– Я привезла перемогу, конкурс відбуватиметься в Україні. Де саме – залежить не від мене. Я на це не впливаю, це не моя відповідальність, вирішувати цього я не маю права! Є люди, як вже знають, як Євробачення проводити, що для цього треба – ось із ними варто радитися і в них питати. 

фото: Олег Огородник

Мені здається, що і Львів, і Київ були б вдалими містами для проведення конкурсу, це прекрасні місця для зустрічі іноземців. Бо в них є основне – тут можна передати атмосферу. Цей фактор дуже важливий для проведення конкурсу. В Швеції я це відчула! Основне – не архітектура чи смачна кухня, а люди! Вони завжди усміхались мені, допомагали. Навіть під час коротких переїздів у метро після репетицій на Євробаченні у Стокгольмі я відчула їхню підтримку, готовність допомогти, підказати, де вийти і куди піти. Тож маю таку мольбу до українців: починайте потрохи працювати над собою. Ми вміємо бути щирими, добрими, толерантними. Можливо, ми про це забули, але треба про це згадувати. Бо на конкурс приїдуть люди різних традицій і культур. Окрім цього, Євробачення – це улюблений фестиваль осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. І варто бути до них лояльнішими, навчитися сприймати інших людей такими, якими вони є.

Попри все, Євробачення в 2017 році має відбутися саме в Україні. Наша країна не повинна нікому віддавати право проведення цього конкурсу, точніше свою перемогу. Вперше від вас чую про можливе передавання права на проведення Євробачення-2017 іншій країні. Мені здається, це неможливо. Ні, ні і ще раз ні! В жодному випадку! Ми не можемо… Із премією не дають жодних матеріальних заохочень – це просто пас країні. Проведення конкурсу дасть нам великий економічний ріст. Зверніть увагу: цього року Євробачення дивилися Китай, Америка, Австралія – 300 мільйонів глядачів. Це вперше була така аудиторія глядачів конкурсу!

– Перше моє відчуття після перемоги на конкурсі – шалене бажання закритись у підвалі з музикантами і записати новий альбом. Буду допрацьовувати кілька пісень, зокрема композицію з “Дахою Брахою”, про яку розповідала на минулій прес-конференції у Львові. 

А щодо кліпу на “1944”, то  він беззаперечно буде! За кілька хвилин до початку цієї прес-конференції мені зателефонував продюсер Ігор Тарнопольський і повідомив, що Universal American хоче видати альбом. Це вперше вони видаватимуть українських виконавців! Ба більше, вони погодилися видати в ньому й мої україномовні пісні з найновішого альбому – такі як “Заплуталась” і “Шлях додому”. Це для мене вкрай важливо!

А ще для промоції нової платівки Universal American потрібен промо-кліп. Вже зараз можу сказати, що відео на “1944” буде дуже незвичним. Я вже бачила сценарій і людей, які працюватимуть над його втіленням, але наразі не виказуватиму всіх таємниць.

Уже працюю над новою піснею, але у Львові співати її не буду, бо не було часу допрацювати цю композицію. А я не вмію і не хочу показувати недороблене! Тож чекайте...

Щодо концерту у Львові, то це продовження туру, який я почала два місяці тому. Львівська опера не вмістила всіх охочих, тому ми зробили додатковий концерт в трохи іншому форматі у холі “Кіно”. Я люблю Львів, ви знаєте про це! Мені завжди приємно повертатися сюди знову і знову. Тут моя публіка, чого ж іще може бажати музикант? На цей концерт квитки розкупили вже наступного дня після моєї перемоги на Євробаченні. 

Одразу зауважу щодо поїздки з Президентом України на саміт у Туреччину. На саміт не лечу. Я музикант, так мені комфортно. Я пішла на цей конкурс заради своєї музики, заради своєї історії, заради того, щоби люди, які не знають, хто така Україна, що таке – 1944-ий, хто такі кримські татари, ставили багато питань. А ти маєш три хвилини, щоби розповісти через свій спів цей біль. Тому я не поїду… Мені приємно отримати це запрошення, але в мене концерти у Києві, Харкові, Дніпрі. Ці концерти були заплановані заздалегідь. 

Тож зараз ми продовжуватимемо тур – з України на Європу. Бо в мене буквально розривається телефон (усі хочуть, аби я виступила сама або з бендом). Пропозиції різні, їх дуже багато, а мені це приємно як музикантові.

– Попри те, що всі ми боролись за свою країну, за перемогу, підтримки не бракувало! Майже всі виконавці підходили і питали мене про пісню, як перекладається текст з кримськотатарської. Перед фіналом зі мною говорила Лорін. Питала, звідки я. Коли дізналась, що з Криму, сказала: “Співай! Співай так щиро, як тільки зможеш, аби тебе почули!”.

Після репетицій до мене підходили учасники-конкуренти і признавалися, що пісня проймає їх до сліз. Ми за настроєм сприймаємо Євробачення як “peace and love”, любов та мир. Але він не такий легковажний. Цього разу конкурс розпочали з номера із відео, як Європа зустрічала біженців із Сирії. І я переконалася, що це не конкурс феєрверків та фриків – вони говорять про серйозні речі, розуміють їх попри всю легкість заходу.

Щоправда, перед виступом було досить важко зібратися з настроєм, зберегти саме ту емоцію, яку треба. Адже моя історія дуже відрізнялася від інших за настроєм та змістом. За 20 хвилин до виступу мені було погано, я просто лежала на дивані. Треба було настільки сконцентруватися на посилі, що майже доводила себе до істерики. В голові передивлялася цю історію знову і знову, дивилася на неї очима своєї бабусі… Мені важливо було не втратити цю емоцію! Бо ні візуальний супровід пісні, ні гарна сукня не створили б того настрою, який був потрібен. І це вдалося!

Перепрошую, що ця пісня у багатьох викликала сльози. Я, звісно, могла б прикрасити її якимось “бантиками”. Але вона така є. Для мене це остання прощальна колискова – пісня, яку мати співає дитині, яку вона більше ніколи не побачить...

– Після моєї перемоги на Євробаченні сталося диво: мої батьки розповідають, що Крим об’єднався!.. Не знаю, на скільки часу, але є відчуття, що об’єдналися ті, що за Україну, і ті, що проти неї. Люди приходять, вітають, дарують квіти, печуть пироги… 

Хоча трапляються й неприємні речі. Довкола дому моїх батьків ходять люди...  Фотографують наш дім, лізуть у город, розшукують мого дідуся... Вишукують якісь брудні сенсації…

Днями до батьків приїхала пара, яка представилася родиною. Мама їх прийняла з відкритою душею, нагодувала, поклала спати... І лише вранці батьки дізналися, що ці люди – російські журналісти... Ці особи написали сенсаційний матеріал, як вони побували в гостях у співачки Джамали... 

Мені огидно, коли так низько падає журналіст… Адже це така чудова професія, коли ти можеш розповідати людям правду, а не чинити таке... Зараз мені трохи тривожно за батьків, бо вони відкриті, щирі люди, завжди приймуть, нагодують, зустрінуть. Переживаю, аби цим не зловживали такі люди.