– Ніяких “але”, “з одного боку, з іншого боку”, “залежно від того, що”. Я мушу говорити прямо: ні війні! Ще тиждень тому в мене було багато заперечень і багато питань до нової української влади. Тепер вони не мають значення. Тепер я виявився громадянином країни, яка вводить в Україну війська , і я проти цього. Президент моєї країни, який прийняв рішення почати війну на території України, не представляє мене ні на йоту. Ніякі його звершення не спокутують війни, яку він розпочав. Я проти цієї війни і проти цього президента.

Верхня палата парламенту моєї країни проголосувала за введення військ. Одноголосно. І це значить, що в Раді Федерації нема жодного сенатора, який представляв би мене хоч на дещицю. Тому що вони за війну, а я проти війни. Люди в моїй країні вийшли на вулиці, аби підтримати війну. А я всерйоз вважаю, що підтримувати війну – це безумство. Жодні застереження не можуть війну хоч якось виправдати. Жодні розмови про обмежений контингент військ, про миротворчу функцію не змінюють суті. Це війна. І я проти неї.

Я завжди поважав військових. Я онук офіцера. Але як би відважно російські військові на українській території не виконували накази, це не принесе їм слави. Бо немає доблесті в тому, щоб убивати братів. А в Україні в кого не вистріли, вцілиш у брата.

Якою б переможною не була ця війна, вона принесе всім тільки горе. Забере життя людей: українців, росіян, татар, військових і мирних жителів. Сповільнить становлення української державності. Посварить споріднені народи. Розорить Україну і Росію. Покриє ганьбою всіх росіян, включно зі мною, який виступав проти. А ще ця війна зруйнує російську державність. Не те що зміниться влада , ні. Зруйнується держава. Вичерпається її здатність хоч якось зберігати територію Росії та її народ.

Війна, що зараз починається, бачиться мені жахливою ​​катастрофою. Я не знаю способів ні зупинити цю війну, ні протистояти їй. Пишу цей текст виключно для очищення совісті. Перед обличчям неминучої вже катастрофи я просто хочу пояснити, що не відчуваю ні патріотичної ейфорії, що властива людям на початку воєн, ні ілюзій типу “якось воно буде”. Ні навіть надії. Ніякої надії на сприятливий розвиток подій. Ніякої можливості зробити хоч щось корисне і спрямоване на збереження миру – ні. Я пишу без усякої надії. Я відчуваю тільки гіркоту, сором, жаль і страх.

Я пишу, вважаючи тільки, що кожне “ні війні” сказане зараз, через роки зможе стати крихітним камінчиком у фундаменті майбутнього примирення.

– Знаєте, яка відмінність між Гітлером і Путіним? Гітлер розв’язав Другу світову, щоби дістатися до енергоносіїв, а Путін розв’язує третю світову, щоби продавати енергоносії. Гітлер промивав мізки своїм громадянам заради їхньої майбутньої величі, а Путін промиває мізки своїм громадянам заради їхньої величі в минулому. Гітлер будував концтабори для того, щоби полонені працювали на Німеччину, а Путін збудував Росію як концтабір, де всі працюють на його вертикаль.

– Я переживаю за події в Україні. Але значно більше я переживаю з приводу того, що діється через них у нас. Не покидає відчуття того, що наша влада вважає: країна, народ – це ті, хто ним керує. Однак якщо правитель не чує свого народу і при цьому ґвалтує його, народ змітає такого правителя. Тож на Україні відбулася саме типова революція, і при всій моїй нелюбові до революцій я не можу назвати її несправедливою. Тепер можна досхочу називати повсталих громадян “коричневою чумою” – виглядає це огидно.

Такої розгнузданої пропаганди і такої кількості брехні я не пригадую ще з кращих брежнєвських часів. Та й то не до порівняння: можливостей тоді було менше. Хлопці, чого ви домагаєтеся? Створення громадської думки для введення військ на територію суверенної держави? Відрубати Крим? ЦК КПРС, вводячи війська до Чехословаччини, з народом не радився. І чого вони досягли, окрім того що обкакались на весь світ? Є сьогодні дві країни замість однієї. І що, де перша, друга де? Отримали ми їхню любов? Або щось ще?

Адже вже вдалося зазомбувати досить велику кількість ідіотів і просто неуків з нестабільною психікою. Вже рвуться зі зброєю в руках рятувати російськомовне населення – так ніби воно цього просить. А вони й повірили. Хлопці в телевізорі, чого ви домагаєтеся? Надовго розсварити два народи, які живуть пліч-о-пліч? У вас виходить. А чим це закінчиться, знаєте? Війну з Україною захотіли? Так, як з Абхазією, не вийде: хлопці на Майдані вже загартувалися і знають, за що б’ються, – за свою країну, за свою незалежність. А ми за що? За Януковича? Хлопці, навіщо ви сховали його в Росії? Чесна людина не буде переховувати злочинця і злодія. А злодій  буде. Навіщо ви себе ганьбите перед людством? Я знаю, що вам начхати, але все-таки? Звичайно, в Україні наробили чимало дурниць – з російською мовою, зі знесенням пам’ятників. Але такі дурниці неминуче супроводжують будь-яку революцію – це пружина, яка розгинається у зворотний бік. А потім все встає на місця, бо дурість не може тривати вічно.

Хлопці, нам з ними жити. Як і раніше, у сусідстві. І бажано в дружбі. А як їм жити, вони вирішать самі. Чи вам постріляти захотілося? Кажуть, патріотизм зміцнює. Ненадовго.

– А знаєте, чому не спрацювала ініціатива усім говорити російською, щоб догодити кримчанам? Тому що вони про неї не знають і знати не хочуть. Безхребетна політика української влади у інформаційній сфері призвела до того, що Крим вже двадцять років живе у російському інформаційному просторі – не тільки через мову. І що більше “розмазаною” буде політика українських еліт у цьому питанні, то до більшого розколу це призведе.

Те саме й у міграційній політиці. Інформаційний простір – це та сама територія держави, він повинен бути під контролем. Звісно, закони про мову та про інформацію повинні враховувати інтереси всіх корінних народів, але вони повинні формувати і захищати інформаційну територію України. Наше традиційне “миролюбство” і “толерантність” у цих питаннях, як бачимо, закінчуються кров’ю та окупацією. Миролюбство – це тоді, коли в результаті твоїх дій буде мир, а не тоді, коли ти боїшся будь-якого різкого слова, і в результаті виходить війна.

– Браво, Путіне! Мо-лод-ці!!! Президент Російської Федерації і Рада Федерацій за підтримки російських медіа-“тітушок” у рекордно короткий термін впорались із надскладним завданням: забезпечили повну легітимізацію нової української влади на рівні світової спільноти і вирішили усі серйозні фінансові проблеми України. Не знаю, чи подякують їм за це самі українці – можливо, соромитимуться, але мені не шкода сказати ДЯКУЮ. 

Україна вистраждала свою свободу; там буде смутно і “муторно”, але врешті-решт усе завершиться добре. Росія ж заслужила свій важкий фатум. В країні, де гангрена замість влади, будуть вічні сутінки…

– Особисто я вважаю дивним те, що саме зараз, в ці дні раптом Харків, Одеса, Дніпро, Донецьк і Луганськ захотіли до Росії, от вийшли мільйони і захотіли, перед святом 8 Березня! Терміново, аж донесхочу… Це відкрита провокація! І багато хто каже, що і до Харкова, і до інших міст звозять тепер вже російських “тітушок”… Я не керівник СБУ чи МВД, але я б спитав у керівництва Харкова, чому міліція стояла осторонь і де вони були, коли була бійка? І чому вони робили сепаратистські вигуки, збирали якийсь дивний з’їзд… І, до речі, жодного затриманого до сих пір… Тепер ще й Крим лихоманять російські війська… Сум… Але я впевнений: ми переможемо!

–  Сьогодні я хочу сказати просту річ, і нехай ці мої слова будуть почуті. Ті , у кого зараз в руках влада, згадайте про народ, який делегував вам цю владу; без цього народу ви ніхто, перестаньте обманювати його. Як ви би не прагнули увійти в історію, не намагайтеся зробити це за рахунок смерті людей, які вам довіряють.

Не існує проблем, які не можна вирішити мирним шляхом; завжди знайдуться рішення, що дозволять уникнути загибелі людей. Будьте далекоглядні: перестаньте нацьковувати одних людей на інших, перестаньте брехати своєму народові заради уявної сьогоднішньої вигоди – завтра вона призведе до незрівнянно більших втрат. Господи, дай нам розуму, аби ми могли вирішувати суперечки мирним шляхом!

– Знаєте, я взагалі думала, що якщо і буде війна в ХХІ сторіччі, то вона торкнеться арабського світу, але ніколи не думала про те, що вона буде в Європі, тим більше в моїй країні. Досі в це важко повірити, хоча це вже стало реальністю.  Шановні, війна – не обставина, яка утворилась для того, щоб вивести вас у національні лідери. Це національна трагедія, і треба бути мужньою, терплячою і мудрою людиною, щоб узяти на себе відповідальність і за країну, і за народ. 

Мені здається, що лідери країни мають зробити заяви – всіма мовами, котрими вони говорять, програмно і коротко, яким вони бачать майбутнє країни, і про те, на що категорично не підуть. Ви мовчите, а ми вже змучені підозрами, в нас є причини підозрювати всіх, тому нам потрібна ваша відкритість. 

Я розумію, що не так все просто, але керівникам нашої держави варто було б прибути до Криму. Не сідати всім у літак, як це зробили поляки, бо може бути горе, але на території, яку, на думку одних ваших співгромадян рятують, а на думку інших окупують, ви маєте з’явитися, бо інакше це виглядатиме спробою усунутися, виглядатиме як ігнорування проблеми. Бо інакше кількість таких територій збільшуватиметься. 

Ми вимушені боротися самотужки. Наш внутрішній ворог виявився чипом зовнішнього ворога. Але кажуть, що Бог ніколи не посилає випробувань, з якими не здатна впоратися людина. Тож будемо сподіватися, що в нас достатньо сил та віри.

– Заспокойтеся, біси, довбані кабінетні та кухонні псевдопатріоти, войовничі радикали з обох сторін, яким введення військ остаточно розв’яже руки! Знову кровиці братської захотіли, цієї віагри, щоб і далі у вас все стояло... Якщо буде, не дай Боже, війна в 2014-ому і потечуть по венах Росії та України “двохсоті”, то в 2017-ому матимемо вже іншу революцію і отримаємо вже остаточний загальний “кирдик”.

Де політика? Де вагони переговорників? Де народна дипломатія? Де посол? Чому наші “розумні, сміливі депутати, які дбають за російський народ”, не приїхали на Майдан, у Раду ще в грудні минулого року, безстрашно не висловилися, не заспівали свої куплети... Олімпіада... А тепер, як зазвичай, прикриваються військами, хлопцями, кров’ю. Ми, люди України і Росії – рідня . Кожному з нас просто необхідно зробити все можливе, щоб не допустити братовбивчої бійні. Інакше переможе нелюдяність.

– Друзі, всі, хто підтримував і підтримує харківський Євромайдан! Розумію ваш сьогоднішній стан і настрій, розумію ваші почуття з приводу позавчорашнього побоїща. Але хочу сказати таку річ: дуже важливо сьогодні не впадати у відчай та зневіру. Але так само важливо триматись своїх поглядів і своєї позиції. Згадайте, з чим ми прийшли на Майдан три місяці тому. Згадайте, проти кого ми весь цей час боролись. Згадайте, хто є сьогодні джерелом розбрату й дестабілізації в Харкові. 

Це не війна харків’ян із харків’янами. Це не війна між співвітчизниками. Пам’ятайте про це! Поїдуть бєлгородські “гастролери”, сяде харківська “солодка парочка”, розбіжаться їхні бойовики… А з рештою учасників позавчорашнього “мирного” мітингу нам доведеться далі жити в цьому місті. Так, саме з тими жіночками, котрі тішились позавчора зі знущань над харківськими підлітками, з чоловіками, які тягли майданом харківських студенток, з міліцією, з таксистами, з працівниками “швидких”. Іншого Харкова в нас нема, всім нам випало жити саме тут. Тому зберігайте голови холодними, а серця  гарячими. 

Ви ж самі розумієте, хто стоїть за позавчорашньою зачисткою. Ви знаєте прізвище людини, яка вбиває це місто, ви чули позавчора його заяви про мир, ви бачили його позавчора після погрому в коридорах ОДА. Не забувайте про це! В нас попереду важка боротьба. Але якщо сьогодні відступимо, то зрадимо самих себе. Разом і до кінця! P.S. Знімуть шви – повернусь на барикади.

– Нам необхідна правда про Україну! Всі, хто може, інформуйте світ усіма мовами! Відбивайте атаки тролів-агітаторів на форумах, сайтах великих інформаційних агентств та ЗМІ, вступайте в обговорення і пояснюйте простим людям, що ж відбувається насправді. Нам повірять!

Розсилайте масово термінові повідомлення, коментарі, фотографії, відеоролики, сюжети. Робіть це самі, допомагайте друзям і просто небайдужим, розсилайте по всьому світу правду! Кожен день! Щогодини! Кожну хвилину!

Пам’ятайте, наш посил зрозумілий і простий! Ми хочемо миру! Україна хоче миру! Не допустимо війни! Не можна мовчати! Не дамо розділити Україну! Україно, об’єднуймося! Єдності не зможе знищити наш ворог! Нас 45 мільйонів! Ми єдиний народ і ми сила! Ми українці! Наша батьківщина – УКРАЇНА! Заради своєї країни ми здатні на великі вчинки!

Скажіть усім своїм друзям просто зараз, що не тільки Україна в небезпеці, а й Європа, якщо не зупинити монстра! Україна, відмовившись від ядерної зброї, показавши приклад роззброєння, нового військового мислення, ставши країною-миротворцем, сьогодні беззахисна без власної ядерної зброї і без країн-гарантів. Ми боремося зі Злом, Агресією, Насиллям, Наклепом, Диктатом. Ми змінюємо світ на краще! Це наша місія – місія України! Зло стане безсилим, тому що мільйони голосів говорять правду! А нас мільйони, десятки мільйонів. І проти такої сили  брехня безсила, і безсила зброя. Ми в це віримо!

– Я український націоналіст! Я, який говорив російською, навчався свого часу в російській школі, закінчив інститут з викладанням тільки російською мовою. Я, вихований “совком”, що вже слабо вірив в обіцяне світле майбутнє, але “самовіддано” працював, аби прогодувати сім’ю. Я, який (як багато хто із мого оточення) виливав негатив на чиновників і політиків після Помаранчевої революції і махнув тоді рукою на втрачені надії щодо можливості позитивних змін у нашій країні. Я, який чомусь вирішив написати першу книжку для дітей саме українською і так вдало натрапив на “Видавництво Старого Лева”. 

Я, який за кілька років (завдяки, зокрема, Андрієві Садовому) зрозумів, що бувають нормальні посадовці, намагаюсь таким бути сам, а ще встиг полюбити всім серцем “західняків-бандерівців”, що ними зараз лякають схід. І тепер я націоналіст! І впевнений, що смерті людей на Майдані не минуться даремно! Україна залишиться єдиною, а якщо “невідомі вояки” мирно не повернуться з Криму додому, то пляшка пива в крамницях Москви буде коштувати 6 гривень! Слава Україні!