Філіп Жмахер, сербський співак, про музику без кордонів

Корінного белградця Філіпа Жмахера можна часто зустріти на вулицях Львова. Музикант приїжджає сюди не лише в творчих справах, але й просто щоб відпочити, поблукати вуличками улюбленого українського міста. Власне, під час однієї з таких прогулянок “Пошта” й перестріла співака, аби докладніше розпитати, що й коли привело його в Україну та не відпускає досі.

– У 1995 році як представник Югославії я переміг на “Слов’янському базарі” у Вітебську. – пригадує Філіп Жмахер. –  Через два роки познайомився із українським композитором Олександром Злотником, і він запропонував мені річний контракт. Багато гастролював Україною з різними артистами. Зокрема, виступав дуетом з Таїсією Повалій. Пісню “Маки червоні” ми виконували не лише на ювілеї Олександра Злотника, але й на багатьох концертах.

Згодом почав приїжджати в Україну вже самостійно – тут з’явилися друзі, творчі партнери. Останні чотири роки співпрацюю з Олегом Кульчицьким, у проекті його гурту, тому часто виступаю у Львові.

– Видається, що сьогодні Ви більше мешкаєте в Україні, аніж у Сербії...

– Справді, був період у моєму житті, коли я навіть винаймав квартиру в Києві, тобто дуже багато часу проводив в Україні. Побував у Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях. Сьогодні проводжу в Україні щонайменше три-чотири місяці на рік. Інколи просто приїжджаю до Львова, щоб побачитися із друзями. Дуже люблю Львів, люблю це місто і люблю львівську публіку.

– Вже маєте свої улюблені закутки в місті?

– Та мені все тут подобається – центр міста, Високий замок, парки... А найголовніше – його мешканці.

– Родом зі Львова ще одна переможниця “Слов’янського базару”, а згодом Євробачення – Руслана. Ви знайомі?

– Так, ми познайомилися ще в 1996 році, коли вона перемогла на “Слов’янському базарі”, а я тоді виступав як гість-переможець попереднього конкурсу. Згодом багато і приємно спілкувалися, безліч разів зустрічалися на концертах. Останній раз бачилися у США минулого року на концертах для української діаспори. Я вже двічі виступав там з гуртом Олега Кульчицького, а один раз – самостійно на запрошення.

– Ви – заслужений артист Сербії, лауреат близько десятка національних конкурсів та фестивалів. У яких проектах задіяні сьогодні в себе на батьківщині?

– Справді, я ще з 1990 року виступав у Сербії на багатьох конкурсах, фестивалях, концертах. Сьогодні таких можливостей є менше – дається взнаки не лише післявоєнне минуле, але й економічна криза. Маємо дуже малий бюджет для культурних заходів.

– Тим не менше, Сербія вже традиційно вельми успішно проявляє себе на європейській музичній сцені. Наприклад, сербські виконавці завжди посідають високі сходинки на пісенному конкурсі Євробачення. Чим Ви можете пояснити цей феномен?

– Ну, ми, серби, взагалі талановиті люди – і не лише в музиці (сміється). Та, вважаю, на голосування у Євробаченні завжди впливають і якісь політичні нюанси. Наприклад, поза всяким сумнівом, Марія Шаріфовіч – переможниця пісенного конкурсу Євробачення в 2007 році – чудова співачка, але до її перемоги свого часу були причетними і певні політичні нюанси. Завжди голосують “сусіди за сусідів”, самі розумієте....

З іншого боку, звичайно ж, це дуже суттєвий поштовх і аванс – коли ти вже зайняв перше місце (друге чи третє) на такому пісенному конкурсі, то маєш “високий старт” і чималий потенціал .

– Як сьогодні складається доля Марії Шеріфовіч?

– Я не вважаю себе компетентним обговорювати кар’єру колег, хоча, на мою думку, вона могла трохи краще використати той потенціал і той аванс, який отримала, перемігши на Євробаченні. Спершу її пісенна кар’єра в Сербії пішла вгору, а зараз відбувається якась певна стагнація, не часто можна почути навіть на місцевому телебаченні.

– Ви часто буваєте в Україні, виконуєте твори українських композиторів. Чи близький вам український фольклор, чи має він, на Вашу думку, щось спільне із балканським?

– Можливо, має найбільше в тих моментах, де відчувається угорська мелодика – в закарпатському, наприклад, фольклорі й так само в балканському. Але деколи спільними виявляються і слов’янські інтонації.
Моя музика, щоправда, менше пов’язана із фольклорними джерелами. Виступаючи на “Слов’янському базарі”, я, звісно ж, виконував одну народну пісню – свою улюблену. Але решта мого репертуару більше пов’язана із європейською, світовою поп-музикою і менше витікає із етноджерела.

– Це цікаве спостереження, адже власне в Європі зараз особлива мода на балканську етніку. Чи можна сказати, що в Сербії, навпаки, є тенденція до глобалізації, намагання йти в ногу з основними трендами світової поп- та рок-музики?

– На Балканах насправді також мода на Балкани  (сміється). А якщо поважніше, то ті зміни, які принесла громадянська війна, політичні переділи, відверто кажучи,  спричинилися до того, що загальний рівень культури знизився. І зараз ми робимо усе можливе, аби знову повернути його, передовсім підняти якість музики.

– Ви стежите за змінами в українській музиці, порівнюєте її із сербською?

– Останні чотири-п’ять років стежу менше, тому що в мене народилася донька й намагаюся більше присвячувати їй часу. Але загалом оцінив би ті процеси, які відбуваються в українській музиці, вище, аніж аналогічні у Сербії. Хотілося б лише побажати вам менше проектів типу “Народний артист”, запозичених із Москви. Навіть “Шанс” – проект, з якого вийшло чимало талантів, – був би значно ефективнішим, коли б  так багато не вирішували гроші.
Тобто, з одного боку, це добре, що є проекти, які дозволяють пробитися талантам, а з іншого – хотілося б, щоб не все вирішували гроші. А ще не подобається грубість ведучих цих проектів, деколи вони поводяться із учасниками просто жорстоко й цинічно. І навчають цього глядачів.

– У Сербії є подібні шоу?

– Такі проекти є скрізь. Як кажуть у Сербії, коли хтось утілює щось не дуже оригінального – ми вигадуємо гарячу воду. Аніж купувати ліцензії, вкладати в ці проекти великі кошти, краще було б інвестувати їх, на мою думку, у щось своє, власне, оригінальне.     

– Коли наступного разу виступатимете з концертами у Львові?

– З певністю – наступного січня, в традиційних післяріздвяних програмах Олега Кульчицького. А також потрохи починаю думати і про власні сольні проекти, отож, можливо, зустрінемося ще й раніше.