У галереї "Дзиґа" розпочалася виставка живопису "Біла шапочка" львівського художника Андрія Гуменюка. Попри те, що Андрій Гуменюк (зокрема, у львівському мистецькому середовищі) не потребує додаткових окреслень, персонально цей цікавий митець у Львові виставляється уперше.

Як наголосив на відкритті виставки мистецький куратор "Дзиґи" Влодко Кауфман, Андрій Гуменюк належить до митців, які постійно перебувають у пошуку, є несподіваними, а головне - не бояться помилятися. Не схильний спекулювати старими прийомами, зловживати ефектами, що подразнюють око, Андрій Гуменюк є творцем із потужним внутрішнім потенціалом і поодиноким, що самовіддано береже й у власній душі й у творчості нішу для романтизму.

Репрезентуючи увазі присутніх роботи, створені упродовж останніх трьох років, художник раптом постав як людина, яка з цікавістю трансформує світ дитини через призму дорослого світосприймання. Такий підхід до малярства Андрій Гуменюк взявся практикувати невипадково: його улюбленицядонька, п'ятирічна непосида Іванка, яка метушилася тут же, раз по раз підбігаючи до тата, відразу дала зрозуміти, про яку "білу шапочку" йдеться.

"Пошті" дівчинка зізналася - на картинах у "Дзизі" вона собі й справді подобається. Але тут же додала: значно більше, ніж дивитися, як малює тато, їй подобається малювати самій. Правда, із татом поруч ...

"Я ще раз повторю те, що вже сказав на відкритті: людина бореться не зі світом, а із самим собою, - ділився думками Андрій Гуменюк із "Поштою" після урочистого дійства. - Я теж борюся. У цьому випадку, напевно, найбільше - зі своїми страхами. У кожної людини таких страхів багато. (Ще Сенека колись зауважував: "Якщо хочеш нічого не боятися, пам'ятай, що боятися можна всього" - "Пошта"). І я - не виняток. Однак природні страхи за своїх близьких у мене доповнені ще й страхом зупинки. Бо вважаю, зупинка для творчої людини - смертельна, як і те, що остерігатися тут потрібно не когось іншого, а себе самого..."