У Національному – виставка скульптури Володимира Одрехівського

Якщо спробувати окреслити виставку скульптури Володимира Одрехівського (що відкрилася у Національному музеї у Львові) одним рядком, то він, вочевидь, мав би звучати так: автор охопив в експозиції усі етапи власної духовної еволюції та шукає праоснов життя, а головне – активної динамічної гармонії людини зі світом і самим собою. Понад 60 виставлених робіт незалежно від теми – кохання, самотності чи пошуку своєї дороги – утверджують передовсім людяність та гуманістичні ідеали.

Властиво, народному художнику України, лауреату Львівської обласної премії в галузі мистецтва ім. Івана Труша, члену Національної спілки художників України Володимиру Одрехівському не треба вигадувати якихось новомодних істин. Учень Еммануїла Миська, Дмитра Крвавича, власного батька-різьбяра Василя Одрехівського, він чітко засвоїв неписане правило: найголовніше в мистецтві – внутрішня філософська ідея твору. Саме вона є стрижнем, довкола якого повинна вибудовуватися будь-яка мистецька річ, незалежно від того, класична вона чи абстрактна. А відтак усі його твори (які здебільшого витримані у рамках фігуративної пластики)  мають настільки потужну духовну енергетику, що до них хочеться повертатися знову й знову.

Через це уже нікого не дивує, що Володимир Одрехівський є автором близько тридцяти пам’ятників, що стоять по всій Україні, та бронзових скульптур, які прикрашають парки у Франції, а також хол центрального офісу потужної екологічної французької фірми “Groupe Environnement S.A.”– третьої такої у світі. Він є автором спеціальної нагороди “За розвиток національного кінематографу” Міжнародного фонду “Україна 3000”, яка вручається на щорічному Міжнародному кінофестивалі “ Молодість” у Києві з 2003 року, а також величезної кількості виставок (зокрема, понад сорока персональних саме у Франції – у найпрестижніших французьких виставкових залах, та понад десятка в Україні), героєм одного з найвідоміших міжнародних мистецьких видань – “Словника живописців, скульпторів, рисувальників і граверів всіх часів і всіх країн” Е. Бенезіта (Париж, 1999).

Намагаючись говорити через умовну метафізичну форму, де важить не стільки зовнішня експресія, скільки глибока внутрішня динаміка навіть статичних фігур, ліплячи свої скульптури не на основі моделей, а на основі зроблених з них рисунків (оскільки саме рисунок є основою  будь-якого візуального мистецтва), Володимир Одрехівський творить свій світ, незважаючи на популярність та відгуки в пресі, а тільки на свої відчуття та горизонти в осягненні людської душі. А вони – безмежні.

“Зрештою, сенс мого існування, – ділився художник думками з “Поштою”, – максимально напитися життя, пізнати його глибину і максимально передати свої знання та відчуття через власну творчість іншим. Нехай це буде коротко, але містко. Сьогодні розумію, що майбутнього немає, майбутнє – вже зараз. І це – найцінніше”.

А в роздумах про пошук гармонії людини зі світом і самим собою художник зазначив: “Завжди треба пам’ятати, що в пошуках цієї гармонії ти не переміг назавжди. Цю гармонію треба відшукувати щодня, бо це щоразу певний компроміс (але тільки у бік добра, а не зла) між тобою самим, кимось іще і світом. І коли ти це усвідомиш, жити тобі стане значно легше”.