– Я надзвичайно вдячний за цей фільм! Пережив його дуже глибоко, гостро. Це велика подія для України. Мене вразило те, як гарно передали кохання Валентини і Василя. В українському кінематографі я рідко бачу настільки правдиво зіграні ролі. За цими людьми, героями просто іде душа. Одразу згадуються рядки з поезії Василя Симоненка: “Але скажи: чи ти зі мною поруч. Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?”. І вони пройшли безтрепетно! Цей фільм кінематографічно передає реальність зовсім іншого світу. Перед початком ми бачили трейлери інших фільмів. І я собі думав: “Тут вигаданий світ, чого вже тільки не вигадують, аби передати пристрасті людських душ”. А одразу після цих кадрів починається фільм, де є зовсім інші реалії, реальність. Я на неї дивлюсь і думаю: “Та це ж неможливо передати кінематографічним способом, бо видається, що такого не може бути насправді, але це правдиве! Тут немає жодної неправдивої сцени, кожна з них викликає якусь асоціацію у мене”. Фільм дуже правдивий! Але я ставлю себе на місце сучасної молодої людини, яка скаже: “Так, вони грають. Це не може бути насправді!”. Але все це було! Прекрасно зіграна роль Василя Стуса. Передали висоту людини і її трагедію. Людини, яка стоїть на п’єдесталі духу і постійно неминуче стикається з опором суспільства. Але, окрім Стуса, тут є ще чимало особливих постатей. Та ж Алла Горська, яка важлива своїм нонконформізмом. Вона вийшла з російської родини, але загорілась українським патріотизмом, в цьому фільмі це добре показали. Дуже складно було передати різні ситуації, проте автори мають право на відхилення у певних подробицях доти, доки передають дух і атмосферу епохи. І в цьому випадку їм це вдалося.

– Коли творча група робить таке кіно, треба шукати певного консенсусу. Зараз в Україні один відсоток населення, який належить до тих дисидентів-шестидесятників – це ті, хто не знав Стуса особисто, але знали ті часи, як це було. А є 99 відсотків, які щось знають, але дуже мало, вони далекі від тієї епохи. Як-от молодь, яка читала якісь переповіді з підручників. Тому коли ми знімали фільм, то мали враховувати обидві ці аудиторії. Ми багато працювали над самою персоною Стуса, щоб передати, яким він був, опитали багатьох людей, які його знали. Наші автори спілкувалися із багатьма дисидентами, зокрема записали одне з останніх інтерв’ю Левка Лук’яненка і багатьох інших, з ким Стус працював і сидів. Саме подробиці цих розмов і є основою нашого фільму. Звісно, багато фактів можна знайти в інтернеті, але є такі, які знали тільки ті, хто був поруч із Стусом, знав його думки, переживання, все, що було у нього на душі. Саме цю інформацію ми намагались максимально передати глядачам. Нам дуже приємно, що “Заборонений” на окремому показі у Держкіно дивились дисиденти, які також потвердили, що кіно відповідає тому часові і тим подіям, воно є автентичним. А рідна сестра Василя Стуса Марія зауважила, що ми показали його так, ніби знали за життя: “Який Васінька був у житті, такий він тут, на екрані”. Ми намагались показати Стуса не тільки як поета, а й правозахисника. Він постійно боровся з кривдою, мав загострене почуття справедливості, він реагував вибухами емоцій на неправду. Цей фільм насамперед про правду, про свободу слова, право бути собою, вільно думати і говорити, відстоювати свою позицію до кінця. Цей фільм про постать, яка не зрадила собі, на відміну від багатьох у радянські часи. Стосовно ситуації, яка бентежила всю Україну: всі переживали, чи буде сцена суду у фільмі. Зараз вона є навіть у більш розширеній версії, аніж у початковому сценарії. У нас була сцена суду і сцена зустрічі Медведчука зі Стусом віч-на-віч за зачиненими дверима. Останню ми вилучили, бо довести, це правда чи неправда ми не можемо. А сцену суду довелось показати в суто документальному викладі з тієї інформації, яку можна було знайти. Також прізвище адвоката у фільмі не назване, оскільки за правовими нормами ми мали б отримати письмовий дозвіл від цієї людини на використання її прізвища, особистої інформації. Як ви розумієте, із цим було дуже важко. Та вибухнув скандал, і завдяки підтримці народу сцену з судом тривалістю три хвилини ми перезняли й збільшили майже до десяти хвилин. Знімали за матеріалами справи слово в слово, без художніх викривлень. Це все, що ми могли зробити.