У  80-ті роки XX сторіччя було багато терористичних актів зі захопленням заручників. Навіть у СРСР це траплялося досить часто. Мотиви у терористів були різні, але для мешканців Радянського Союзу найголовнішим мотивом була втеча з країни. «Оскаженілий автобус» – кінострічка, знята на основі захоплення автобуса з дітьми в місті Орджонікідзе (нині – Владикавказ) у 1988 році. Сюжет стрічки майже достеменно передає події, що відбулися у Північній Осетії. 1 грудня 1988-го члени місцевої автобусної бригади автопідприємства №1 взяли у заручники учнів 4-Г класу школи №42, вчительку, водія автобуса, потім екіпаж літака і парламентера-офіцера КДБ. Метою злочинців було отримання викупу і виїзд за кордон. Вони вирішили летіти в Ізраїль, не знаючи того факту, що ізраїльтяни з терористами перемовин не ведуть.

«Божевільне місто» – це єдиний фільм у цьому списку, який знятий не за реальними подіями. Він про цинічність журналістів, про право людини на вибір, про феномен популярності. Журналіст Макс Брекетт після вчиненого в ефірі скандалу, вилетів із престижного телеканалу. Повернути його може тільки сенсація загальноамериканського масштабу. Доля дала Максу останній шанс: охоронець музею Сем Бейлі, втративши роботу, вирішив відновити справедливість зі зброєю в руках – взяти в заручники колишнє начальство. І тут пощастило Брекетту, який випадково опинився на місці подій. Макс намагається вести репортаж прямо зі захопленої будівлі, але не може довго переховуватися. Після того, як його виявили, він пропонує Сему зробити ексклюзивне інтерв’ю, в якому той міг би докладно пояснити мотиви свого вчинку. Поступово журналіст починає маніпулювати простодушним терористом і вибудовувати в очах громадськості цілком певний його образ.

За основу сюжету кінострічки «Мама» взяли історію родини Овечкіних, яка у 1988 році спробувала захопити літак, щоб утекти за кордон. Але сам сюжет фільму, на відміну від того ж «Оскаженілого автобуса», радше не про саме захоплення заручників, а про те, як може скластися подальша доля тих, хто наважився на цей крок. У фільмі Поліна, мати шістьох дітей, залишилася без будь-якої підтримки. Щоб якось звести кінці з кінцями, Поліна заснувала сімейний фольклорний ансамбль. Але незабаром вона починає думати, що її діти гідні кращої долі, тож вирішує піти на відчайдушний крок – викрасти літак за кордон. Через 15 років Поліна вийде з в’язниці та дізнається, що доля розкидала дітей по всій країні: хтось воює у «гарячій точці», хтось працює шахтарем на Донбасі, а найстарший син, як і раніше, перебуває у лікарні для душевнохворих, адже тоді, 15 років тому, він прикинувся ненормальним. І мати знову збирає своїх синів, щоб звільнити старшого брата з психлікарні.

«Мюнхен» (Munich) – фільм 2005 року режисера Стівена Спілберга, в якому розповідається про терористичний акт на Мюнхенській Олімпіаді та наступну операцію помсти з боку ізраїльських спецслужб. Сценарій картини, який написав Тоні Кашнер, заснований на книзі Джорджа Йонаса і на реальних подіях. У 1972 році під час Олімпійських ігор у Мюнхені палестинська терористична організація «Чорний вересень» здійснила кривавий теракт, у результаті якого загинуло 11 ізраїльських спортсменів. Ця подія сколихнула весь світ. Ізраїльський уряд не міг стерпіти подібний удар та підготував відповідну акцію відплати. Картина стала причиною дискусії, її критикували навіть у самому Ізраїлі. Багато ветеранів і чинні співробітники ізраїльської розвідки прямо звинувачували режисера в спотворенні реальності. Але в будь-якому випадку ця стрічка не тільки про захоплення заручників, а про те що, помста завжди можлива.

«Арго» – оскароносний американський драматичний, історичний фільм 2012 року режисера Бена Аффлека. Картина створена на основі книги «Майстер перевтілення» (The Master of Disguise) Тоні Мендеза, що заснована на реальних подіях. 4 листопада 1979 року революція в Ірані досягає точки кипіння, коли під час штурму посольства США у полон взяли понад 60 дипломатів. Але у цьому хаосі шістьом із них вдається вислизнути і знайти притулок у будинку канадського посла. Розуміючи, що відшукавши втікачів, іранські військові публічно їх стратять, фахівець ЦРУ з таємного вивозу людей з країни Тоні Мендез пропонує нестандартний та дуже ризикований план їх евакуації. Можна довго сперечатися про історичну достовірність цього фільму, але заперечувати факт, що це вкрай оригінальне кіно, не можна. Стрічка вдало поєднує документальний підхід до висвітлення історичних подій і напружений трилер.

Відень. 1998 рік. 10-річну австрійську дівчинку Наташу Кампуш викрав 34-річний безробітний електротехнік Вольфганг Пріклопіль. Дівчинка у цей день посварилася з мамою і пішла в школу одна, грюкнувши дверима. Історія її не найбільш благополучного раннього дитинства розказана за п’ять хвилин. Але це тільки передісторія. А далі буде тісний підвал площею шість квадратних метрів, де прокинеться викрадена дівчинка. Там вона провела наступні вісім із половиною років, або 3096 днів. Найжахливіше в цьому те, що фільм заснований на реальних подіях. Він порушує багато гостросоціальних тем. Це і кіднепінг, і побутове насилля, і певним чином домашнє насилля. Адже головним мотивом злочинця було виховання для себе покірної дружини, яку можна одночасно і експлуатувати (змушуючи готувати, прибирати в будинку і робити деякі сантехнічні роботи та ремонт кімнат), і вічно катувати.

Початок 80-х років. Радянська Грузія. Всього кілька років залишилось до розпаду Радянського Союзу. Молоді люди з поважних грузинських сімей шукають себе в умовах закритої системи. Музика The Beatles, джинси, американські цигарки, положення у суспільстві, гарантоване майбутнє. У них, здавалося, було все, крім одного – свободи. Ціна цієї свободи виявиться занадто високою. Цей фільм знятий за мотивами реальної історії, яка трапилася у листопаді 1983 року, коли шість хлопців та дівчина намагалися викрасти літак із метою втечі з СРСР. Але все йде не за планом, і спроба викрадення обертається кривавою бійнею, в якій терористи вбивають людей, 12 пасажирів калічать, ще 50 пасажирів рейсу Ту-134 отримують психологічну травму, а ті терористи, що вижили, отримали найвищу міру покарання.

У фільмі «Готель Мумбаї» йдеться про події, які сталися в індійському місті Мумбаї в 2008 році. Тоді група терористів здійснила кілька терактів по всьому місту.

Лікар Девід зі своєю дружиною Захрою приїжджає у відпустку в Мумбаї та оселяється у фешенебельному готелі «Тадж-Махал». Там же працює не дуже акуратний, але тямущий Аржун, і туди ж пізніше заїде грізний російський бізнесмен Василь. Вони поки не знають, що на берег міста з Пакистану прибув загін бойовиків, який дуже скоро почне низку кровопролитних терактів по всьому Мумбаї. І готель «Тадж-Махал» – одна з їхніх головних цілей. Страшний теракт у Індії, який забрав життя понад сотні людей і стався всього десяток років тому, тож рани ще не встигли загоїтись. Це фільм не так про заручників, як про бажання вижити у жахливому пеклі, оскільки терористів більше цікавили вбивства, а не людські життя.

«Операція «Ентеббе» – фільм, заснований на реальних подіях. У 1976 році два палестинські та два німецькі терористи здійснюють захоплення літака рейсу 139 авіакомпанії Air France з Тель-Авіва у Париж з проміжною посадкою в Афінах. Вони беруть у заручники пасажирів та екіпаж і скеровують літак у Ентеббе, Уганда. Вимоги терористів – 5 мільйонів доларів, а також випустити з в’язниць 53 засуджених палестинців і пропалестинських бойовиків, 40 з яких були ув’язнені в Ізраїлі.

Коли всі дипломатичні способи вирішення проблеми зазнали невдачі, ізраїльський уряд схвалив проведення антитерористичної операції для порятунку заручників, яку здійснили командос. Ця операція пройшла успішною і досі вважається найкращою, сміливою і зухвалою рятувальною місією в історії будь-якої країни.

Події розгортаються у Стокгольмі у 1973 році. Одразу після втечі з в’язниці чоловік вирішив пограбувати банк. Він взяв у заручники чотирьох працівників установи та попросив поліцію звільнити з тюрми його співкамерника та надати йому 3 мільйони крон і спортивний автомобіль. Впродовж п’яти діб двоє злочинців та четверо їхніх заручників були замкнені у приміщенні банку.

У кримінальній драмі «Стокгольмський синдром» йдеться про резонансний злочин, який стався у 1973 році. Поведінка заручників після звільнення здивувала суспільство, оскільки усі вони симпатизували своїм кривдникам. Відомо, що послуги адвокатів викрадачам оплачували жертви злочину за власною ініціативою. Відтоді поведінку, за якої жертва симпатизує своєму викрадачеві, почали називати «стокгольмським синдромом».