Український письменник і журналіст, автор гостросюжетних повістей та кіносценаріїв Андрій Кокотюха доволі активно відгукується про парадоксальну ситуацію, що склалася довкола дублювання фільмів в Україні.

– Ця ситуація у своєму дебілізмі може зрівнятися хіба що з останніми освітніми ініціативами Дмитра Табачника. З одного боку, вона унеможливлює будь-які тактичні маневри, з другого – нагадує “виделку”. Як тільки всі ці постанови почнуть діяти, вони самі себе знищать, бо багато в чому заперечують одна одну.

– Як, наприклад, одна із останніх постанов, про яку повідомляли інформагентства? Згідно із  інформацією, Кабінет Міністрів заборонив видачу прокатного посвідчення фільмам, які дубльовані або озвучені не на території України. Для отримання прокатного посвідчення власник прав на фільм повинен подати до Держкіно фільмокопію, дубльовану (озвучену, субтитровану) українською мовою на території України суб’єктом господарювання, який виробляє товари, виконує роботи та надає послуги на території України. Це начебто має захистити права національних виробників. Проте з іншого боку, міністр культури повідомляє, що Кабмін має намір дозволити дубляж фільмів іноземними мовами...

– Справді, месидж цієї постанови був таким: якщо втратити український дубляж (тобто дублювання, виконане в Україні), то втратять роботу й українські актори. Тому заборонили ввозити в Україну фільми, дубльовані в Росії російською мовою. У той же час, коли ті самі українські актори, котрі чудово володіють російською, продублюють стрічку в Україні російською мовою, проти цього ніхто не заперечуватиме. Отже, будуть задоволені ті, до речі, мені не відомі категорії громадян, котрі в Україні не володіють українською мовою. А для нас з вами, людей, які в повсякденні розмовляють українською, зроблять субтитри.

У мене виникло цілком логічне запитання – чому ж не зробити навпаки? Чому не продублювати фільм українською, зробивши для нього російські субтитри. Хіба це не буде природнішим в державі Україна?

– У цьому, на Вашу думку, і полягають найгостріші “зубці” законодавчої “виделки”?

– Так, і ця “виделка” поїдає саму себе. В недосконалих постановах є дуже багато двозначностей, можливостей різночитань. Ми вже незабаром пересвідчимося у їх парадоксальності. Фактично, тепер нічого не регулюватиметься законодавчо. Частина українських компаній далі дублюватиме фільми українською, а частина навіть не спроможеться тепер зробити українські субтитри.

Цікавий приклад: буквально кілька днів тому я був на перегляді фільму про Сержа Генсбура. Стрічка французькою мовою, частина йде також ламаною російською – оскільки батьки Генсбура з Одеси. Дублювання не було, зате були субтитри – великими жовтими літерами російський переклад, а малесенькими блакитними – український. Та такий дрібний, що вже з четвертого ряду не видно. Скажіть, будь ласка, кому потрібне таке дотримання законодавчих норм? Навіщо взагалі було довкола цього ламати списи, так довго спекулювати цим?

– Як, на Вашу думку, вплинули правові “гойдалки” із мовою дублювання на ситуацію українського кіноринку в цілому?

– Вважаю, дуже негативно. Досить швидко втратили ті позиції, які з такими боями здобували останніх п’ять років. Люди знову почали потрохи відвикати від українського перекладу кіно. А це, до речі, був найшвидший та найефективніший шлях впровадити українську мову: адже зазвичай глядач купує квитки на те кіно, яке йому цікаве, і мова відіграє в перегляді не першорядну роль, проте дуже активно впливає десь на підсвідомому рівні.

Ці зміни переживаю й особисто, як автор кіносценаріїв українських стрічок, які тепер перестали знімати.