У Національному музеї у Львові презентували мистецький каталог сучасної львівської художниці Уляни Слюсар “Архітектурні пейзажі”. Попри те, що урочистість не стала вельми велелюдною через літню спеку, мова про видання, героїня і майстерність якої вартують якнайвищих оцінок. І не тільки через те, що кілька років тому Уляна Слюсар подарувала Національному музею у Львові кілька десятків графічних аркушів та дев'ять гобеленів – найкращих, що до того часу створила…

Тоді, вкотре захоплюючись талантом цієї самобутньої мисткині (а персональних виставок у її житті було більше, ніж досить), спало на думку, що є люди, які свою життєву пасивність і неспроможність намагаються пояснити тим, що їм вчасно хтось не допоміг чи що у них просто була нелегка доля. А є ті, які, всупереч усім життєвим незгодам, мужньо рухаються вперед, встигаючи водночас обдаровувати навколишніх оптимізмом та вірою у власні сили. Саме до цих – останніх – і належить Уляна Слюсар, яка, крім всього іншого, є ще й членом Національної спілки архітекторів України.

Свого часу сповнена найграндіозніших планів студентка архітектурного факультету Львівської політехніки, вона  і не здогадувалася, що доля готує їй фатальне піке, з якого духовно неушкодженими виходять одиниці. Уляна Слюсар не зламалася, а – відтепер прикута до візка – знайшла для себе не лише сферу існування, а й власну життєву перспективу. Попри те, що омріяна архітектурна практика для неї відтепер була мало можлива.

“Однак для справжнього архітектора його фах – не просто заняття, що дає можливість заробляти на життя, – говорив на урочистості директор інституту “Укрзахідпроектреставрація” Володимир Швець, – а спосіб мислення. А Уляна Слюсар, як свідчить її творчість, архітектором залишилася. Тому я далекий від того, щоб розглядати  її творчість, у якій провідною є тема Львова, лише як ілюстрацію до відомих львівських архітектурних об'єктів, помножену на її мистецький талант та її розуміння світу. Художниця працює як архітектор: вона демонструє власне бачення розвитку Львова, творить власну віртуальну візію розвитку львівської архітектури, проектує нове, інше місто”.

Як влучно зауважив про Уляну Слюсар мистецтвознавець Роман Яців, вона, тонко вловлюючи мелодику міста, не стільки відтворює Львів, скільки по-своєму формує і його міфологію, і життя. Тобто мова не стільки про реальні архітектурні пейзажі Львова, скільки про його духовні горизонти. Художниця не зображує архітектурні пам’ятки в цілості, писали про неї (зокрема у своїх розвідках науковець Оксана Корнутко-Гринів),  а переважно частково, акцентуючи увагу на окремих деталях: куполах соборів, гостроконечних, спрямованих до неба вежах, романських прорізах вікон каплиць. Вона не боїться видозмінювати відомі пам’ятки: вигнути стіни, нахилити вежу Корнякта, трохи зсунути купол каплиці. А відтак створюється враження, що її Львів танцює.

“Усе її мистецтво експресивне, танцююче! – наголошує у мистецькому каталозі “Архітектурні пейзажі” про Уляну Слюсар архітектор Володимир Сколоздра. – Дивлячись на її твори, може закрутитися голова: ось танцюють у колі ренесансні будівлі, а посеред них, немов великодня подоляночка, – каплиця Боїмів, поряд витягнувся навшпиньки Домініканський собор, до якого у вишуканому поклоні схилилися будівлі вул. Ставропігійської. А ось площа Ринок танцює фокстрот зі старою катедрою, а далі, похилившись навсібіч, витанцьовує несамовитий рок-н-рол ансамбль Успенки… Білий танець ведуть кармеліти з кларисками, у сонячному вихорі танцюють духи Львова під вічну музику львівських дзвонів”.

“Втікаю від політики, – пояснює у своїх віршах (а творення поезії для художниці стало не менш важливим, ніж творення графіки та гобеленів) Уляна Слюсар, – Що знає лиш кольори прапорів / У світ багатий кольорами / Мною до життя покликаними / В тому світі нема президента / В ньому панує монархія / А на троні – Любов”.