Учора, 2 липня, в арт-галереї “Зелена канапа” відбулося урочисте відкриття нової виставки живопису “Ефемерний ландшафт” львівського художника Петра Сметани. Гості події мали нагоду побачити львівське продовження проекту, раніше представленого митцем у рамках Kyiv Art Week 2019.

Варто зауважити, що ще в 2010 році саме у арт-галереї “Зелена канапа” Петро Сметана мав свою першу персональну виставку. З того часу через різні впливи і внутрішні пошуки автор еволюціонував у яскраву творчу одиницю загальнонаціонального масштабу.

Стилістика митця поступово ставала мінімалістичною. Він, як віртуозний скульптор, позбувся усіх зайвих деталей, але на полотні. Ідея творчості Петра Сметани стала філософсько-актуальною. І сьогодні його можна назвати ліриком урбаністичного пейзажу. Тема життя міста з його традиціями, з відчуттям, що все минає, що все – тільки мить, тлінне і таке тендітне, все потребує його фіксації. І водночас відкидання ностальгії, спрямованість думок до майбутнього, що передбачає збереження основ, стали його неповторним стилем.  

От що каже про концепцію “Ефемерного ландшафту” сам художник: “Живучи в транзитній країні у перебіжний період свого розвитку, почуваєшся відповідно. З присутнім відчуттям тимчасового доводиться співіснувати. Це вибиває з-під ніг фундамент, який би мав лягти в основу нашої сучасної світобудови. Чи одноразовість насправді нищить відповідальність за вчинки, які творяться, і думки, які висловлюємо? Немає потреби в добротності виконання, немає віри в те, що об’єкти, створені в актуальний час, мають прожити довше, аніж термін їхньої придатності. Значною мірою ми не маємо потреби зберігати навіть те, що дісталося нам у спадок. Часто відбувається діалог із собою, із собою хвилинним. Від результату цього діалогу залежить паралельний вигляд нами залишеного. У сьогоденні має місце мимобіжне сприйняття баченого ландшафту уявного майбутнього без можливості зупинки, щоби подивитися навколо. Швидкі зміни і швидкість прийняття  рішень часто не дають достатньо часу для аналізу того, що відбулося. Рухаючись транзитом до ефемерної точки, ми  просто дивимося, роблячи спроби рухатися швидше”.