Кіноклуб Олега Яськіва і кав’ярня “Штука” й далі тішать своїх відвідувачів неординарними фільмами. Цього разу кіномани мали змогу оцінити стрічку видатного режисера Абаса Кіаростамі “Смак вишень”.

Як і більшість фільмів, на покази яких запрошує “Штука”, цей також незвичний, зовсім не схожий на ті, які ми звикли бачити по телевізору чи в кінотеатрах. 

Головний герой – пан Бадіі – вирішує накласти на себе руки і шукає людину, яка “накриє його землею”. Чоловік блукає автівкою вулицями міста, навіть пустелею, сподіваючись знайти того, хто погодиться за пристойну плату засипати могилу. “Будеш тут о шостій ранку, покличеш мене два рази, – каже герой одному з таких “кандидатів”. – Якщо я відповім – допоможеш мені вибратись і отримаєш гроші. А якщо не відповім, то засиплеш мене землею і, знову ж таки, забереш гроші”.

Кожен хоче відрадити Бадіі від такої дивної ідеї, але чоловік навіть слухати не хоче… “Я знаю, що самогубство – це гріх. Але ж хіба бути нещасним – не гріх? – запитує він. – Якщо ти нещасний, ти робиш нещасними інших. А хіба приносити людям страждання – не гріх?” 

Опонент Бадіі стверджує: “Немає ніякої різниці між самогубством і вбивством! Самогубство – це теж убивство”. Але на Бадіі цей аргумент не діє…

Та коли з’являється у фільмі новий герой, третій із достойних, на думку Бадіі, “кандидатів”, кінострічка набуває дещо іншого відтінку. Це чоловік, у якого хвора дитина, йому дуже потрібні гроші на її лікування. Незважаючи на це, він довго переконує Бадіі не чинити самогубства. Розповідає про свою спробу піти з життя: коли він намагався перекинути мотузку через гілку, в нього нічого не вийшло. “Після невдалих спроб я заліз на дерево, зав’язав вузол якнайміцніше і раптом відчув щось м’яке під рукою. То була вишня. Я з’їв одну – соковита… потім другу, третю… І тут я зауважив, що сонце сходить... Яке сонце, який пейзаж! Потім до мене підійшли діти, я пригостив їх ягодами. І відчув себе щасливим. Зібрав трохи ягід і поніс дружині. Уявляєте, я пішов, щоб померти, а повернувся з ягодами!.. Вони врятували мені життя”. Тут, власне, й розкривається головна таємниця фільму: чому ж смак вишень? Бо смак вишень – це, як виявилося, смак самого життя. 

І все-таки останній, третій “кандидат” пристає на пропозицію Бадіі. Зробив він це чи ні, на жаль, а може, на щастя, невідомо… 

Ніч, дощ, гримить і блискає, Бадіі в землі, а далі… кожен домислить сам. 

Власне кажучи, в цьому й полягає особливість і перевага таких фільмів. Хтось засуджує цей підхід, бо невідомо, що ж відбувалося далі, а декому, навпаки, це подобається, бо в глядача залишається час на роздуми. 

Як би там не було, фільм вартий уваги, адже нечасто в кінострічках порушуються справді важливі теми. Треба віддати належне талановитому режисеру Абасу Кіаростамі, який зумів донести до глядача цю проблему. Просто, лаконічно і водночас дуже глибоко, емоційно.

Тож “Смак вишень” за­слуговує на те, аби дивитися його знову і знову, бо в ньому щоразу можна знаходити щось нове для себе.