Хто хоч раз побував на концерті львівського академічного ансамблю “Високий Замок”, може бути гордим того, що чув справді українську пісню. Колектив, у якому працюють тільки професійні музиканти, тішить своїм талантом не лише українського, а й зарубіжного слухача вже не один десяток літ. 

Ансамбль розпочав свою діяльність у 1997 році, а через два роки “прописався” у Львівській філармонії. “Високий Замок” – бажаний гість на різних відкриттях, конференціях, презентаціях та ювілейних святкуваннях.  Тож “високозамківців” з нетерпінням чекають і високопоставлені пани, і доросла,  і молодіжна публіка. Цього разу почути українську музику пощастило дітям.

Академічний інструментальний ансамбль “Високий Замок” разом із солістом  Львівського театру опери та балету Петром Радейком об’єдналися в проект “Мелодія” і подарували свято вихованцям сиротинця “Добре серце”, що в Новому Милятині Буського району, а також учням середніх шкіл сіл Рогізно Самбірського та Прилбичі Яворівського району.

А почалося все із творчої співпраці Петра Радейка з львівським композитором Михайлом Олійником, що зародилася під час революційних подій у нашій країні. Молодого композитора так зачепив вірш Оксани Максимишин “Мамо, не плач”, який вона присвятила Героям Небесної сотні, що музика, здавалося, сама лягала на нотний записник. Михайло Олійник довго думав, кому зможе довірити виконання цього твору. Співак, на думку композитора, мав би володіти справжнім чоловічим твердим характером, оскільки пісня драматична. Коли запропонував своє дітище Петрові Радейку, співак погодився, а потім довго не міг доспівати цей твір до кінця – сльози підступно підступали до горла...

Шедевральний твір, аранжування до якого зробив  керівник ансамблю “Високий Замок” Андрій Яцків,  потужно прозвучав у Львівській філармонії  23 жовтня. Так розпочався проект української музики “Мелодія”, куди ввійшли класичні твори, українські романси та твори у стилі босса-нова, свінг, балада. Так зародилася спільна ідея проведення концертів у школах Львівської області, яку підтримав директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп разом із департаментом з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації. Соціальний проект “Рідними шляхами – 2014” підтримала й Львівська обласна рада.

І коли в призначений день ми приїхали у Новий Милятин, директор сиротинця Тарас Баландюк був приємно шокований: стільки артистів тут не було від дня його заснування. Бо, крім учасників ансамблю “Високий Замок” і Петра Радейка, приїхали ще й співачки Івана Комаревич, Світлана Дубініна, Ольга Титик, відомий гітарист Андрій Бадюк і молодий композитор Михайло Олійник. Апаратуру носили і артисти, і діти. Навіть для першачків знайшлася робота – їм доручили нести стійки до мікрофонів.

У коридорах рух. Подивитися, як артисти готуються до виступу, позбігалися всі вихованці. Хлопців найбільше цікавили ударні. “Дядьку, дайте раз вдарити у барабани”, – просили барабанщика Ореста Лозинського. І як тільки він дав одному з хлопчаків палички, до барабанів вишикувалася черга. Найменший у ній, мабуть, зрозумів, що йому не пощастить пограти на барабанах, тож вирішив піти іншим шляхом: “Дядьку, а ви маєте ігри на телефоні? Дайте побавитися”. Діти на таку “іграшку” відреагували миттєво, і ось мобільні телефони інших “високозамківців” вже опинилися в дитячих рученятах.

Музика в “Доброму серці” звучала довго, бо слухачі не відпускали артистів. Тримаючи повні жмені цукерок, якими їх обдарували дівчата з проекту “Мелодія”, вихованці сиротинця разом із Петром Радейком та солістками співали “Червону руту”. Шкода тільки, що рідні батьки не бачили, як їхні діти тішилися святом, яке влаштували їм артисти зі Львова.

Через кілька днів учасники проекту “Мелодія” приїхали в гості до школярів у село Рогізне. Директор Ганна Рибак зустріла їх на порозі  школи. Пояснила, що учні наразі на уроках, але як тільки музиканти будуть готові, за школярами затримки не буде. І справді, коли учасники ансамблю “Високий Замок” пішли переодягатися, в залі за кілька хвилин не було де яблуку впасти. Не знаю, чи всі 197 учнів школи того дня були на заняттях, але здавалося, що на концерт прийшло набагато більше дітей.

“Які б тяжкі часи не були, намагаємося залучати дітей до культури нашого народу, – зазначила Ганна Михайлівна. – Запрошуємо до школи  не лише співаків, а й артистів театру. Дивуєтеся, чого так багато дітей? Два роки тому “Високий Замок” вже виступав у нашій школі, тож наші діти добре знають, який висококласний “продукт” нам покаже цей колектив”. Ну а тут ще й соліст оперного театру Петро Радейко, солістки з проекту “Мелодія” приїхали, то нікого не треба було примушувати йти на концерт.

У школі, зі слів директорки, працює кілька гуртків: вокальний, хоровий, драматичний, а оскільки навчальний заклад неподалік райцентру, діти мають можливість їздити на гуртки туди. Тож така подія,  коли до школи приїжджають артисти, не буває буденною. Директор і сама чудово співає, бо любить українську пісню і привчає  вихованців любити культуру свого народу. Учні вміють поводитися на концертах і гідно приймати виконавців.  

Коли зазвучала Шевченкова “Зоре моя вечірняя”, співав увесь зал. На запитання  Андрія Яцківа, чи знають діти, який ювілей  відзначаємо цього року, школярі із залу вигукували: “200-ліття від дня народження Кобзаря!” Що вже казати про “Червону руту”, яку знають навіть першачки і, здавалося, співали голосніше за Петра Радейка та солісток з “Мелодії”.

Артистів довго не відпускали після концерту. Вигуками “Браво!” просили співати ще і ще. А коли виконавці зійшли зі сцени, перед дверима актового залу вишикувалася черга: учні з аркушиками чекали автографів...

Наступного дня учасники “Мелодії” з ансамблем “Високий Замок” попрямували в село Прилбичі, де народився Митрополит Андрей Шептицький.  Було видно, що тут також чекали артистів.

Діти уважно і з неабиякою цікавістю слухали концертну програму. А мистецький керівник “Високого Замку” Андрій Яцків ще й провів музичну вікторину: чи знають діти, хто з музикантів грає на якому інструменті. Стовідсотково підтвердили, що Євген Сов’як грає на скрипці, а Орест Лозинський – на барабанах. Також не помилилися, що Василь Паляднік і Андрій Бадюк тримають у руках гітари. Назвали цимбали, на яких грає Олександр Голубничий, а от на віолончель Василя Іванишина сказали, що це… бандура.  Натомість контрабас став “великою бандурою”.

Саме в цій школі Петро Радейко виконав пісню “Мамо, не плач”, що вже стала гімном-реквіємом, присвяченим Героям Небесної сотні. Плакали вчителі і старшокласниці, тремтіли губи у хлопців. Здавалося, з болю стогнала земля і рвала душу скрипка...

Коли ми поверталися з Прилбичів до Львова, мене не покидала гордість за те, що маю можливість чути живу, а не “фанерну” музику у виконанні академічного ансамблю “Високий Замок” і живу українську пісню від Петра Радейка та солісток з проекту “Мелодія”. Пісню, що бере за душу...