Побачила світ нова книга Андрія Содомори

Нова книга присвяченої Львову авторської прози видатного українського сучасника, перекладача і письменника Андрія Содомори “Сльози речей” (що побачила світ у літературній агенції “Піраміда” в ініційованій та провадженій письменником і літературознавцем Василем Габором серії “Приватна колекція” ) – саме те, що лікар приписав спроможним відчувати півтони натурам. Як завжди – захопливо, проникливо і влучно не стільки через сюжет, скільки через відшліфоване авторське вміння бачити і чути.

“Я пишу про те, – говорив на недавньому представленні книги у книгарні “Є” Андрій Содомора, – що невловиме, ефемерне і важко піддається окресленням. Настрій у “Сльозах речей” – не канва, не тло, а повноцінна дійова особа. Це рух, хоча не той, що назовні, а той, що спрямований до осягнення внутрішньої суті. Це те, що римляни називають моментом, порухом. Мені важливо через щось, на перший погляд, непомітне сказати про вагоме, зрештою, про ті чи інші реальні для нашого часу психологічні проблеми. І знайти відлуння. Бо для людини, як говорив ще Горацій, особливо важливо відчувати світ однією із кимось душею”.

Цікаво те, що настроєві образки та новелки Андрія Содомори, які склали зміст цієї книги, доволі важко переказати, бо головне у них – не сюжет, а мандри думки обріями минулого, сучасного та майбутнього, та емоція, відчуття, які відлунюють як у творах античних мислителів, так і в душах переобтяжених динамікою міста сучасників.

Цікаво й інше. Книга “Сльози речей”, йдеться в анотації до видання, передовсім про “незвичайний Львів – Львів тонких настроїв і почуттів. Рефреном тут можуть слугувати слова Вергілія “Є такі сльози речей, і що смертне – торкається серця”. І як загублена на білому снігу рукавичка плаче за своєю господине, так самотня людина в міському просторі сумує за втраченою гармонією життя – “золотим віком”. Все це й зумовило елегійну тональність письма. Проза Андрія Содомори переливається в поезію, а психологічні спостереження – у філософські медитації”, дуже добірно і влучно підсилені вишуканими світлинами практично незнайомих куточків Львова у виконанні автора макету книги Андрія Кіся.

“Те, що ми всі бачимо, кожен зокрема тлумачить по-своєму, – в одній із попередніх зустрічей ділився Андрій Содомора думками із “Поштою”. –  Зважаючи на власний життєвий досвід, ту чи іншу деталь ми бачимо в такому освітленні, в якому вона нам  підходить. І це дуже добре. Львів треба читати. Львовом треба ходити. Бути в його атмосфері і зростатися з ним, і це зростання просто не має меж. Львівські будівлі, вулиці, якими ходили дивовижні люди і які ще зберігають сліди тих людей, відлуння їх голосів  – це невичерпна тема. Адже коли зіставити старий Львів з новими проспектами, будинками, де важко говорити про якийсь стиль, то можна побачити велику різницю між тим Львовом, який формував людину, і тим, де людина просто живе, має дах над головою від дощу чи снігу. Тобто тема Львова дуже багатопланова. А якщо говорити про домінуючу мелодію Львова, то для мене однозначно – це мелодія осені. Львівська пісня “Старий Львів” звучить для мене тільки восени. Голос старого Львова вловлюю завжди, починаючи з другої половини серпня. І потім, коли в’яне і сиплеться листя, а осінні вітри блукають вуличками міста. І не один я. Так у моїй душі зродилися рядки: “Лиш восени ті леви бачать Львів... Крізь графіку дерев, уже без листу, Їм видно тут: під ще одним із днів Підводить час густо-червону рису. А день – то крок життя. Вони ж – ні кроку Із Княжої гори: де грот на тлі віків, – Стоять за будь-якої пори дня чи  року. Лиш восени ті леви бачать Львів”. Іншими словами, осіння пісня у кожного своя. І вона фактично неперекладна, бо кожен мусить сам дослухатись до неї”.

Якось французький дипломат Ульріх фон Вердум, відвідавши Львів десь у сімнадцятому сторіччі, зауважив у своєму щоденнику, що зумів порозумітися з міщанкою, яка продавала рибу на львівському ринку… доброю латиною. Нам, сьогоднішнім, такий спосіб порозуміння уже не під силу. Однак є багата духовна скарбниця міста, є захопливі “Сльози речей” ( де згадано і цю історичну деталь) і є дивовижний чоловік Андрій Содомора, який спроможний візуалізувати мости між часами і  заохотити сучасників до духовних мандрів.