовським, проекти “Open air Symphony“ та постановка мюзиклу “Kiss Me Kate”.