38 українських митців у понеділок вирушать до Любліна, де протягом двох наступних місяців експонуватимуть понад 100 своїх робіт

“Український зріз” – проект сучасного мистецтва, який у певному розумінні є ретроспекцією сучасного мистецтва України. Це спроба зачепити географічно всі важливі регіони, де працюють художники сучасного мистецтва (Харків, Херсон, Миколаїв, Київ, Львів, Івано-Франківськ, Ужгород).

Українське мистецтво, представлене у Любліні виставкою “Український зріз”, передовсім є кураторською відбіркою Влодка Кауфмана. Його селекція базувалася насамперед на аспектах мистецької актуальності та українськості. Ця тема (тотожність художника) зараз є на слуху, зокрема, досі відбуваються дебати про націоналізм і мистецтво, які виникли внаслідок рефлексії на естонську виставку “Let’s Talk About Nationalism! Between Ideology and Identity” (Kumu Art Museum) або дискусії у мистецькому центрі Віктора Пінчука про проблему ідентичності, вкоріненості й інтернаціональності.

Але тут мова не зовсім про це.

Імена авторів, чиї твори глядачі зможуть побачити у проекті “Український зріз”, стали відомими в Україні й за кордоном у 1990-х та 2000-х роках, а деякі зовсім не давно. Але це не означає, що ці художники не працювали раніше: просто на той час реалії СРСР відходили у минуле, а на їх місці поставала нова держава – Україна. Після розпаду Союзу Україна потрапила у важку економічну скруту: фактично зник мистецький ринок і художнє середо­вище перетворилося на сіру кон’юнктурну масу. Художники, які ще вчора малювали портрети Лєніна, почали розписувати церкви і творити ікони. Інші поїхали за кордон на заробітки.

Лише невеличкій групі не довелося особливо змінюватися – ці мистці, навпаки, вийшли з підпілля, і їхня творчість стала доступною. Це так звані нонконформісти, які не сподівалися знайти ринок для себе і проводили творчі експерименти з переконання. Переважно ці експерименти були певним відлунням високого модернізму початку ХХ століття або ж “хохмами”, які робилися в майстернях для однодумців і часто відбувалися синхронно з подібними експериментами на Заході.

Процес легалізації колишнього андерґраунду став настільки очевидним, що у львівському відділенні Спілки художників у 1990-х роках навіть було створено секцію експериментального мистецтва – її очолив Василь Бажай.

Виставка “Український зріз” представляє переважно мистецтво українського постмодернізму, для розвитку якого наприкінці 80-х була притаманна провокація, симулятивність, іронічне переосмислення культурних кодів та літературних сюжетів відповідно до інтелектуальних правил “гри в бісер”. Розпад СРСР, стихійний ринок і переосмислення цінностей стали базовими аспектами творчості у 90-х. Інструментом естетизації ставала іронія чи симуляція, а провокація застосовувалася як можливість розхитування консервативних структур.

Попри провокативні методи і теми, творці українського сучасного мистецтва були вихідцями з традиційного радянського мистецького середовища, яке не міг розхитати мінімалізм Арте Повера чи експерименти Флюксуса, перформанси Бойса чи відеощоденники Йонаса Мекаса. Українські художники часто розпочинали свої пошуки наприкінці 80-х та на початку 90-х у рамках молодіжних пленерів, як-от у Седневі (1988, 1989), на фестивалі “ВиВиХ” (1990 – 1992), у групах на взір “Фонду Мазоха”, у мистецьких товариствах “Шлях” (1989 – 1995), “Погляд” (1989 – 1992), а також у сквоті “Паризька комуна” (1990 – 1994).

Ядром постмодерністського руху в Україні стали київські художники, до яких приєдналися одеські та західноукраїнські (переважно львівські) митці. Їхні твори кінця 1980-х – початку 1990 рр. поєднують тенденції трансавангарду та національних традицій.

Більшість сучасних чи актуальних українських художників надалі працюють з традиційними медіями: живопис, графіка, інсталяція. Від 1990-х років в українському контексті з’явилося медіа-мистецтво, зокрема відеоарт, проте досі воно не інституалізоване. На виставці можна побачити молоде покоління медіа-артистів, які вже перейняли естафету від покоління буремних 1990-х.

Перформативні мистецтва (зокрема перформанс) теж доволі кволо представлені в середовищі українського сучасного мистецтва, хоча позначилася тенденція до зрушення – не в останню чергу під впливом Днів перформансу у Львові. “Український зріз” теж представляє молодих художників перформансу, які заявили про себе на місцевому і міжнародному рівні.
Загалом програма виставки доволі репрезентативна і дає достатнє уявлення, чим є українське мистецтво доби постмодернізму.

Богдан Шумилович