На “Молодості” – одна з найбільших подій кінороку, стрічка “Пророк” Жака Одіяра
Франція. Наші дні. Дев'ятнадцятирічний сирота Малік Ель Джабена потрапляє до в'язниці на шість років за побиття поліцейського. За ґратами, серед мафій, які ворогують між собою, йому важко протриматися: араби його не приймають, тому що він не шанує їхніх традицій, а корсиканці - через його національність. І вся ця історія легко могла би стати черговою тюремнопсихологічною драмою, якби одного разу лідер клану корсиканців Лучано, не запропонував Маліку небезпечну роботу. Малік, зрештою, виношує і власні плани...
Ця драматична історія приваблює в першу чергу своєю неоднозначністю та, при зовнішній приналежності картини до жанрового кіно, складною та насиченою структурою нагромаджених та відбитих у стрічці проблем.
Головний герой, якого й героєм назвати важко, поступово перетворюється на такого собі молодого, але вже безжального і хитрого вовка, його патрон з останніх сил утримує слизьку владу, а Одіяр з усього цього "ліпить" напрочуд сильну та емоційно напружену соціальну драму.
Для Одіяра це не перший досвід такого кіно. Зокрема, він був співавтором знаменитого сценарію "Професіонала" з ЖаномПолем Бельмондо. Попередні картини, де він працював уже як режисер, так само розвивали теми емігрантів і криміналу, але скоріше драма розвивалася у середині. До прямого зіткнення із жорстоким світом злочинності не доходило. Натхненний Скорсезе, Де Пальмою й Копполою, він сміливо знімає жанрове кіно, яке вміло приправляє ностальгією за старим французьким кіно. Побудований винятково на великих і середніх планах, "Пророк" демонструє, навіщо потрібна ручна камера, роблячи з в'язниці, де розвертається майже вся дія, справжню структуру соціуму.
"Пророк", звичайно, не робить революцію у світовому кіно. Проте його сміливо і цілком справедливо можна назвати одним із найсильніших фільмів року. Організатори "Молодості" та дистриб'ютори картини "Артхаузтрафік" обіцяють, що стрічка вийде у прокат 6 листопада.
У Каннах Жак Одіар поділився із пресою своїми думками і про цей фільм, і про кіно в цілому.
- Тюремна драма багато в чому закритий жанр. Як вам удалося уникнути штампів і домогтися настільки приголомшливої реалістичності?
- У сьогоднішній Франції, знімаючи фільм про в'язницю, ви зіштовхуєтеся із двома перешкодами: впливом документалістики, яка є своєрідним соціологічним дослідженням і яка в цьому випадку мене не цікавила, і впливом тюремної естетики, що нав'язується американськими телесеріалами, далекими для нашої культури. Ми відвідали безліч в'язниць у пошуках місця для зйомок, але всі вони були або занадто старими, або там було неможливо знімати. Тому ми побудували декорації. Це був дуже важливий етап роботи, на якому фільм отримав свою форму. Мова йде не про павільйон зі зйомними стелями й стінами, але про постійну декорацію. Коли ви щодня знімаєте у в'язниці, реалістичність з'являється сама собою.
- Що стало відправною точкою для створення фільму?
- Абдель Рауф Дафрі й Ніколя П'юфолі передали мені оригінальний сценарій, і я разом з Томасом Бідегейном переробив його. Я не хотів проводити соціологічне дослідження, мені було цікаво зосередити увагу на мафіозних угрупованнях у тюремному середовищі, які є закритими для стороннього співтовариства. Мені сподобалася ідея використання різних мов і діалектів (корсиканського й арабського), які ще більше відчужують ці угруповання й надають їм якусь містичну ауру (на жаль, при перекладі такі мовні нюанси стрічки зникають - "Пошта"). Мені хотілося показати людей, які входять у це кримінальне братерство поряд з носіями інших культур. Головний герой Пророк по суті є новим кримінальним прототипом: він не психопат, він розумний і поводиться мало не як янгол.
Мені також було цікаво показати в'язницю як метафору суспільства. Через якийсь час світи в середині в'язниці й за її межами зливаються в один, і те, що ми довідаємося усередині, здобуває значимість і зовні. Я хотів створити героя, що тільки у в'язниці може одержати ті знання, які придадуться йому в його повсякденному житті. Його характер - це свого роду чистий аркуш; він починає формуватися як особистість у рамках даного суспільства, тут він задається питаннями, які раніше його не хвилювали.
- "Пророк" - це жанровий фільм, що у той же час поєднує в собі елементи різних жанрів, у тому числі фантастичні.
- Я хотів зробити жанровий фільм, у якому грають невідомі, за винятком Нільса Ареструпа, актори; свого роду вестерн, "Людина, яка вбила Ліберті Велланса" без Джона Вейна. Фантастичні елементи й сцени із привидом дозволили мені представити внутрішнє життя Маліка, розкрити поза жанровими сценами те, що відбувається в голові героя, коли двері камери зачиняються за ним. Мені подобається ідея створення міжжанрових фільмів, розширення меж. Кіно більше не повинне задовольнятися винятково засобами, успадкованими від минулого. Так, приміром, об'єднання традиційного й цифрового кіно свідчить про те, що способи сприйняття й відтворення світу на екрані завжди відрізняються.
![]() |
|
Тахар Рахім (Малік Ель Джебена) У 2005 році Тахар Рахім дебютував у документальному фільмі Сириля Меннегана "Тахар, студент", після чого одержав свою першу роль - у фільмі "Усередині" Александра Бустілло й Жюльєн Морі. Одіяр помітив його в телесеріалі "Комуна ЛосАнджелеса". |
Нільс Ареструп (Сезар Лучіані) Після фільму "Моє серце битися перестало", що приніс Ареструпу "Сезара" за найкращу роль другого плану, Жак Одіяр знову запросив його зніматися у фільмі "Пророк". Вибрана фільмографія: "Прощання", "Ультиматум Борна", "Скафандр і метелик", "Моє серце битися перестало", "Перемотка", "Зустріч із Венерою", "Якби довелося почати спочатку", "Люм'єр", "Ставіскі".
|