Любимо і пам’ятаємо
Україна провела в останню путь Андрія Кузьменка. Та Він житиме поруч, пліч-о-пліч із нами кожен день
фото: Helen Bozhko
“Міняйте світ до кращого. бо ви в ньому живете!”
Своїми неймовірно гарними піснями у серцях мільйонів він буде завжди. Запам’ятаймо його життєрадісним та світлим, з тією завше щирою усмішкою на вустах, з його кумедними жартами, кпинами по-галицьки. Таким КРУТИМ І КЛЬОВИМ ЧУВАКОМ – НАШИМ, ЛЬВІВСЬКИМ!
Не плачмо (правду кажучи, це неможливо!), бо я чомусь певна, що він не хотів, аби за ним так плакали і сумували. Певно, сказав би: “Не плачте, малі”. Він так любив сміх, знав стільки анекдотів, усіляких жартів – до кольору, до вибору. Ой, від тих його анекдотів можна було плакати зо сміху.
Він, напевно, там, на небесах, тішиться, що його працю – пісні – полюбили ще дужче! Його хіти цього тижня зі сльозами на очах співає вся країна. Їх одночасно слухають/виконують/цитують у соцмережах мільйони!
Він любив життя і нас учив його любити! Піснями. Місію свою виконав. Особливо дякую за “Мам”, “Старі фотографії”, “Місця щасливих людей”. Своїми піснями він заряджав, підбадьорював, нагадував нам про найважливіші речі в житті. Дякуємо тобі, Кузьма!
Сказати талановитий значить нічого не сказати. Він просто щодня добре, без зіркової хвороби робив свою справу. Працював з любов’ю для нас – його слухачів. І це йому вдалося!
Він був щирим і справжнім, а таких нині, на жаль, одиниці. Без фальші говорив правду, що, як і чому так в Україні. Що думав, те й казав. Різав правду в очі і не боявся, що це комусь може не сподобатися. А й справді, навіщо подобатися? Він жив, творив, був не таким, як усі, – принциповим і самокритичним.
Простий, відвертий, мудрий і такий файний жартівник. Він хотів, аби світ, в якому живемо, став добрішим, кращим. Тож робімо це обов’язково – кожен і щодня!
Свої останні іменини Кузьма святкував у Львові. Була то не традиційна забава, а концерт у прямому ефірі на радіо “Львівська хвиля”. Саме на Андрія, 13 грудня, улюблене радіо львів’ян зорганізувало традиційний “Андріївський Анплагд”, ведучими якого були Влодко Лучишин і близький товариш Кузьми Андрій Великий.
То був драйвовий вечір, на якому випало щастя побувати й мені. Улюблені пісні, запальні сороміцькі коломийки наживо від Кузьми (до речі, ці коломийки він виконав ексклюзивно для слухачів “Львівської хвилі”). Кузьма співав і кайфував. А зал разом із ним співав, кайфував і танцював! Той вечір і ті сорок хвилин драйву від “Скрябіна” були неймовірно позитивними. Ну як таке можна забути?!
Пригадую, як зал просто вибухнув, коли “Скрябін” заспівав “То є Львів...”! Кращої пісні про наше рідне місто, напевно, не буде ніколи. Тоді він встиг подякувати своєму Львову, а його востаннє (!) в прямому ефірі на радіо привітали з іменинами!..
 |
| фото: Андрій Польовий |
Говорячи про “дурнувату війну” перед піснею “Лист до друга”, Кузьма сказав: “Я не знаю виправдання смерті. Ні одній мамі не поясниш ніколи в житті, чому її дитина не приїхала додому і більше ніколи не приїде…”
Він це говорив, маючи на увазі бійців, які зараз на сході України. Говорив і не знав, як воно у лютому буде його мамі… Додому не приїде більше він, Кузьма. А далі… А далі було “Мам”… Він співав і додавав: “Співаємо, і кожен згадує свою маму!”, “Мамочки, любимо вас!”
А опісля була виконана так щиро пісня “Місця щасливих людей”. Він якось так легко співав, робив знимки на телефон і був таким щасливим! “Львів рулив, рулить і рулити буде, бо тут живуть мудрі та прості люди”, – лунало з вуст Кузьми. А потім… Потім він жартома мовив: “Щось я так, якимись недобрими фібрами відчуваю, що то був останній наш ефір утрьох…” Так… Зі Львовом попрощався “Старими фотографіями” і подякував місту Лева. Попрощався назавжди і подякував востаннє: “Дякую величезне!”
Добра, чесна, відкрита і позитивна Людина, яка всіх заряджала оптимізмом. Таким Кузьма залишиться в нашій пам’яті. Він вкладав свою душу в пісні. Молімося за нього, нехай спочиває з Богом. Молімося за його найрідніших і друзів, яким зараз дуже важко. Молімося за його батьків. Молімося за його маму, якій він присвятив таку потужну пісню. Молімося за його дружину. Молимося за його донечку, яку тепер люблячий татко оберігатиме з небес. Дякуємо тобі, Кузьма, що ти був, є і будеш назавжди в наших серцях. Ми любимо тебе!
“Мам” Я завжди мріяв написати пісню про маму, Але різні поети всі слова вже сказали, I я не хотів би повторити когось із них, Я біля своєї мами буду завжди маленьким, I як тільки покличе, прибіжу скоренько, тому я і написав ці слова як міг. Мам! Ти мене вибач, що я став дорослим, I вже минула сорок третя осінь, Як я побачив перший раз свій дім, Я, може, трохи пізно став її розуміти I нечасто дарував на день народження квіти, I були часи, коли я тижнями їй не дзвонив, Але тепер, коли вона мене обіймає I разом із татком щось про внучку питає, Я з радості плачу, що маю живих батьків. Мам! Ти мене вибач, що я став дорослим, I вже минула сорок третя осінь, Як я побачив перший раз свій дім. Мам! А можна я до тебе завтра приїду, I ми на кухні не одну годину Собі на різні теми посидим. Я дякую тобі за то, що я вмію, I я дякую тобі за то, що я розумію Ті речі, які не пояснюють навіть в книжках. Хай буде біля тебе завжди ангел-хранитель, I я тоже десь поряд буду завжди бродити, щоб не міряти наше життя в телефонних дзвінках. Мам! Ти мене вибач, що я став дорослим, I вже минула сорок третя осінь, Як я побачив перший раз свій дім. Мам! А можна я до тебе завтра приїду, I ми на кухні не одну годину Собі на різні теми посидим. | “То є Львів...” Привіт, старий, ти кльово виглядаєш. Я гордий, що давно вже так і добре тебе знаю. Ми знов зустрілись, веди мене на каву, Як 20 років тому, де костел на Привокзальній. Сімка вниз на Погулянку повертає, Дзеленькає сердито, бо все часу немає, Ну а площа Ринок спати не лягає, Історії збирає і розповідає... То є Львів, мій колєґа, про нього різне кажуть: Приезжим из востока Криївку тут покажуть. То є Львів, моє місто, не з простого тіста, Ліплений роками – друзями й ворогами. То є Львів – старенький, мудрий, сивий дядько, Кожному залишить кавалочок на згадку. То є Львів, “Бонжорно!”, Неаполь і Ліворно, По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять. Дівка-Левандівка пахне поїздами, Мостами, переїздами і гострими словами, А ратуша скучає, шпилем небо дзюравить, Вона крута чувіха, і її ніхто не сварить. Ну а Сихів-Сихів, в автобусі надихав, Вікна запотіли від запахів неділі, А стара Пекарська, я нею нагулявся, Як пари пропускав і по Личакові хитався. То є Львів, шановні, вбирайте шлюбні сподні, Краватку, маринарку і “вйо!” по Стрийськім парку. То є Львів чудовий, вуйко ґонуровий, Я тішуся, шо з вами ходжу цими вулицями. То є Львів – старенький, мудрий, сивий дядько, Кожному залишить кавалочок на згадку. То є Львів, “Бонжорно!”, Неаполь і Ліворно, По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять. То є Львів, то Львів... |
 |
| фото: Андрій Польовий |
Світлої пам’яті Андрія “Кузьми Скрябіна” Кузьменка Це зрозуміло, кожен в світі гість, Ніхто не зна, чи доживе до ранку, Але піти з життя у 46 Це долі незбагнена забаганка. Чому вона зі смаком вибира Талановитих, мужніх, повних сили, Невже для долі і буття це гра, А ми лише ляльки її безсилі? Хто вибира to be or not to be? Хто замовляє засухи і зливи? Прости, Кузьма, я не казав тобі, Ти був серед найкращих особливим. Хай буде пухом батьківська земля, Хай ангели зустрінуть твою душу! Щось зимно! Лиш твоє ім’я Цю крижану гармонію порушить. Євген Рибчинський |  |
| фото: Наталія Волосацька |
“Скрябін” (офіційна сторінка):
– Світ не знатиме подібної до нього Людини. Людини, поруч з якою відчуваєш неповторну легкість, якесь неймовірне душевне піднесення; здається, ти зможеш усе. Людини з енергетикою, що може рушити гори. Людини з поглядом, який вміщує цілу палітру почуттів: доброзичливість та мудрість упереміш із дитячістю та безпосередністю. Біля нього завжди хотілося усміхатись, навіть коли він сердився. Щось таке Величне у ньому змушувало прислухатись до кожного слова, а потім постійно працювати над собою та ніколи не зупинятись на досягнутому... Такі Люди не помирають. Ніколи. Він житиме поруч, пліч-о-пліч із нами кожен день. Наставляючи нас на правильну дорогу своєю глибокою життєвою мудрістю. Любимо і пам’ятаємо. Спочивай із миром.
– Світ не знатиме подібної до нього Людини. Людини, поруч з якою відчуваєш неповторну легкість, якесь неймовірне душевне піднесення; здається, ти зможеш усе. Людини з енергетикою, що може рушити гори. Людини з поглядом, який вміщує цілу палітру почуттів: доброзичливість та мудрість упереміш із дитячістю та безпосередністю. Біля нього завжди хотілося усміхатись, навіть коли він сердився. Щось таке Величне у ньому змушувало прислухатись до кожного слова, а потім постійно працювати над собою та ніколи не зупинятись на досягнутому... Такі Люди не помирають. Ніколи. Він житиме поруч, пліч-о-пліч із нами кожен день. Наставляючи нас на правильну дорогу своєю глибокою життєвою мудрістю. Любимо і пам’ятаємо. Спочивай із миром.
 |
| фото: portal.lviv.ua |
Руслана Лижичко, співачка:
– Страшний біль всередині... і зимно… У Львові зимно... Моя мама сказала, що така болюча трагедія була, коли ховали Івасюка: “Кузьма – це Івасюк нашого покоління”. Всі пісні – в душу, кожне слово – на пам’ять, завжди і всюди народний... Всі, кого я зустріла, плачуть...
– Страшний біль всередині... і зимно… У Львові зимно... Моя мама сказала, що така болюча трагедія була, коли ховали Івасюка: “Кузьма – це Івасюк нашого покоління”. Всі пісні – в душу, кожне слово – на пам’ять, завжди і всюди народний... Всі, кого я зустріла, плачуть...
Андрій забрав (принаймні від мене точно) частину життя... З ним було пов’язано дуже багато моментів... Я зараз не лише концерти і творчість маю на увазі. Це перш за все море незабутнього спілкування. Він забрав частину життя... Він – Музикант з великої літери, він – Артист з великої літери, він – Людина з великої літери...
Лише зараз відчуваю, наскільки сильно я любила Кузьму. Зараз починаю це розуміти, наскільки особисто мені не вистачатиме елементарної можливості йому подзвонити і спитати: “Чувак, як справи?” Шкода, що ми починаємо цінувати і усвідомлювати такі речі лише після того, як втрачаємо... Сказати, що боляче, це нічого не сказати. Я спробую постійно викладати якісь маленькі спогади про Андрія.
До речі, ніколи не називала його Андрієм. Я завжди... у нас були смішні прізвиська, як ми одне одного називали, але це залишиться зі мною. Це, як кажуть, не для ефіру. Направду важко формувати думки. Дивишся на фото – і плачеш, дивишся на відео – і плачеш. Руки опускаються, і нічим іншим не можеш займатися. Всі мої думки лише про Кузьму.
Він подарував десятки, сотні, тисячі тонн позитиву, оптимізму... Він знав, як підбадьорити. Він дарував фантастичну безцінну позитивну енергетику, якої так сьогодні не вистачає.
Що ми можемо зараз зробити? Як кожен з нас може віддячити нашому Кузьмі за ті світлі моменти, які він дарував нам? Що ми можемо дати йому таке, щоби кожна часточка нашої енергії пішла до нього?
Не знаю, у яких формах та матеріях це вимірюється, але вірю, що він це відчує. Тому я вважаю, що ми маємо організувати не лише концерт, який я пропоную зробити з тими почестями, на які Кузьма заслуговує... Це має бути надзвичайно велика арена... Це має бути рок-н-рол. Цей концерт має бути незвичайним... і він необхідний... Після таких заходів з’являється хоч маленьке, але полегшення.
Я повністю підтримую ідею, що кошти від цього концерту треба буде передати його сім’ї, якій зараз дуже непросто, як і його команді.
 |
| фото: Мирослав Пархомик |
Олександр Ксенофонтов, продюсер:
– 1993-1994 рік. Я був звукорежисером на “Студії Лева”. Руслана прибігала послухати “нову музику”. Записував Кузьму, “Щось зимно”. Міксував Володя Критович. Був такий особливий стан. Писали по ночах. Шура весь час тикав по клавішах із синтетичними драмсами. Я не розумів, як синтетика може замінити “живйо”. Але особливий стан... Він тоді з’являвся. І зараз знову цей стан. Від Кузьми. ЩОСЬ ЗИМНО.
– 1993-1994 рік. Я був звукорежисером на “Студії Лева”. Руслана прибігала послухати “нову музику”. Записував Кузьму, “Щось зимно”. Міксував Володя Критович. Був такий особливий стан. Писали по ночах. Шура весь час тикав по клавішах із синтетичними драмсами. Я не розумів, як синтетика може замінити “живйо”. Але особливий стан... Він тоді з’являвся. І зараз знову цей стан. Від Кузьми. ЩОСЬ ЗИМНО.
Сум. Ранок. Авто. Відчай. Покоління. Епітафія. Смерть. Моє покоління зрозуміє, чому цими словами я попрощався з Андрієм. Сильний біль за недосказане і недоспіване. Колись, але вже не тут. Між Дітьми Квітів і Дітьми Незалежності були МИ – Діти Весни. Весни, коли сніг ще не розтанув, але Сонце вже вказувало, що Майбутнє в кроці від тебе. Ми і зараз так живемо. В кроці від Майбутнього. Коли із Покоління випадає цеглина, Майбутнє ніби віддаляється. Дуже сильне відчуття, що нас стало менше. Набагато менше. Мир Тобі, Андрійку.
Марія Бурмака, співачка:
– Згадала, як 8 років тому ми із Положиком, Пелихом і Сергієм Хариновичем прийшли колядувати до Кузьми, а його не було вдома... І я ще щось помадою написала на воротах...Ох як же ж боляче. За все. І за те, що справжня любов у нас часто проявляється, коли людини вже нема... Встигайте цю любов проявити за життя!!!
– Згадала, як 8 років тому ми із Положиком, Пелихом і Сергієм Хариновичем прийшли колядувати до Кузьми, а його не було вдома... І я ще щось помадою написала на воротах...Ох як же ж боляче. За все. І за те, що справжня любов у нас часто проявляється, коли людини вже нема... Встигайте цю любов проявити за життя!!!
Руслан Сєнічкін, телеведучий:
– “Здоров, малий!”… Завжди якось смішно і по-добряцьки було чути від нього… Бачив, як до Андрія підходили незнайомі люди – нікому не відмовляв, вислуховував уважно, серйозно, потім смішив різними історіями... Без понтів і пихатості…
– “Здоров, малий!”… Завжди якось смішно і по-добряцьки було чути від нього… Бачив, як до Андрія підходили незнайомі люди – нікому не відмовляв, вислуховував уважно, серйозно, потім смішив різними історіями... Без понтів і пихатості…
 |
| фото: twitter.com/lviv1256 |
Соломія Вітвіцька, телеведуча:
– Оця всенародна любов українців до Кузьми, котру зараз уже ніхто не поставить під сумнів, бо ці тисячі людей нині по всій країні тужать і згадують, вшановують пам’ять Кузьми “Скрябіна”... Може, його смерть стане переломним моментом? Можливо, такою ціною на комерційних каналах зрозуміють нинішню ситуацію в країні? І нарешті почнуть тішити вітчизняним постійно, а не випадково! Бо ми любимо наших зірок! Любимо наших музикантів і хочемо саме їх бачити на ТБ і чути по радіо!
– Оця всенародна любов українців до Кузьми, котру зараз уже ніхто не поставить під сумнів, бо ці тисячі людей нині по всій країні тужать і згадують, вшановують пам’ять Кузьми “Скрябіна”... Може, його смерть стане переломним моментом? Можливо, такою ціною на комерційних каналах зрозуміють нинішню ситуацію в країні? І нарешті почнуть тішити вітчизняним постійно, а не випадково! Бо ми любимо наших зірок! Любимо наших музикантів і хочемо саме їх бачити на ТБ і чути по радіо!
Думки та спогади друзів і колег Кузьми у соцмережі facebook.com
Департамент охорони здоров’я Львівської ОДА:
– Він мав диплом лікаря. Але справою його життя стала музика, творчість. Жартував, що українська медицина лише виграла від того, що він не став стоматологом. Кузьма Скрябін (Андрій Кузьменко) трагічно загинув на піку життя. Романтик, музикант, актор, телеведучий, продюсер, письменник. Яскрава, пряма, талановита і неординарна людина.
– Він мав диплом лікаря. Але справою його життя стала музика, творчість. Жартував, що українська медицина лише виграла від того, що він не став стоматологом. Кузьма Скрябін (Андрій Кузьменко) трагічно загинув на піку життя. Романтик, музикант, актор, телеведучий, продюсер, письменник. Яскрава, пряма, талановита і неординарна людина.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
