Днями Британський кіноінститут (BFI), видавець найстарішого та найавторитетнішого кіножурналу Sight & Sound, оприлюднив результати голосування за найвизначніший документальний фільм усіх часів.
Із 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом українську стрічку Дзиґи Вертова “Людина з кіноапаратом” (1929) і таким чином вивели його на першу сходинку найавторитетнішого рейтингу.
“Людина з кіноапаратом” – друга стрічка Дзиґи Вертова, створена на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (яке працювало з 1922 по 1930 рр.) спільно з його братом і талановитим оператором Михайлом Кауфманом. Після того, як режисера виключили із Совкіно, його запросили працювати в Україні. Керівництво
ВУФКУ лояльніше ставилось до мистецьких експериментів, а от у Росії їх час вже минув. Ліберальна політика українського уряду наприкінці 1920-х на противагу догматичній політиці в Росії спричинила справжній потік еміграції кіномитців у нашу країну. У той час свої експерименти тут змогли здійснити не лише Дзиґа Вертов, а й Михайло Кауфман, Микола Шпиковський, Іван Перестіані, Микола Охлопков та Володимир Маяковський, який створив для ВУФКУ три кіносценарії.
Експериментальну “Людину з кіноапаратом” критики сприйняли неоднозначно, а кіноаудиторія взагалі не зрозуміла... Тож невдовзі цей фільм викреслили з історії радянського кіно й надовго забули про його існування. Про незвичну кінострічку Дзиґи Вертова згадали лише в 1960-х роках по смерті режисера, коли кінематографісти французької “нової хвилі” фактично заново відкрили його творчість.

Цей документальний фільм знімали в Одесі, Києві та Харкові. Насправді його можна вважати методологічним посібником для кінодокументалістів. І, водночас, це “фільм про фільм”, в якому ставляться питання про природу безпристрасної фіксації реальності. “Людина з кіноапаратом” – маніфест Вертовської футуристичної концепції “кіноока”, взірець неймовірного монтажного експерименту. Це “кіносимфонія” про життя радянського мегаполіса, в якому ще рясно розлиті ознаки славетної політики українізації – написи, гасла, плакати тощо.
Фільм “Людина з кіноапаратом” переміг у рейтингу журналу Sight & Sound попри те, що до нього номінували понад 1000 фільмів – від зародження кінематографа до наших днів. Кожна п’ята з цих кінострічок створена після 2000 року – тим неймовірніше, що саме німа стрічка 1929 року отримала таке визнання кінопрофесіоналів.
Варто зазначити, що журнал Sight & Sound який виходить у Великобританії з 1932 року – найстаріший з існуючих кіножурналів у світі. За результатами опитувань сотень кінопрофесіоналів з усього світу, що десять років (з 1952-го) журнал публікує рейтинги найвизначніших ігрових фільмів усіх часів. Ба більше, саме рейтинги Sight & Sound вважаються найавторитетнішими в середовищі кінематографістів.
Упродовж останнього півстоліття у них лідирував “Громадянин Кейн” Орсона Веллса, і лише два роки тому з першої позиції його витіснив трилер Адьфреда Гічкока “Запаморочення”. Саме в 2012 р. у рейтингу, в якому не виокремлювали ігрові та неігрові фільми, “Людина з кіноапаратом” посіла феноменальне восьме місце серед фільмів усіх часів, що й спонукало BFI запровадити окремий рейтинг документальних фільмів. Повний рейтинг голосування по 50 найвидатніших документальних стрічках усіх часів оприлюднять у вересневому номері журналу Sight & Sound, який вже в серпні з’явиться в продажу.
Згадати уроки історії
Цікаво, що у п’ятницю, 8 серпня, на Мистецькому хуторі Обирок у рамках фестивалю “ХЛІБ” Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA та Національний центр Олександра Довженка представлять показ відреставрованої версії іншого фільму Дзиґи Вертова – “Одинадцятий” (1928 р., Українська РСР) – із саундтреком Антона Байбакова.
Кінострічка “Одинадцятий” змонтована з кадрів радянської кінохроніки 1920-х років і розповідає про будівництво соціалізму в Українській РСР. Це перший фільм, знятий Вертовим в Україні. Одинадцятий рік радянської влади – період індустріалізації, зведення Дніпровської ГЕС та інших промислових гігантів. Режисер вирішив обійтися без “круглих дат”, щоб уникнути зайвого галасу та офіційних урочистостей.
Камера фокусується тільки на головному – на праці, невтомному будівництві нової соціалістичної дійсності в УРСР. 28 лютого 1928 року Дзиґа Вертов сказав, що “Одинадцятий” написано відеокамерою без посередництва сценарію і що камера замінила для нього перо письменника. Це дозволило режисерові стверджувати, що він винайшов чисту кінематографічну мову (водночас глибоко соціалістичну), в якій камера безпосередньо фіксує сиру матерію життя.
Музичний супровід до фільму створив український композитор Антон Байбаков, який пише музику з 1998-го. Він співпрацює з відомими музичними гуртами та виконавцями, зокрема ДахоюБрахою і Катею Chilly. А ще працює як звукорежисер кіно – у 2006 році Антон Байбаков здобув нагороду на Всесвітньому фестивалі підводного зображення в Антибі (Франція) за роботу над кінофільмом “Портрет, написаний глибиною” (реж. Леся Мацько), в 2011 році отримав дві нагороди за найкращу звукову доріжку на Міжнародному кінофестивалі на Ібіці в Іспанії (“Не скажу”, реж. Ігор Копилов) та кінофестивалі “Відкрита ніч” в Україні (“Гойдалка”, реж. Сергій Мироненко).
Після перегляду фільму “Одинадцятий” Дзиґи Вертова відбудеться його обговорення за участі Антона Байбакова.
За матеріалами dovzhenkocentre.org