Музика завжди з нами. Ми слухаємо її вдома, на вулиці, у кафе, в барі чи ресторані. Жодне свято не обходиться без запальних танців і пісень. Кожен має можливість обрати мелодії собі до душі, адже зараз є чимало виконавців та музичних жанрів на будь-який колір і смак. Але чомусь сталося так, що в країні, яка називається Україною, україномовної музики дуже мало. Звісно, вона є, але до популярності зарубіжної їй дуже далеко. Чому ж так?

У нас безліч прекрасних музикантів: „Океан Ельзи”, „Бумбокс”, Руслана, „ТНМК”, „Воплі Відоплясова”, Марія Собко, Катерина Бужинська, „Скай”, „Тік”, Джамала, Олександр Пономарьов... Цей список можна продовжувати. Вони популярні серед певного кола слухачів, але значнуё частину ефіру радіо та телебачення заполонила зарубіжна, зокрема російська, музика. Часто навіть українські співаки виконують пісні російською. Це, звичайно, їхнє право і ніхто не може їх засуджувати, але чому так стається? Можливо, нам, слухачам, просто не потрібна україномовна музика?

Визнайте: якби нам було небайдуже, ми б домоглися, аби, увімкнувши український телеканал чи радіостанцію, чути рідне, українське відразу, а не хоча б на десятій композиції. 

Пригадую ситуацію в одному з івано-франківських автобусів, коли пасажир вимагав у водія, аби той вимкнув свій російський шансон та увімкнув рідне. Таке зауваження водій проігнорував, а на пропозицію пасажира подарувати в автобус декілька дисків української музики лише розсердився. Дуже прикро, що у нашій країні є такі байдужі люди. Ми боремося за українську мову, але лише на словах.

Хтось скаже, що у всьому винне телебачення. Частково це правда. Зараз настільки популярними стали американські фільми, що їх крутять по декілька разів на день. Нічого поганого у цьому ніби й немає, але вони сприяють тому, що ми втрачаємо свою культуру. Дивлячись, як наречена йде до вівтаря з батьком, як на день народження співають Happy Вirthday, а будь-яке свято закінчується виступом американської рок-групи, ми змалечку звикаємо: зарубіжне – це круто, наше – як вийде…

Боляче про це говорити, але, запитуючи підлітків про те, чому вони не слухають українську музику, часто чуєш відповідь, що супроводжується байдужою посмішкою: “Це ж не модно!”, “У мене її мама слухає”. Вони переконані: українські пісні лише для старшого покоління. Сподіваюсь, таких меншість. На щастя, є популярні групи і співаки, які ще не зрадили своїй мові. Хочеться вірити, що збільшуватиметься кількість таких, а не тих, хто з якихось причин стає російськомовним чи виїжджає за кордон.

Нічого не маю проти Б’янки, Наталі, Evanescence, AC/DC, Дона Омара, Stromae, але хотілося б чути побільше україномовної музики різних жанрів. Різноманіття – це прекрасно. Головне, щоб композиції створювалися рідною мовою.