Львів відкритий для світу, для нових ідей та проектів, а також до нової музики. Навіть під час політичних подій, за якими зараз стежить вся Україна, місто Лева не перестає приймати гостей. Одним із них став дует музикантів Маші Чайковської та Гуші Катушкіна, яких вже встигли назвати Ромео і Джульєттою сучасної музики. Молоді таланти минулого тижня дали одразу два концерти в ресторані імпровізацій “Грушевський сinema jazz”.

Прикметно, що ці двоє молодих людей починали свій творчий шлях із сольної кар’єри. У авторських піснях Маші Чайковської  “Душа”, “В городе остывших морей”, “Мосты”, “Десь у Львові” та “Крила” окрім елементів джазу і класики відчувається власний стиль, харизма. Саме вони принесли їй любов слухачів. Та й композиції Гуші Катушкіна (справжнє ім’я Сергій Колесников – “Пошта”) “Случайностей не бывает”, “Невидимые города”, “Пальто” швидко стали відомі. 

Попри те що обоє музикантів добре знані, саме після створення дуету Маша Чайковська і Гуша Катушкін зрозуміли, що таке справжня популярність. Їх спільні хіти один за одним блискавично поширювалися інтернетом, і вже на перших концертах зал разом із дуетом співав  “Последний день в Крыму”, “Засыпай”,  “Эхо тысячи вокзалов”. 

Ось і на львівському концерті вони зачарували глядачів ще до першої ноти – щойно дівчина сіла за фортепіано, а хлопець зосереджено почав настроювати гітару. А коли музиканти почали свій виступ із сюрпризу – пісні “Десь у Львові”, стало одразу зрозуміло, чому в нашому місті їх так люблять і чекають. Гуша заспівав українською, і здалося, що це його друга рідна мова.

Складалося враження, що немає двох різних людей, музика об’єднала їх у одне ціле. Було помітно, що спільна творчість приносить обом насолоду і водночас дарує відчуття легкості. Настрій та багата палітра емоцій відразу передавались публіці, тож двогодинний безперервний концерт справив на неї неабияке враження. А композиції “Чекай”, “Крила”, “Засыпай”, “Макс Пейн”, “Душа” і “Последний день в Крыму”, як то кажуть, порвали зал.  Тож не дивно, що львів’яни не хотіли відпускати дует зі сцени. 

Після концерту “Пошті” вдалося поспілкуватися з героями вечора. Говорили про історію їхнього знайомства, музичні вподобання, новий альбом і “Последний день в Крыму”.

Маша Чайковська: – Ми познайомились у 2009 році на фестивалі. Потім, у 2010-ому, Гуша запропонував виконати пісню, яку написав для фільму “Кома” (2011 рік – “Пошта”) під назвою “Ноябрь никогда не кончится”. Одразу після  цього спільною піснею була “Эхо тысячи вокзалов”. Вона потрапила у інтернет і стала хітом. Приблизно за рік нас почали запрошувати на концерти як дует. Хоча  дуету як такого в нас ще тоді не було, адже ми на той час мали тільки дві спільні пісні. Вирішили нікого не розчаровувати і поїхали гастролювати… Часто на гастролях нас запитували про те, коли вже нарешті вийде спільний альбом. Саме завдяки тим людям, які приходили слухати нашу музику, ми його записали.

М.Ч: – Так. Був задум саме в той час його презентувати. Альбом записували півтора року, працювали над ним щодня. Це дуже копітка робота, не так просто, скажу я вам, щодня трудитися над своїм проектом. Але саме це дозволяє добре продумати все, часом  навіть змінити. От ми, до прикладу, змінили трек-лист альбому, і врешті-решт із сімнадцяти запланованих пісень до платівки ввійшло тільки тринадцять. 

–  Ви обоє створюєте дивовижну музику. Але для того, щоб її писати, потрібно постійно вдосконалюватися, слухати чимало різного матеріалу. Розкажіть, які у вас музичні вподобання? 

М.Ч.: – Мені до душі ім­пресіонізм, класика і джаз. Але найбільше люблю творчість Славка Вакарчука (Усміхається).

Гуша Катушкін: – Важко назвати якісь конкретні імена (“Маша Чайковська!” – підказує дівчина). А якщо серйозно, із вітчизняних співаків мені подобається творчість Леоніда Федорова, Дмитра Харанька, із класики, мабуть, Марка Бернеса, із композиторів – Альфреда Шнітке. Скажу так: Маша любить красу,  а мені подобається число тринадцять (Сміється).

М.Ч.: – Ця пісня вже стала своєрідним гімном. Та оскільки її автором є Гуша, напевне, він зможе більше розповісти про історію її написання. 

Г. К.: – “Последний день в Крыму” я написав ще в 2011 році. У мене склалося стійке враження, що такого Криму, яким я його бачив тоді, більше не буде. Звісно, після цього я ще не раз бував у тій місцевості, та все ж…  Не знаю, як реагувати на те, що відбувається. Ми ні на чиєму боці, у якійсь невизначеності... Я краще вам словами з пісні відповім: “И казалось бы – никаких предчувствий, никому ни знаков, ни примет. Обо всем забыв, мы жили свой последний день в Крыму”.